До 185-річчя від дня народження Василя Волкова – художника і педагога

До 185-річчя від дня народження Василя Волкова – художника і педагога

В останні десятиліття ХІХ століття в Полтаві утворилося потужне коло художньої інтелігенції, яке не лише істотно вплинуло на формування  смаків  жителів міста, але й надовго визначило напрямки розвитку регіонального мистецтва. До нього входили Іван Зайцев, Василь Волков, Григорій Мясоєдов, Микола Ярошенко, Леонід Позен. Дещо пізніше –  Григорій Цисс та інші представники молодшого покоління полтавських художників.

Цементуючим ядром  цього осередку був скромний вчитель малювання Василь Олексійович Волков.

Василь Волков народився 21 березня (2 квітня) 1840 року в Санкт-Петербурзі, в родині дрібного чиновника. Рано втративши батька, опинився на вихованні в Гатчинському сирітському інституті, відомому своїми суворими порядками, як того й вимагав статут імператорського благодійного закладу, у стінах якого готували відданих «царю та вітчизні» канцелярських чиновників. Проте Волкову, який з дитинства мріяв про художню освіту, пощастило уникнути уготованої долі. Всупереч обставинам,  у 1858 році, успішно витримавши іспити, він вступив до Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Уже під час навчання в Академії, змушений сам  заробляти на життя, Волков займався акварельною мініатюрою,  працював у фотографії. Набутий досвід згодом не раз йому знадобився.

Через чотири роки Рада Академії удостоїла В.О. Волкова звання вчителя малювання в гімназії, проте він прагнув  стати вільним художником. Тому, продовживши навчання, у 1863 році  підготував дипломну роботу –  мініатюрний портрет нареченої, виконаний аквареллю на папері. Але звання не отримав, певно через події, що того року охопили Академію, а саме:   бунт чотирнадцяти її кращих випускників проти застарілих академічних порядків, зрив конкурсу та подальші докорінні зміни в  устрої закладу. Хоча  Волков і  не був безпосереднім учасником  цього виступу, але й не стояв осторонь. Гаряче підтримуючи бунтівників, він назавжди пройнявся демократичними поглядами, жодного разу не зрадивши своїх ідеалів. Лише  в  1867 році  В.О. Волков одержує   звання класного   художника   ІІІ ступеню за   акварельний   портрет помічника інспектора Академії А.М. Полякова.  А вже в 1868 році разом з сім’єю – дружиною Емілією Георгіївною (уродж. Прейс)  та двома маленькими дітьми переїздить до Полтави.

З того часу Василь Волков більше не залишав Україну.  Спочатку працював ретушером, писав портрети та ікони на замовлення. Потім, разом з Олександром Прейсом (братом дружини ) взяв в оренду фотоательє. З 1875 року  викладав у Полтавському інституті шляхетних дівчат, а з 1879 року й до кінця життя обіймав посаду вчителя малювання в Полтавському кадетському корпусі, замінивши на цьому посту Івана Кіндратовича Зайцева, який вийшов у відставку.

З І.К. Зайцевим (1805-1890), також колишнім вихованцем Санкт-Петербурзької академії мистецтв,  В.О. Волков познайомився відразу після приїзду в Полтаву. Дружні, а згодом родинні стосунки, тісно зв’язали  художників. Ймовірно, у Зайцева вперше зустрівся В.О. Волков і з М.О. Ярошенком (1846-1898). Благородство душ, правдивість, відкритість та інші чесноти, властиві обом митцям, сприяли їх зближенню. Довгі роки між ними тривала велика, нерушима дружба. Микола Ярошенко мав значний вплив на Василя Волкова у творчості.  За спогадами Юлії Василівни, Ярошенко, буваючи в їхньому домі завжди вів з батьком дружні розмови, переконував його в тому, що він недооцінює свій талант. «Ви просто собі ціни не знаєте, Василю Олексійовичу.  Ви занапастили себе на цій педагогічній, учительській ниві, і продовжуєте себе губити», –  передавала Ю. Волкова слова, що закарбувались у пам’яті. Саме за наполяганням Миколи Ярошенка, Василь Волков став експонентом пересувних художніх виставок.  Кожна така зустріч підбадьорювала його, змушувала  енергійніше братися за творчу роботу.

