6 листопада 2025 року відзначається 120 років від дня народження Дмитра Головка, українського художника декоративно-ужиткового мистецтва, народного художника УРСР.
Дмитро Федорович Головко народився 6 листопада 1905 року в місті Умані на Черкащині. Рано втратив батька та виховувався в сирітському притулку. Захопився народним мистецтвом ще в дитинстві. Значну роль в цьому відіграв його вчитель Кость Іполитович Кржемінський (1893 – 1937) – мистецтвознавець, засновник Уманської дворічної школи народного мистецтва імені Тараса Шевченка. Він прищепив юнакові любов до малювання. Дмитро навчався в його школі протягом 1920 – 1922 років – вивчав малюнок, декоративні розписи, ліплення, отримав базові знання з кераміки. Вже 1921 року твори молодого митця вперше експонувалися на виставці в Умані. У 1928 році закінчив Технологічний інституту кераміки та скла в Межигір’ї та отримав спеціальність інженера-технолога. Це був період творчих пошуків Дмитра, формування мистецьких цілей та основного кредо – власного самовираження на підґрунті народних традицій.
У 1930 – 1940 роках Дмитро Головко переважно працював у промисловій кераміці, на відбудові Донбасу, Кузбасу та Азовсталі, на металургійних виробництвах. Втім не забував і про гончарний круг. Експериментував з формами і поливою, створивши в той час ряд цікавих виробів декоративного гончарства.
Наприкінці 1940 років Дмитро Головко виявив власний самобутній почерк. Головною пристрастю художника стала керамічна скульптура, в якій він поєднував традиційні форми з індивідуальним художнім баченням. На кінець 1950 років створив низку робіт, що увійшли до надбань українського декоративного мистецтва. Протягом 1960 – 1970 років Головко здобув широке визнання у галузі декоративної кераміки. Серед його робіт: анімалістичні декоративні скульптури (леви, барани, козли, олені), декоративний посуд (вази, барила, куманці), дитячі іграшки.
Упродовж всього творчого життя Дмитро Федорович дотримувався принципів ручного способу виготовлення кераміки. Навіть найменші елементи декору він обробляв на гончарному крузі. В його руках глина набувала особливої краси, вишуканості та довершеності. Водночас саме він виступив ініціатором масового тиражування методом лиття складного за формою фігурного посуду. Тиражовано понад 20 творів митця, завдяки чому вони стали доступніші широкому колу поціновувачів його творчості.
З 1946 по 1966 роки Дмитро Головко викладав у Київському художньо-промисловому технікумі, де його учнями були знамениті васильківські художники-керамісти Надія і Валерій Протор’єви. Пізніше його справу також гідно продовжили син Михайло Дмитрович та онуки – Валентин і Христина.
Брав участь у багатьох виставках, зокрема республіканських з 1927 року та зарубіжних з 1956 року. Його твори успішно експонувалися у Болгарії, Італії, Канаді, Данії, США, Норвегії, Німеччині, Польщі, Чехії, Єгипті, Фінляндії, Франції, Японії, на Кубі. На Міжнародній виставці сучасної кераміки у Празі (Чехія, 1962) та на Міжнародному конкурсі художньої кераміки у місті Фаєнца (Італія, 1969) твори художника отримали золоті медалі. Ці події засвідчують високу оцінку його творчих здобутків та визнання далеко за межами Батьківщини. У 1960 році Дмитро Головко став заслуженим майстром народної творчості УРСР, з 1970 року – членом Міжнародної академії кераміки в Женеві. У 1972 році одержав звання народного художника УРСР.
Помер Дмитро Федорович у Києві 29 червня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі.
Твори майстра зберігаються в багатьох музеях та приватних збірках, зокрема у фондах Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка знаходиться декілька яскравих робіт, котрі були передані з фондів Київського державного музею українського мистецтва (тепер НХМУ) у 1964 році.
Куманець – це традиційна українська глиняна посудина, пласка, округла, з отвором посередині, ручкою та носиком, увінчана кришечкою. Призначалася для міцних напоїв.
Поверхня куманця густо декорована рельєфним орнаментом – смужками, завитками, крапочками, геометричними мотивами, що нагадують стилізований вінок. Покриття – темно-коричнева полива з легким блиском, яка підкреслює рельєф орнаменту та надає куманцю виразності.
«Цап» – керамічна зооморфна посудина, що призначалася для зберігання міцних напоїв. Посудина повторює форму тіла тварини. Цап стоїть на чотирьох ногах, має округлий тулуб, хвіст у вигляді кільця та закруглені назад великі зубчасті роги, котрі підкреслюють гордовитий, урочистий силует тварини. Оздоблений рельєфним орнаментом у вигляді гілочок з квітами. Виріб покритий насиченою поливою зеленого кольору, що надає йому виразності та святковості. Така посудина могла використовуватися не лише як побутовий предмет, а також як декоративний елемент. Майстерно пророблені деталі цапа демонструють тонке відчуття форми й орнаменту, властиве творчості Головка.
Фігурна керамічна скульптура у вигляді птаха – зооморфний декоративний виріб, виконаний в традиціях українського народного гончарства. Фігурка має пластичну форму голови з виразними очима, довгим дзьобом і гребнем, і таким же виразним хвостом. Шия вкрита об’ємними краплями-пір’ям, що підкреслюють декоративність образу. Тулуб круглий, присадкуватий з крилами у вигляді рельєфного орнаменту. Поверхня покрита багатоколірною поливою теплих жовтих, зелених і коричневих тонів, що надає виробу живописного вигляду. У цій роботі Дмитро Головко майстерно поєднав народні традиції з власним художнім баченням, створивши яскравий образ казкової пташки.
Невелика за розміром, але виразна за формою та декоративним рішенням вазочка виконана у традиційній техніці гончарства. Має округлий гармонійний за пропорціями силует із плавним переходом від широкого тулуба до звуженого розкритого вінця. Верхню частину вазочки оздоблено хвилястими мазками та рельєфними лініями, що додає виробу динаміки. Покрита вазочка темно-коричневою поливою з глибокими переливами чорного кольору – це створює відчуття теплоти й глибини.
Ім’я Дмитра Головка по праву належить до числа найвидатніших керамістів ХХ століття. Його творчість стала живим втіленням душі українського народу та продовженням українських гончарських традицій, що поєднує в собі ремісничу вправність та художню інтуїцію майстра.
Матеріал підготувала Світлана Борисенко
