Полтавський Бурачек

57
«Я б`юся над небом, вишукую
його тремтячі відтінки,
величність хмар,
прозорість і глибину…»  [12]
М.Г. Бурачек
2021 рік привертає нашу увагу до видатної постаті у культурно-мистецькому просторі України початку XX століття – Миколі Григоровичу Бурачеку виповнюється 150 років від дня народження. За життя він був відомий далеко за межами батьківщини. Його твори експонувалися на міжнародних виставках у Франції, Німеччині, Росії, США, зберігаються у декількох музеях України. Зважаючи на те, що багатий творчий спадок художника вцілів лише частково, Полтавський художній музей особливо пишається тим, що до його фондової збірки входять три роботи цього  цілковито  українського художника.
Особистість Миколи Григоровича Бурачека (1871-1942) – живописця, історика мистецтва, педагога, письменника, сценографа, актора – настільки вагома і багатогранна, що подій його долі вистачило б на декілька життів. Яскравою блискавкою він не лише осяяв мистецький простір першої половини XX століття, а й сам завзято долучився до процесу створення культурної України. Бурачек брав участь у заснуванні Української Академії мистецтв (1917), став  одним з її перших професорів. Був членом ОСХУ, заслуженим художником УРСР (1936), заслуженим діячем мистецтв УРСР (1941), експонентом АХЧУ, директором (1925-1927) та професором Харківського художнього технікуму (нині це Харківська державна Академія дизайну та мистецтв), автором багатьох мистецтвознавчих статей та монографій.
Це лише сухі біографічні факти життя, та якщо ми вплетемо їх у канву історичного періоду початку XX століття, зможемо зрозуміти, у який нелегкий час розпочалося становлення Бурачека як митця, актора, організатора, педагога, мистецтвознавця, науковця.
Бурхливі події кінця XIX – початку XX століття можна порівняти зі стрімким льодоходом, який миттєво руйнує, ще вчора дзеркальну, поверхню ріки. Російсько-турецька війна (1877-1878), революційні події 1905 та 1917 років, перша світова війна 1914-1918 років, падіння Російської імперії, створення СРСР… Ці події, певним чином, відбилися й на долі Бурачека. Руйнуючи звичні умови життя, вони спонукали його рухатися вперед, видозмінюватися, розкривати свої таланти і професійно зростати.
Але, спершу, про живописні роботи художника, що належать збірці ПХМ ГМ імені Миколи Ярошенка.
Весняний пейзаж. 1922. Картон, олія. 21х25,3
Весняний пейзаж. 1922. Картон, олія. 21х25,3
Етюд «Весняний пейзаж» (1922. Картон, олія. 21х25,3. Ж-499. Роботу було придбано у П.М. Горобця 25.06.1968) вдало  передає стан весняної природи, ту силу, що примушує землю прокидатися від зимового сну. Ми бачимо ніжну зелень трави, зорані площини землі і дерева на горизонті. Звичний для кожного українця пейзаж. Та на етюді Бурачека краєвид, ніби одухотворюється, набуває значущості, бренить кожним мазком. Основні кольори: зелений, фіолетово-синій, вохристо-перламутровий, але яке розмаїття відтінків, мелодичність мазків, бравурність настрою. Бурачек, як визнаний майстер вальорів, бентежить нас простотою композиції у купі з тонкими переливами відтінків барв. Природа набуває вагомості в наших очах. Просте стає значущим. Етюд ніби мерехтить у просторі, притягуючи погляд. Спонукає нас замислитися, відчути мить життя, яку Бурачек не лише зупинив, а й переосмислив, розкрив так, як побачив тільки він один у всьому світі.
Перед грозою. 1929. Картон, олія. 13х16.
