Барви і символи всесвіту Сергія Гнойового
Цього року відомий полтавський живописець і графік, член НСХУ, заслужений художник України Сергій Гнойовий мав би відзначити свій 70-річний ювілей…
Вже пять років, як немає з нами митця, чий творчий доробок продовжує викликати величезний інтерес. Його полотна нікого не лишають байдужими, вражають насиченістю барв, динамічністю ритмів, лаконічністю образів, глибокою змістовністю.
Народився Сергій Миколайович Гнойовий 5 жовтня 1954 року в селі Рибці, Полтавського району, Полтавської області (нині Полтава).
Першою сходинкою на шляху до творчих вершин стало навчання у Полтавській дитячій художній школі (1966-1970), де його викладачами були Я. Ніконенко та П. Миць. Юнаком Сергій Гнойовий не переставав мріяти про подальшу художню освіту і в 1974 році став студентом Ленінградського художнього училища імені В.О. Сєрова (нині Санкт-Петербург), де вчився у В. Матвєєва та О. Нарбекова. Після закінчення училища, з 1979 року, він викладав малюнок у художніх школах Ленінграда і Сиктивкара. Попри віддаленість від дому, творчість художника того періоду, сповнена зверненнями до природи й образів малої батьківщини – Полтавщини.
Після повернення до рідного міста, Сергій Гнойовий багато часу проводить у товаристві молодих художників. Він стає активним учасником вернісажів, мистецьких зустрічей, обласних та республіканських виставок, а з 1984 року роботи митця експонуються на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Значний період його життя пов’язаний з Полтавським художньо-виробничим комбінатом, де він працював з 1987 по 2003 рр.
Творчу зрілість Сергій Гнойовий зустрічає з усталеним поглядом на мистецтво, чітко усвідомлюючи притаманні йому багатовимірність, символізм, алегоричність, які стають визначальними й для його творчості. Він наповнює свої картини українським змістом, напрацьовує свій власний оригінальний стиль, в якому традиція поєднується з новаторством, а реалістичність з символічністю. Роботи митця, здається випромінюють риси та чеснотами властиві йому самому – глибокий патріотизм, емпатію, філософський погляд на життя, журливу ліричність.
У творчості Гнойового переважає жанрова картина, але однаково добре йому вдавались і натюрморт, і портрет, і пейзаж. До основних живописних творів Сергія Гнойового належать: «Тепла осінь» (1986), «Вечір на Ворсклі» (1987), «Діалог» (1988), «Рідне подвір`я» (1988), «Пострижини» (1989), «Чорнобильські ночі» (1989),
«Автопортрет» (1989), «Сільський вечір» (1992), «Любительки кави» (1994), «Сільський натюрморт» (1995), «Півні» (1996), «Бабусине подвір’я», «Дівчина з квітами» (обидва – 1997), «Бабуся», «Рибалка» (обидва – 1998), «Теплий вечір» (1999), «Стомлена», «Натюрморт з ромашками», «Вечір на Ворсклі», «Світ селянки» (усі – 2000), «Осіння пора» (2001), «Осінь на Ворсклі» (2002), триптих «Натюрморт з Опішні», «Святковий день», «Зима на Ворсклі», «Селянка» (усі – 2003), «Леви опішнянської землі» (2006), «Різдво» (2008), «Чорна дошка» (2011), «Характерник» (2011), «Різдво» (2012).
Крім численних живописних творів, у доробку Сергія Гнойового є й графічні роботи, зокрема, монотипії, що характеризуються умовністю художніх засобів, символічними сюжетами, поєднанням буденного і сакрального. Найвідоміші з графічних творів – «Зимовий вечір у Полтаві», «Сільський портрет» (обидва – 1985), «Таке життя» (1994), «Двоє», «Катерина» (обидва – 1995), «Горе» (1996), «Рідна земля» (1997), «Осінь», «Трагедія» (обидва – 1998), «Молоді» (1999).
У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігаються шість творів майстра: «Тепла осінь» (1986 р), «Діалог» (1988 р), «Рідне подвір’я» (1988 р), «Пострижини» (1989 р), «Автопортрет» (1989 р) та «Чорнобильські ночі» (1989 р).
Картина «Пострижини» є знаковою для доробку Сергія Гнойового. Вона репрезентує певний період творчості та глибинну сутність постаті самого митця, його закоханість в історію України, близькість до рідних традицій, зацікавленість життям народу. ЇЇ вирізняє лаконічно-суворий колорит, напружений ритм світлотіньового моделювання, монолітна площинність форм, експресія.
Графічною стриманістю колориту відзначається й автопортрет художника, виконаний у 1989 році. Автор подає своє зображення фронтально, на тлі світіння білих хрестоподібних площин. З ними контрастує насичений чорний колір, який у поєднанні з вохристими вогнями свічок надає картині сакральних сенсів. Чіткий світло-тіньовий розподіл, узагальнені риси обличчя, спрощеність та лаконічність, що характеризують цей живописний твір також налаштовують на його іконографічне трактування.
«Треба тримати лінію», – любив повторювати митець. Своїм життям і творчістю він довів, що залишився вірним власному кредо. Сьогодні ця незламна прямолінійність є запорукою розуміння багатогранного всесвіту Сергія Гнойового, яким наповнена кожна
його картина!
