Георгій Нарбут – один із корифеїв української графіки початку ХХ століття. В історію мистецтва увійшов як автор перших українських державних знаків, художник-ілюстратор, один із засновників і ректор Української академії мистецтв.
Народився 9 березня 1886 року в родині дрібного шляхтича з литовським корінням Івана Яковича Нарбута, у маєтку Нарбутівка на Сумщині. Отримав домашню початкову освіту яку продовжив, навчаючись у Глухівській гімназії. У ранньому віці захопився творчістю та українською старовиною. Ще до свого переїзду в Санкт-Петербург у 1906 році провів дослідження роду та родового гербу Нарбутів, студіював «Описаніє Старой Малоросії» Олександра Лазаревського. У петербурзький період активно працював над вдосконаленням художньої майстерності. Доленосне значення в цьому процесі відіграло для нього особисте знайомство з І. Я. Білібіним та М.В. Добужинським, які спрямували молодого художника до першоджерел графічного мистецтва на прикладах гравюр Альбрехта Дюрера. Наступним навчальним курсом стає його подорож до Мюнхена у 1910 році. Там у школі Ашбе він остаточно формується, як європейський майстер.
Наполеглива праця приносить чудові результати та справжнє визнання. У свідомості митця відбувається ідеалізація образів минулого, його поглинає романтичне захоплення добою козаччини. Він черпає натхнення регулярно відвідуючи Україну. Зупиняється в садибах Кочубеїв, Дорошенків, Миклашевських-Олсуф’євих, Маркевичів. У 1913 році художник одружується з В.П. Кіріяковою, представницею стародавнього козацько-шляхетського роду на Лубенщині. Живе у маєтку де-Бальменів «Линовиці», гостює у «Круглику» Скаржинських, де збиралася колекція старожитностей передана до Полтавського музею.
Саме до цього періоду, який сміливо можна назвати періодом творчого злету майстра, належить камерне за розміром, жанрове силуетне зображення створене у 1915 році. Це справжній шедевр, виконаний у притаманній автору техніці з елементами мініатюри, з використанням різних за товщиною пер, на високоякісному ледь жовтуватому папері.
Переглядаючи низку створених Георгієм Нарбутом родинних портретів, можна стверджувати, що перед нами один із перших творів цієї унікальної серії.
Майстер віртуозно зачаровує сценою наповненою любов’ю і ліризмом. Зліва направо зображені дружина Віра Павлівна і донька Марина, обличчям одна до одної. Завершує композицію сам автор, який замальовує своїх рідних у блокнот ручкою. Голова ледь нахилена вперед, підкреслена стоячим білим комірцем. Кожен із зображених захоплений своєю справою. Дружина, трохи схилена вперед, сидить у вишуканому кріслі. Вона зосереджена на плетінні гачком і невимушено перехоплює тоненькі ниточки мережива «родинного життя». Грайливий клубочок на її коліні може бути і символом «яблука спокуси». Надзвичайно тонке мереживо ледь виглядає з під подолу сукні, підкреслюючи вишукану тонку натуру дами. Центром твору є дівчинка. Насичену деталізовану композицію, майже нерозривну сцену мами і дитини, вибагливо поєднують дві ляльки – одна на підлозі, з руками на шарнірах, а інша в руках у дівчинки.
Іграшки вказують на хобі Георгія Івановича. Ще у Мюнхені він захопився дослідженням дитячих ляльок, колекціонував їх та навіть створював сам. Можна припустити, що перед нами улюблені ляльки художника.
За книгою надходження, твір у фондах музею зберігається з 1919 року під № Гр-235. Виконаний тушшю і пером, він має розмір 33х37см.
Це справжній скарб з творчого доробку великого Майстра, що завжди викликає захоплення у глядача, глибоко вражаючи філософією вічного родинного свята.
Матеріал підготувала Алла Тимошенко
Останні події
Полтавський художній музей на мапі