Перед грозою. 1929. Картон, олія. 13х16.5
Взагалі твори Бурачека, не зважаючи на їх невеликий розмір,  мають дивну властивість притягувати погляд, утримувати увагу глядача. Здається, ніби вони намагнічені духом художника. Саме таке відчуття породжує «оксамитовий» етюд «Перед грозою» (1929. Картон, олія. 13х16.5. Ж-511. Придбано музеєм 28.11.1968),  в якому відтворено швидкоплинний стан природи. Перед нами мить, коли у високій польовій траві грає вітер, пригинаючи її додолу, а в небі відбувається дійство – кошлаті хмарини, стикаючись одна з одною, тікають від грозової навали. І лише будинок на узліссі контрастує зі станом природи на картоні, навіюючи відчуття спокою, уособлюючи собою символ мирного прихистку для бурхливої душі. Все в цьому невеликому за розміром етюді узгоджено: колір, композиція, розмір, фактура та рух мазка. Все слугує основному задуму – передачі стану природи.  Зауважимо, що наприкінці 20-х років Бурачек знаходиться на вершині творчого злету. Роботам цього періоду притаманний піднесений настрій, «прозорість» кольорів і, ніби дитяче, щире здивування красою світу.
Дерево. 1941. Картон, олія. 14х9
Дерево. 1941. Картон, олія. 14х9
Більш пізня робота художника «Дерево» (1941. Картон, олія. 14х9. Ж-494. Подаровано музею Б.М. Піанідою) має вже зовсім інше звучання. Дерево зображено майже в контражурі, графічно, силуетно. Кольори, здебільшого, приглушені. І лише небо сяє неаполітанською блакиттю, натякаючи на незламний оптимізм художника. Етюд написаний за рік до смерті: Бурачеку – сімдесят років. Позаду бурхлива молодість, яскрава реалізація себе як актора, художника, громадського діяча, нелегкий  життєвий шлях сильної особистості… Без сумніву, спогади та роздуми  про життя відбилися на цьому та інших його творах. Бурачек акцентує увагу на  небі не випадково. Як не випадково в етюдах художника, упродовж всього творчого шляху, з`являються будинки – прості сільські хати. Хлопець, який рано втратив батьків, лишився без підтримки і все життя долав перепони власної долі, напевно, повертався у спогадах до будинку свого дитинства і відтворював його у своїх пейзажах як символ жаданого спокою. Саме спокою завжди бракувало у стрімкому житті Бурачека…
М.Г. Бурачек народився 16 березня 1871 року у містечку Лятичів на Поділлі в сім`ї поштового службовця, а згодом – поштмейстера Григорія Бурачека і домогосподарки Лідії Гродзицької. Батько всіляко підтримував захоплення сина малюванням і сам займався живописом, робив вправні копії з відомих творів. Художні здібності Бурачека помітив і вчитель малювання кам`янецької гімназії Іван Андрійович Васьков, який свого часу  вчився у Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв разом з Тарасом Григоровичем Шевченком. Вчитель познайомив хлопця з основами малюнка і прищепив йому неабияку тягу до мистецтва.
У вісім років Бурачек втратив батька, у десять – матір. Закінчити кам`янецьку гімназію допомогли родичі. У 1888 році хлопець вступив до Київського університету Святого Володимира. Але під час навчання долучився до студентських заворушень проти самодержавства, за що був виключений з навчального закладу і висланий до Симбірської губернії. Повернувшись у 1890 році до Кам`янця, потрапив до Кам`янець-Подільської театральної трупи російської драми та на довгих сімнадцять років пов`язав своє життя з театром. Виступав під псевдонімом Соломін. Грав у багатьох містах:  Рязані, Костромі, Мінську, Полтаві, Києві, Харкові. Працював на одній сцені з відомими на той час акторами – Давидовим, Комісаржевською, Тархановим, Савіною, Долматовим, Мамонт-Дальським. Гастролюючи країною, Бурачек зустрів свою майбутню дружину Ольгу Тимофєєву, яка пізніше стала актрисою українського драматичного театру у складі команди режисера Леся Курбаса.
Під час роботи у театрі Бурачек зробив ескізи до декорацій багатьох п’єс та вистав. Працюючи актором, регулярно писав етюди. Захоплення образотворчим мистецтвом не залишало його протягом театрального життя. Деякий час він навчався у Київській рисувальній школі  (1875-1901) Миколи Мурашка (1844-1909) у М.К. Пимоненка (1862-1912) та Х.П. Платонова (1842-1907). Перебуваючи в художньому колі, отримував поради та зауваження інших художників, що мало свій позитивний вплив. Друзі-художники долучили Бурачека до участі у виставках. У 1905 році його пейзажі експонувалися на виставці українських художників у Львові, яка стала значною подією в історії українського художнього життя. Її ініціатор Іван Труш, у своїй статті про виставку написав «Микола Бурачек є незвичайно талановитим рисовником» [2].