Під час кожного візиту до Полтави, М.О. Ярошенко обов’язково прагнув побувати у Волкових. Так складались обставини, що родині Волкова доводилося часто переїздити з квартири на квартиру. Одна з   чергових адрес була записана Миколою Ярошенком в невеликому робочому альбомі, з тих що він завжди мав під рукою: «Волков Вас. Олек. – Полтава, Монастирська вулиця проти архіт. дому – будинок Гудовича». У будинку графа Гудовича сім’я В.О. Волкова мешкала до 1882 року і  нарешті в 1885 році оселилась у власному домі. Він знаходився на придбаній художником невеликій ділянці, поблизу Архієрейського саду, звідки відкривався дивовижний вид на мальовничі околиці Полтави, над якими підносились споруди Хрестовоздвиженського монастиря. Збудований  за проєктом архітектора Г.А. Прейса (18019-1892), тестя художника та частково за його власними кресленнями, будинок мав велику майстерню з подвійним вікном, що виходило на північ, невеликий балкон на другому поверсі, звідки можна було милуватись  неймовірної краси краєвидом та простору, оповиту диким виноградом терасу (не збереглася, а сам будинок втратив свій автентичний вигляд).  Біля будинку починався посаджений Волковим фруктовий сад, який спускався вниз до Монастирської вулиці й межував із садом І.К.Зайцева.

У цьому будинку було завжди багатолюдно, він став справжнім Домом художника, де збирались на творчі вечори зрілі митці й початківці, де влаштовувались сеанси одночасного малюнку, де завжди можна було отримати свіжі новини мистецького життя і просто знайти розуміння. І, мабуть, під час одного із таких вечорів Волков виконав чудовий графічний портрет Миколи Ярошенка.  Він датований червнем 1876 року. Це профільне зображення молодого чоловіка (Ярошенкові на той час ще не виповнилось і 30 років) у військовій формі. Вправним світло-тіньовим моделюванням Волков досягнув створення образу вольової і цілеспрямованої натури. Старанно зафіксував дорогі серцю риси вродливого чоловічого обличчя, обрамленого густим темним волоссям. Глибоке враження справляє ретельно переданий, відкритий погляд ясних очей портретованого. З усього видно, що автор вклав в цей портрет свої теплі й щирі почуття. Довгі роки він дбайливо зберігався в родині  Василя Волкова, передавався від старшого покоління до молодшого, доки в 1957 році не був подарований музею онукою художника Оленою Глібівною Котельниковою.

Нині  Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка належить значна збірка творів Василя Волкова, яка складається з 8 живописних та 13 графічних творів. Майже всі  вони надійшли до музею від онуків художника. Василь Волков мав велику родину – трьох доньок і двох синів.  Художник часто писав портрети своїх рідних. З них сьогодні в музеї знаходяться два олійних та один графічний портрети доньок  – Лідії,  Юлії та Антоніни.

У науковому архіві музею зберігається важливий документ –   уривок  «Щоденника» доньки художника Юлії Волкової, яка стала дружиною відомого винахідника ранцевого парашута Гліба Котельникова (онука художника І.К.Зайцева). Передав його до музею  у 1957 році їх син, письменник Анатолій Глібович Глєбов. Чимало сторінок «Щоденника» Юлія присвятила батькові. З цих пожовклих машинописних  аркушів  постає образ гарного сім’янина, доброго батька, відданого  справі художника й учителя, людини чуйної, справедливої, порядної,

Вчитель за покликанням, В.О. Волков мав багато учнів. У своїй майстерні він організував студію для небагатої, але талановитої молоді,  де, добре пам’ятаючи своє скрутне матеріальне становище в  молоді роки,  навчав за невелику платню, а часто й зовсім безкоштовно. Студія мала велику популярність у Полтаві. В ній навчалися також доньки Волкова і син Михайло, який потім став художником-мариністом.

Серед його учнів були Борис Неєлов, Володимир Шамраєв, Антон Федоренко. В.П. Шамраєва В.О. Волков підготував до вступу в Академію мистецтв, яку той закінчив з великою срібною медаллю,

А.Я. Федоренко уславився в Полтаві як талановитий аквареліст, член АХРР та АХЧУ, учасник ряду виставок цих творчих організацій.  Але найталановитішим учнем В.О. Волкова був Леонід Позен (1849-1921) –  юрист за фахом, який захопився мистецтвом ліплення і став відомим скульптором-передвижником. Л.В. Позен потрапив до студії вже  солідним чоловіком, що перебував на  службі в Полтавському окружному суді. Він розвивав свій любительський талант під пильним поглядом Василя Волкова, уважно дослухаючись до порад наставника. Згодом став автором цілої низки популярних творів: «На волах» (1880), «Переселенці» (1884), «Син твій, мати у полі спочиває» (1896), «Оранка в Україні» (1897), погрудь живописців Г.Г. Мясоєдова (1890), М.О. Ярошенка (1899), пам’ятників І.П. Котляревському (1903) та М.В. Гоголю (1915) та інш.

