Василь Каленикович Масюк. До 125 -річчя від дня народження

Василь Каленикович Масюк – український мистець з художньої кераміки, яскравий представник дибинецького гончарства, заслужений майстер народної творчості України. 26 лютого відзначається 125-річчя від дня його народження.

Василь Каленикович Масюк народився в 1900 році в селі Дибинціна Київщині, що тоді вважалося провідним осередком гончарства Середньої Наддніпрянщини. За даними дослідників теми (Н.Ф. Іонова, О.О. Руденко) у 1912 році більше половини дворів села займалися цим промислом. Василь Масюк виріс у сім’ї, де гончарство передавалося з покоління в покоління. Його творчість сформувалася під впливом місцевих майстрів, зокрема представників традиційної школи української кераміки ХІХ-ХХ століття. Батько Василя Масюка – Каленик Вакулович Масюк – у 1908 році ініціював створення гончарної артілі в Дибинцях. Саме в Дибинецькій школі кераміки навчався гончарній справі Василь Масюк, яку закінчив у 1919 році. Але початок колективізації, заборона працювати вдома, Голодомор (батько Василя Масюка помер у 1933 році), війна призвели до занепаду гончарства. Не дивлячись на важкі обставини, Василь Масюк продовжував популяризувати дибинецькі керамічні традиції, відроджував давні техніки та стилі, використовуючи класичні форми та візерунки.

З 1960-х років Василь Масюк брав участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках декоративного мистецтва. У 1962 році його було прийнято до Спілки художників України, а у 1967 році він отримав звання заслуженого майстра народної творчості УРСР.

Дибинецька кераміка вирізняється декоративністю, характерним орнаментом і технологією виготовлення. Майстри використовували місцеву червону глину, яку очищували від домішок та вимочували у воді. Після чого глину добре місили, щоб вона стала пластичною. Майстри ліпили вироби вручну або на гончарному крузі. Виготовляли глечики, миски, макітри, горщики, кахлі для облицювання печей та ін. Перед висиханням виробу поверхню прикрашали орнаментами: різьбленням, рельєфним декором, мальованими рослинними мотивами.

Різьблення (гравірування) виконувалося по сирій глині за допомогою спеціальних гончарних інструментів. Найчастіше зустрічаються геометричні узори, хвилясті лінії, кола та ін. В якості рельєфного декору використовували наліплені глиняні смужки, валики, крапки, фігурні елементи. Такий метод надавав виробам більшої художності і пластичності форм.

Однією з ключових технік декорування дибинецької кераміки є ангобування. Ангоб – це рідка глиняна маса, змішана з водою та мінеральними барвниками. Використовувалися оксиди заліза, марганцю, міді. Ангоб наносився на ще вологий або злегка підсушений виріб.

Було кілька способів нанесення ангобу: пензлем (створення малюнків або рівномірного покриття), зануренням (виріб повністю опускали в ангоб для однотонного фарбування), набризкуванням (для досягнення крапкового або розмитого ефекту).

В декоруванні виробів застосовувалося комбінування технік: після нанесення ангобу майстри іноді процарапували узори, оголюючи нижній шар глини – це створювало контраст між темними та світлими зонами. Ангобування часто комбінували із зеленою, жовтою, коричневою поливою. Вироби могли залишати матовими або покривали поливою для блиску та захисту.

З середини ХХ століття спостерігається спрощення форм і розписів кераміки. В той період майстри часто передавали в музеї свої вироби і зазвичай підписували посуд по вологій глині своїми ініціалами.

О.О. Руденков публікації «Діяльність дибинецького осередку кераміки в українській художній культурі ХІХ-ХХ ст.», журнал «Археологія і давня історія України», 2018, вип. 4 (29) пише: «Василь Масюк, який навчився ремеслу та мистецтву розпису у батька, в своїх роботах поєднував виключно рослинні елементи, використовуючи традиційний контурний розпис у звичній кольоровій гамі. Здебільшого він малював квіти і віялоподібні елементи з двох сторін опуклої посудини, або на денці миски, використовуючи лінії з крапок, прямі та хвилясті».

У колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається розписний посуд Василя Масюка, який у 1964 році було передано з фондів Національного художнього музею України.

Миска (1963 рік) з широкими плоскими бортами. Центральний елемент композиції –стилізована риба на світлому тлі, що має архаїчні риси народної творчості. Це – один із найдревніших символів – асоціюється зі здоров’ям, довголіттям, достатком, а в християн — ще й символ віри й Ісуса Христа. Саме риба була найдавнішим зооморфним зображенням у оздобленні місцевого посуду. Зображення риби на мисці доповнюють декоративні рослинні елементи – хвилясті пагони з зеленим листям і коричневими цятками, які гармонійно врівноважують композицію. В кольоровій гамі використано традиційні відтінки для дибинецької кераміки – зелений, коричневий, жовтий, блакитний. Борти миски оздоблені «гребінцями» – ритмічними діагональними лініями жовтого, коричневого і зеленого кольору, що формують трикутники. Цей елемент має давнє європейське походження і гармонійно вкорінився в дибинецькій традиції декорування. Характер штриховки надає відчуття руху та глибини. Теплі відтінки коричневого і жовтого контрастують з зеленим кольором і основним зображенням.

Миска (1963 рік) виготовлена з глини та вкрита ангобами й глазур’ю. В основі композиції – рослинний орнамент із квітами, що характерний для дибинецького розпису. Центральний елемент – стилізована квітка з відгалуженнями, які додають динамічності. Колористика гармонійна, переважають теплі (охристі, коричневі) та холодні (зелені, сині) тони. Таке поєднання символізує зв’язок із природою, притаманний народному мистецтву. Контурні коричневі лінії підкреслюють силует рослинних мотивів. Декоративний бортик із «гребінцями» створює відчуття завершеності.

Миска (1963 рік) класичної округлої форми з заглибленням по центру і піднятим краєм, виготовлена з глини. Декоративний розпис виконаний у традиційній техніці фляндрівки. Колірна гама: зелені, жовті, охристі, сині, коричневі відтінки. На світлому тлі зображена стилізована квітка, хвилясті лінії та листя створюють динаміку композиції. Акцентний бортик миски – характерна риса дибинецької кераміки, що робить виріб більш виразним.

Миска (1963 рік) має глибоку округлу форму з плавними лініями, глиняна, покрита розписом і поливою. На внутрішній частині миски зображено стилізовані рослинні елементи: квітка з округлими пелюстками, стилізовані геометричні елементи – грона винограду, прослідковується симетричність, а хвилясті лінії додають динаміки композиції. Зворотна частина миски оздоблена концентричними колами та хвилястими лініями білого кольору на коричневому тлі.

Глечик для молока (1963 рік) має класичну форму: розширений корпус і трохи розкриті вінця. Основні кольори виробу – коричневий, охристий, зелений, білий. Прикрашений традиційними квітковими мотивами з білими та зеленими акцентами. Оздоблення поясів глечика виконано в техніці фляндрування, що підкреслено білими лініями.

Кераміка Василя Масюка вирізняється майстерним поєднанням традиційних технік, декоративних мотивів і колористики, що відображає глибокий зв’язок із народною творчістю. Попри те, що Василь Масюк пішов із життя в 1988 році, його мистецька спадщина залишається живою частиною української культури.

Матеріал підготувала Анна Костенюк