Найсильнішою рисою Бурачека-актора була мімічна гра. До речі, він вважався найталановитішим майстром міміки у Росії та навіть викладав мімодраму у театральних школах до Жовтневої революції 1917 року і після. Він отримував схвальні рецензії за участь у виставах, йому пророкували блискучу акторську кар’єру. Але доля склалася інакше. Наближалися революційні події 1904-1905 років. У містах закривалися театри, відмінялися гастролі. Контракт, що заключив Бурачек з антрепренером, довелося розірвати.
Якнайяскравіше таланти Бурачека у різних царинах мистецтва пояснює  прислів’я: талановита людина – талановита у всьому. У 1905 році він залишає сцену і починає займатися літературною діяльністю. Його оповідання і нариси під псевдонімом Камєнцев друкуються у провідних виданнях того часу, таких як «Ехо» (СПб), газета «Київська думка» та ін.
Саме у цей період відбулася доленосна зустріч, яка достеменно змінила життя Бурачека. Він захворів тифом і лікувався у київського лікаря Станіславського, в будинку якого якраз  перебував брат лікаря – польський пейзажист Ян Станіславський (1860-1907). Переглянувши етюди Бурачека, художник вмовив його вступити до Краківської Академії мистецтв, де керував пейзажною майстернею.
Наприкінці XIX століття Краківська Академія мистецтв лише формувалася. Її було створено у 1897 році на засадах Краківської школи образотворчого мистецтва, з якою пов’язане ім`я великого польського художника Яна Матейка (1838-1893). Основним завданням Академія вважала виховання художників, що здатні відобразити образотворчими засобами інтереси нації. Така позиція притягувала до Кракова передову художню молодь польську та українську. Таким чином, Краківська Академія мистецтв, у той період, була одним з центрів формування українського мистецтва. Вона виховала таких визначних майстрів пензля як І. Труш (1869-1941), М. Жук (1883-1964), М. Бурачек, О. Новаківський (1872-1936) та ін.
Як і багатьох талановитих, обдарованих людей, доля неначе сама вела Бурачека потрібною стежиною. У 1910 році він – найкращий випускник Академії. Для професійного вдосконалення свого таланту художник їде до Парижу – культурно-мистецької столиці початку XX століття. Найбільш модні художні течії на той час – фовізм, кубізм, імпресіонізм – не залишають Бурачека байдужим.
Деякий час він провів у парижській майстерні славетного фовіста Анрі Матісса. Але яскраві декоративні композиції цього художника майже не вплинули на творчість Бурачека і його делікатну манеру письма. Вільна Академія Рансона, в якій теж навчався Бурачек під керівництвом Моріса Дені і Серюзьє, скерувала увагу митця у бік імпресіоністів, пуантелістів, пуристів. Але і ці стилі загалом не задовольняли художника, який шукав безпосередності і правди. Він віднайшов її у «барбізонців», – Коро, Діаза, Гарпін`ї, а також у імпресіоністів 1870-х років. Імпресіоністичний вплив простежується в багатьох роботах Бурачека неначе тонкий шлейф коштовних парфумів, але здебільшого творчість художника не відповідає основним принципам імпресіонізму, що стосується композиції, колориту та розуміння образу. У творах Бурачека відсутня холодна синьо-фіолетова гама яка притаманна епігонам-імпресіоністам, його композиції не викликають враження випадковості.
Бурачек провів у Парижі два роки. Сповнений вишуканими паризькими враженнями та творчим горінням, талановитий і енергійний художник у 1912 році повертається до Києва. Так закінчується період навчання Бурачека і починається  плідна праця на теренах українського мистецтва.
У Києві Бурачек відразу увійшов до кола провідних українських художників, таких як А. Маневич (1881-1942), П. Шевченко (1856-1917),  М. Бахтін (1895-1975), В. Менк (1856-1920), В. Орловський (1842-1914), С. Світославський (1857-1931) та ін. Друга виставка київських художників 1913 року, на якій було представлено двадцять робіт Бурачека, утвердила його як потужного живописця.