З Позеном у Волкова на все життя збереглися дружні стосунки, які підтримувались навіть після переїзду скульптора до Петербурга. В.О. Волков створив портрет дружини Позена – Марії Федорівни, уродж. Дейтріх (1886). Значний інтерес викликає малюнок Василя Волкова з барельєфа Леоніда Позена, в якому скульптор відобразив Івана Зайцева в літньому віці.  «Ретельно, до найменших зморщечок, відтворив він старече обличчя з широкою бородою та великим м’ясистим носом. Скульптору, певне, добре вдалося передати портретну подібність, бо люди, які близько знали Зайцева, цінували цей портрет» – писав про барельєф Леонід Владич, автор  монографії, присвяченої творчості  Л.В. Позена.   Ці рядки можна цілком віднести й до характеристики означеного малюнку,  виконаного так само ревно, з тими ж щирими почуттями до свого старшого товариша.

У 1888 році Василь  Волков написав олійний портрет Івана  Зайцева, який також зберігається сьогодні в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв).імені Миколи Ярошенка. Невелика за розміром, 23х17,5 см робота заслуговує на особливу увагу. Вона дозволяє відчути  ту атмосферу взаємної поваги, яка визначала стосунки в колі полтавських митців-реалістів кінця ХІХ століття.  Волков зобразив старого вчителя за розгляданням малюнку, вірогідно учнівського. Він розмістив портретованого  в інтер’єрі  робочого кабінету,  з любов’ю відтворивши не лише фігуру вчителя, але й деталі обстановки – картини, письмовий прибор, заповнені книгами полиці, стіл,    які використав  як засіб для більш повного розкриття образу. Портрет сповнений внутрішньої напруги, що передається через зосереджений погляд вчителя, спрямований на великий білий аркуш в його руках. Здається саме ця напруга, ця схильність до високої концентрації сил і думок,  притаманні портретованому, й стали тим головним чинником, які спонукали автора до написання твору. Волков ставив собі за мету створити образ досвідченого, захопленого своєю справою вчителя і йому це вдалося.

Портрети  Василя Волкова, хоча й були до певної міри  позначені впливом, засвоєного під час навчання академізму, завжди викликали схвалення. Всі відзначали їх абсолютну схожість. Але справжнім майстром Василь Волков почувався в мініатюрі. Мініатюрні портрети на слоновій кістці йому замовляли навіть представники імператорського двору.

Замовниками мініатюри були й князі Кочубеї, які проживали у своєму палаці в Диканьці. Для виконання роботи Волков їздив у Диканьку. Мабуть, саме тоді отримав ще одне замовлення на великий графічний портрет Лева Кочубея (1880. ПХМГМ ім. М. Ярошенка). Сухість і надмірна старанність виконання, зовсім не характерні для робіт Василя Волкова. дають право припустити, що  портрет створений по фотографії. Але при цьому він повністю задовольнив смаки замовника й зберігався в маєтку Кочубеїв до 1919 року, звідки разом з іншими врятованими мистецькими цінностями надійшов до музею.

Зовсім інакше працював художник, коли писав портрети близьких йому людей. Серед них особливо вирізняється портрет Юлії Волкової (1898.ПХМГМ ім. М. Ярошенка). Цей погрудний портрет молодої привабливої дівчини у формі вихованки Полтавського інституту шляхетних дівчат, де вона навчалася разом зі старшою сестрою Лідією  казенним коштом, немов оповитий теплими батьківськими почуттями. Фасовим положенням тулуба, з легким поворотом голови художник досяг в ньому життєвої переконливості. Характер доньки він акцентував шляхом концентрації уваги на серйозному виразі  обличчя, її зосередженому і напруженому погляді. І лише легка посмішка на вустах пом’якшує образ, вносить в композицію елемент гри, довірливих стосунків між донькою і батьком, які в момент написання портрета беруть на себе роль моделі й художника. З записів Юлії відомо, що у неї з батьком склалися дуже близькі стосунки. Саме Юлія завжди мужньо витримували довгі сеанси позування художникам, саме вона успадкувала нахил до мініатюри і майже весь свій вільний час проводила в батьковій майстерні.

