15 листопада 2025 року виповнюється 125 років від дня народження Євгенії Дмитрієвої – української художниці декоративно-прикладного мистецтва, мистецтвознавиці, членкині спілки художників України з 1944 року.

Євгенія Дмитрієва жила та працювала в Києві. Спочатку навчалася в Українській академії мистецтв у майстерні Михайла Бойчука. Але у 1920 році, з огляду на життєві обставини, вона залишила місто. Через чотири роки Дмитрієва повернулась до Києва та відновила навчання у Київському художньому інституті (перейменована Українська академія мистецтв), продовживши освіту в майстерні Федора Кричевського. У 1930 році художниця закінчила інститут і почала активну творчу діяльність, зосередившись на декоративній кераміці, фарфорі та живописі.
Дмитрієва є авторкою мистецтвознавчих праць, зокрема книги «Мистецтво Опішні» (1954 рік), присвяченої осередку народної кераміки та гончарства на Полтавщині. В її дослідженні розглянуто розвиток місцевого гончарства до середини ХХ століття, визначено зв’язок між ремеслом і побутом українського народу. Описано технологію виготовлення, характерні форми, систематизовано орнаменти, кольорову гаму та символіку декору. Особлива увага приділяється майстрам, які зберегли традиції народної творчості. Євгенія Дмитрієва підкреслює національну своєрідність опішнянської кераміки, поєднання її практичної функції і художньої виразності. Праця має не лише мистецтвознавче, а й етнографічне значення, фіксуючи живу традицію народного гончарства, яке стало важливою частиною української культурної спадщини.
Євгенія Дмитрієва створювала вази, столові сервізи, сувеніри, фарфорові декоративні тарелі: за мотивами поеми «Жага» Максима Рильського (до 1941 року); поеми «Данило Галицький» Миколи Бажана (1945 рік). Серед її майолікових творів – декоративні статуетки «Жираф», «Коники», панно за мотивами казок (1945 рік). Також займалася килимарством. Стала авторкою серії акварелей за мотивами народної казки «Колобок» (до 1941 року), живописних творів – «Бабусині черевички», «По дорозі до Канева» (кінець 1930-х – 1940-і роки). Дмитрієва брала участь у різних виставках із 1924 року. Написала чимало статей із питань українського образотворчого мистецтва.
Її роботи зберігаються в музеях Києва, Дрогобича, а також у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

У колекції музею є облицювальні плитки авторства Євгенії Дмитрієвої, виконані майстрами артілі «Художній керамік» (Опішня). Наприклад, дві керамічні плитки з зображенням стилізованих півнів у традиційній для опішнянської кераміки техніці. Кольорова гама насичена, використані вохристі, сині, коричневі, чорні і білі кольори. Теплий охристий фон підсилює звучання контрастного синього – силуетів птахів і метеликів (комах). Зображення декоративні, узагальнені, з характерним для народного мистецтва ритмом. Образи птахів, комах, рослин поєднують простоту орнаменту з відчуттям гармонії та декоративної вишуканості. Ці плитки – приклад синтезу традиційних мотивів української народної кераміки та авторського стилю Євгенії Дмитрієвої, яка вміло поєднала узагальненість форми з декоративністю Опішні.

Цікаво, що музейний паспорт, розміщений на звороті облицювальної плитки також містить інформацію про її ціну – 4,53 руб. за 1 шт. Тобто ці плитки створювалися в межах артільного виробництва (для реалізації), за авторським ескізом Євгенії Дмитрієвої.

Облицювальна плитка з мотивом винограду авторства Євгенії Дмитрієвої також виготовлена в Опішні, в артілі «Художній керамік». Зображена стилізована виноградна лоза з гронами – поєднання народних орнаментів із модерністським узагальненням форми. Гнучкі лінії утворюють симетричну композицію. Коричневі контури та блакитні акценти ягід виразно контрастують на теплому вохристо-жовтому фоні. Мотив виноградної лози символізує життєву силу, плодючість і достаток, а у Дмитрієвої він набуває декоративного звучання – стає знаком гармонії природи і мистецтва.