Згодом Бурачек активно долучається до громадської роботи. У 1914 році він бере участь у створенні Салону постійної виставки українських, польських, російських і західноєвропейських художників.
З дня відкриття у Києві Української академії мистецтв (1917) розпочинається педагогічна діяльність Бурачека. Микола Григорович був одним з засновників Академії та одним з перших її професорів, очолював клас пейзажного живопису. В цей період відбувається творчий злет художника: він пише багато етюдів, обирає мотиви, у яких, здавалося б, немає нічого примітного. Етюди Бурачека поетичні, світлі, мерехтливі, благородні за кольоровою гамою. Вони, переважно, мають самостійне значення. В етюдах якнайяскравіше проявлено живописний талант художника. Як вправний колорист, він відчуває барви дуже тонко, вдало оперує півтонами. Майже завжди пише твори на простому картоні, часто навіть не закінчує їх. А інколи, пише одразу з двох боків картону. В його пейзажах цього часу багато свіжості, співучості, вони непоказні, але гармонійні за кольоровою гамою і позиціонують Бурачека як художника, що володіє тонким живописним відчуттям. Він майстерно передавав складність кольору при дуже стриманих кольорових відношеннях.
У Київський період Бурачек займався також театрально-декораційним живописом. Оформив вистави: за п’єсами О. Олеся «По дорозі в казку» (1918), Л. Толстого «Влада пітьми», О. Островського «Ліс», Г. Гауптмана «Затоплений дзвін», п’єсу за мотивами поезій Т. Шевченка «Утоплена» (1919). Працювати як театральний художник Бурачек не переставав і пізніше, ставши відомим майстром. Він оформлював кращі спектаклі Харківського театра «Березіль» та інші, дружив з акторами та викладав у театральних інститутах.
У 1925 році Бурачека призначили директором Харківського художнього технікуму. Він керував майстернею театрально-декораційного живопису та вів заняття зі станкового живопису. Бурачек-педагог був делікатним, чуйним, завжди знаходив індивідуальний підхід до студентів, брав їх з собою на етюди. Студенти шанували його.
Згодом Микола Григорович відмовився від посади директора за браком часу, але весь час до Другої світової війні він залишався професором технікуму, а з 1932 року – ­Харківського художнього інституту.
Це період, коли Бурачек знаходився у центрі культурного життя країни. З 1926 по 1929 роки він головував у Центральному бюро працівників мистецтв у Харкові, був одним з засновників Асоціації радянських митців України (АРМУ), членом Об`єднання сучасних митців України (ОСМУ), експонентом Асоціації художників Червоної України (АХЧУ), членом Шевченківського комітету, членом бюро Комітету охорони пам`ятників культури та ін. Брав участь в організації та комплектуванні  експозиції музею Т.Г. Шевченка, меморіальних музеїв М. Коцюбинського у Чернігові та Вінниці, виступав з численними доповідями та статтями. А також, незважаючи на завантаженість, був одним з найактивніших експонентів українських художніх виставок.
У 1931 році Бурачек став науковим співробітником галереї картин Т.Г. Шевченка у Харкові. Ця галерея  була заснована на початку 30-х років як невелика «Шевченківська виставка», згодом набула значного розвитку і проіснувала у Харкові до 1944 року, після чого її експонати було передано до Центрального музею Т. Г. Шевченка у Києві. Неоціненний вклад вніс Бурачек у справу дослідження раніше невідомих творів Шевченка-художника: віднайшов і вперше атрибутував сотні акварелей і картин, зробив перший зведений перелік його спадщини. Бурачек заклав основи наукової методології та систематизації шевченківських творів, зробивши вагомий внесок в українське  мистецтвознавство. Результатом багаторічних досліджень Бурачека  стала праця «Великий народний художник» (1939), яка представила спільноті 75 репродукцій художніх творів Т.Г.Шевченка.
Також Бурачеку належать: монографія про життя і творчість М. Самокиша, яку було видано у 1930 році, неопублікована монографія про життя і творчість О. Мурашка, автомонографія «Моє життя», багато статей та доповідей.
