Збережене мистецтво. Олександра Селюченко

63

“Прожила я вік свій з самого дитинства у глині. Нічого кращого за неї мені не треба”  (О.Ф.Селюченко)         

6 травня 2021 року виповнюється 100 років від дня народження  Олександри Федорівни Селюченко (1921-1987), видатної майстрині керамічної іграшки з Опішного. Вона залишила свій унікальний слід у творчому мистецькому осередку Полтавщини. Мала звання заслуженого майстра народної творчості України (1971), була членом Союзу художників України (1970). Через рік після смерті Олександри Федорівни в Опішному на базі її обістя був створений Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко.
Олександра Селюченко. Фото. Початок 1970-х.
Олександра Селюченко. Фото. Початок 1970-х.
Майстриня народилась в сім’ї опішнянських гончарів Федора та Явдохи Селюченків. Глину вона тримала у руках із самого малечку. Діти в селі завжди бавились іграшками, зробленими руками своїх батьків та дідів. Олександра не була винятком. Вона вчилась на роботах мами Явдохи Петрівни та брата Федора. Дівчинка мала також і літературний хист. Завдяки батькові, який прищепив їй любов до книги, Олександра цікавилась історією, філософією, музикою та медициною.
Покоління Олександри Федорівни зростало у тяжкі часи: колективізація, голодомор, Друга світова війна, важкі повоєнні роки. Все пережила та витримала мисткиня. Спочатку дівчина навчалась сім років у школі (1930-1937) та два роки (1937-1939) в керамічній школі при керамічному заводі за стипендію у 100 карбованців. Починала вона з гончарного верстаку, на якому з’являвся простий глиняний посуд з вишуканим орнаментом, а згодом справа дійшла і до іграшок. Керамістка працювала за направленням малювальницею у промартілі «Ленінські дні» с.Чапаївка Пологівського р-ну Запоріжської області. З 1946 року Олександра Федорівна працювала на Опішнянському заводі “Художній керамік” ліпильницею.
Сили давала праця. “Коли сідала я за глину, я ставала іншою, я всю душу віддавала їй”, — писала жінка. Їй допомагали життєві поради Катерини Білокур (1900-1961), викладені в опублікованих біографічних книгах художниці. Дякуючи прочитаному, мисткиня знаходила сили творити. Кераміка для Олександри Селюченко була сенсом її життя, бо жила жінка самотньою та часто хворіла. Її твори наповнювали життя сенсом та давали можливість заробляти. Пізніше, на пенсії, жінка захопилася своєрідними ескізами декоративних мальовок. «Вони такі унікальні, незвичайні. Зараз так ніхто не розмальовує. Воно в неї живе, дихає, все незвичайне якесь» – згадувала керамістка Ніна Дубинка.
Глиняна скульптурна іграшка стала візитівкою творчості Олександри Федорівни Селюченко. Коники, баранчики, левчики, пташки виготовлялись вмілими чутливими пальцями жінки. Чого варта іграшка-свищик для дітей! Вона наповнена теплотою глини, яскравими візерунками та звуком, що відкрила широкий простір для фантазії майстрині. Її керамічна скульптурна іграшка  була лаконічна, виконана просто, вкрита поливою або кольоровим розписом. Колорит її орнаментів пов’язаний з кольором місцевих глин і теплотою південного сонця. Шура, так її називали опішняни,  брала на себе роль місцевої казкарки. В її іграшках оживали чудернацькі тварини, привабливі панянки у вишуканому вбранні, образи літературних героїв та невеличкі побутові сценки. Твори майстрині посідали призові місця на конкурсах дитячої іграшки. Вона мала декілька персональних виставок і брала участь у близько ста вітчизняних та закордонних виставках. Голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Віктор Фурман згадував про Олександру Федорівну: «…Біля неї завжди стовпища людей та дітей. Дещо вона могла продати, а то ліпить – ліпить і дарує, так біля неї прямо стояли черги». В її здобутку більше 1000 виробів. Витвори гончарівни знаходяться в багатьох музеях України та зарубіжжя. Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенко не виняток. У збірці нашого музею зберігаються три «Барині-іграшки», які надійшли у 1959 році з артілі «Художній керамік» та декоративна ваза (роб. Пошивайло Г.Н., розпис Селюченко О.Ф.), придбана з виставки в Облхудожраді в 1949 році.
Олександра Селюченко. Барині-іграшки. 1956 р.
Олександра Селюченко. Барині-іграшки. 1956 р.
Гаврило Пошивайло (роб.). Олександра Селюченко (розпис). Ваза декоративна. 1949 р.
Гаврило Пошивайло (роб.). Олександра Селюченко (розпис).
Ваза декоративна. 1949 р.
Пам’ятаємо та пишаємося Олесандрою Федорівною перед світом.
Матеріал підготувала Вікторія Гуржій