До творчих захоплень Василя Волкова слід віднести й пейзажний жанр, який сповна  відповідав внутрішньому світу художника. Природа,  квіти, сад – були невід’ємними складниками його життя. Прагнення Волкова працювати в жанрі пейзажу підтримував і М.О. Ярошенко.

Кілька невеликих етюдів з натури олією й аквареллю, що належать  Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка засвідчують цю глибоку закоханість художника в природу. Це   –  «Околиці Полтави»(1876), «Колонійська вулиця в Полтаві», «Полтава. Павленки» (1878), «Полтава. Базарна площа»(1883).  Три перші з них виконані у золотаво-зеленуватих тонах, наповнені настроєм тихих літніх вечорів у прощальних променях сонця. У той час як остання може бути ілюстрацією того, що художника цікавив і жанр міського пейзажу. Тонко, філігранно написані на дальньому плані церква, будинки створюють рівний архітектурний ряд.  На передньому плані художник зобразив спричинені відлигою калюжі, вдало передавши весняний настрій. Кожен з цих невеликих етюдів  є малярською перлиною.

Твори Волкова  свого часу друкувалися у журналі «Нива» та інших популярних журналах, а також на поштових листівках. Та заслужену славу йому принесла гоголівська тематика. Вона проходить через усі роки життя художника в Полтаві. На Полтавщині –  батьківщині М.В. Гоголя – завжди пишалися своїм видатним земляком. Він був зрозумілий і дорогий полтавцям. Тому, не дивно, що Волков, який приїхав до Полтави під враженням образів України так барвисто намальованих Гоголем, ще на початку 1870-х років задумав створити картину про свого улюбленого письменника. Він кілька разів побував у Василівці. Старанно замалював будинок, речі, що належали М.В.Гоголю. Мав можливість спілкуватись з сестрами Миколи Васильовича. Пізніше  переніс все бачене на живописне полотно, створивши декілька варіантів картини «Гоголь слухає бандуриста» та твір «Гоголь в Василівці», в якому відобразив письменника в тиші власного кабінету, детально відтворивши кожен предмет кімнати.

Картини, присвячені М.В. Гоголю свідчать про зміцнілу, зрілу майстерність художника. Вони добре сприймаються й сучасним глядачем.

Полтавському художньому музею сьогодні належить справжня реліквія – акварель виконана Василем Волковим з натури, на якій зображено гоголівський будинок – «Будинок М.В. Гоголя в с. Василівці» (1880).

Ця робота, як і свого часу  малюнок Тараса Шевченка будинку І.П. Котляревського, стала в пригоді художникам – реставраторам для відновлення  садиби  письменника.

Проживши  в Полтаві більшу частину життя, В.О. Волков гаряче відгукувався на всі громадські та культурні події в місті. Щедро передавав набуті знання своїм учням, виховавши за 40 років не одне покоління художників. Був для Полтави одним із провідників демократично-реалістичних засад передвижників, жодна виставка Товариства не обходилась без його участі. Коли Л.В. Позен взявся за створення пам’ятника письменникові І.П. Котляревському в Полтаві, Василь Волков теж взяв активну участь і в  його спорудженні,  і в обговоренні композиції барельєфів.

Відкриттю пам’ятника І.П.Котляревському в 1903 р., що стало визначним святом, була присвячена перша українська художня виставка. На спеціальній нараді художники обрали її організаційний комітет, куди входили 18 осіб, серед них: П.Д. Мартинович, О.Г. Сластіон, Г.І. Цисс, С.І. Васильківський, В.Г. Кричевський та інші. Головою цього комітету доручили бути Василю  Волкову.

Можна довго говорити про вклад Василя Волкова в українську культуру, в розвиток регіонального мистецтва, згадати всіх його вихованців, внесок у справу увічнення пам’яті   І.П.Котляревському та  найкращу характеристику свого перебування в Україні дав  сам Василь Волков в розмові з Миколою Ярошенком. Ось як запам’ятала її і записала у своєму щоденнику донька Юлія: «Люблю я Україну, всі ці гоголівські місця …».

Полтавці також любили і поважали Василя Волкова, вбачали  в ньому гарного художника, чуйну людину і громадського діяча.  Його молодший колега Григорій Цисс створив портрет старого художника. Сповнений  приязні до цієї людини самого автора, він, власне, передає ту загальну любов з якою ставились до Василя Волкова оточуючі. А вже значно пізніше інший художник Павло Горобець зобразив на полотні пам’ятний жителям Полтави будинок майстра. Можливо ця робота колись так само знадобиться, як і малюнок В.О. Волкова садиби М.В. Гоголя.

Світлана Бочарова