25 березня 1941 року у Харкові, до сімдесятиріччя художника, була організована його персональна виставка, яка налічувала 400 картин. Вона стала своєрідним підсумком творчого шляху Бурачека. Художник як раз був удостоєний звання заслуженого художника УРСР. Виставка мала пересувний характер і повинна була об`їхати містами України з кінцевою зупинкою у Львові. На початку літа виставкою насолоджувалися полтавці. 21 червня 1941 року з Полтави до Києва вирушив потяг, у складі якого був вагон з картинами ювілейної виставки Бурачека. А 22 червня фашистська Германія здійснила напад на СРСР.  Почалася війна. Потяг повернули, через певний час він опинився у Нальчику. Але по дорозі потрапив під бомбардування, під час якого було пошкоджено і втрачено багато картин.
Під час війни художник відмовився від евакуації і помер у Харкові 12 серпня 1942 року.
У характері Бурачека дивним чином поєднувалися гідність, розум, загальна культура, ерудиція, художній смак, художнє бачення, акторські та літературні здібності. Ці якості, помножені на власний досвід життя, допомагали Бурачеку завжди залишатися собою, не підпадати під новомодні мистецькі течії, мати свою думку і свій стиль. Бурачек залишився в українському живописі як пейзажист-реаліст. Одного разу, не без гумору, він написав: «Мене часто називали імпресіоністом, але я тільки пленерист…» [12].
Бурхливе життя  Бурачека – педагога, громадського діяча, письменника, дослідника українського мистецтва, що стояв на справжніх наукових позиціях  – це приклад незламності творчої особистості та плідної праці заради розвитку своїх талантів. Спадок Бурачека – це не тільки його слід у театральному мистецтві, його художні, літературні чи наукові твори. Спадок Бурачека для нас сьогоднішніх – це його власний життєвий шлях, який він гідно пройшов, залишаючись Людиною.
Лариса Сідак, науковий співробітник музею
Ключові слова: Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка,  художник Микола Григорович Бурачек, аналіз творів Миколи Григоровича Бурачека, що належать Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка
                                    Література та джерела:
  1. Бурачек М.Г. М.Г. Бурачек – К.: Державне видавництво «Мистецтво». – 1937. – С. 82
  2. Дюженко Ю. Микола Бурачек. – К.:Мистецтво. – 1967. – С. 88.
  3. Мельник А. Імпресіонізм і Україна. –.К.: ПФ «Галерея». – 2011. – С. 240.
  4. Академія Наук Української Радянської Соціалістичної республіки. Словник художників України. – К.: Головна редакція Української Радянської енциклопедії. – 1973. – С. 272.
  5. Український живопис XX – XXI cт.: альбом. – Хм.: Галерея, К.: Артанія Нова. – 2006. – С. 304.
  6. Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. Т. 1. – П.: АСМІ. – 2015. – С. 503.
  7. Кудрицький А.В. Митці України. Енциклопедичний довідник. – К.: Українська енциклопедія. Імені М.П. Бажана. – 1992. – .С. 448.
  8. ХДАДМ. Бурачек Микола Григорович. [Електронний ресурс] // ksada.org – Режим доступу: ksada.org/museum-burachek.html (дата звернення 06.02.2021).
  9. Музей українського живопису. Бурачек Николай Григорьевич. [Електронний ресурс] // museum.net.ua – Режим доступу: museum.net.ua/hudognik/burachek-nikolaj-grigorevich/ (дата звернення 06.02.2021).
  10. Абліцов В.Г. Микола Бурачек – зачинатель мистецької шевченкіани. [Електронний ресурс] // biography.nbuv.gov.ua – Режим доступу: biography.nbuv.gov.ua/data/vidannya/11/JRN/PDF/9.pdf (дата звернення 06.02.2021).
  11. Білокінь С. Початки Української державної академії мистецтв. [Електронний ресурс] // dspace.nbuv.gov.ua – Режим доступу: dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/43609/12-Bilokin.pdf?sequence=1 (дата звернення 17.02.2021).
  12. Бурачек М.Г. Секрет творчості. Образотворче мистецтво. №3. 1941. С. 12-13. [Електронний ресурс] // elib.nlu.org.ua – Режим доступу:  https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=1114  (дата звернення 18.02.2021).
  13. М. Бурачек. – Галерея мистецтв, №1-2 (83-84). – К.: Гапей А.Н.. – 2019. – С. 31.