Виставка «Незабутні імена» творів народного мистецтва в рамках проєкту «Відкриті фонди» присвячена ювілеям видатних майстрів: 150-річчю УСИКА Якова Олександровича (1872-1961), 140-річчю ГАРБУЗА Василя Степановича (1882-1972), 100-річчю РАК Анастасії Трохимівни (1922-2014), 80-річчю ЗАЦЕРКЛЯНОГО Миколи Григоровича (1942–2011) та 80-річчю ЗАЦЕРКЛЯНОЇ Тетяни Антонівни (нар. 1942).
УСИК Яків Олександрович (1872-1961) – майстер різьблення по дереву, член Асоціації художників Червоної України (1929). Народився в с. Мар’янське Миргородського повіту. Мистецьку грамоту опановував у містечку Хомутець в іконописця Дмитра Рудича. Саме у той час Яків Олександрович щиро захопився художнім різьбленням по дереву. Згодом виїхав до Катеринослава, де працював на вагонобудівному заводі. У 1900 році переїхав до Красноярська, де створював декорації для робітничого театру. Через участь у робітничих заворушеннях потрапив до в’язниці на 4 місяці, звідки був етапований до Миргорода під нагляд поліції. З 1907 по 1918 роки працював у Києві та Миколаєві. З 1918 року майстер жив у Миргороді, працював у художньо-промисловій школі. Розвитку його таланту сприяло знайомство з видатним митцем – Опанасом Сластьоном. Разом вони ходили на пленери, працювали над театральними декораціями, брали активну участь у заснуванні місцевого музею. У 1951 році творчість різьбяра була відзначена орденом «Знак Пошани». Я. О. Усик створив цілу низку портретів та сюжетних композицій в техніці барельєфного різьблення. Це, зокрема, портрети Т. Шевченка, М. Гоголя, «Автопортрет», «Гоголь слухає лірника», що вирізняються художньою виразністю та тонкою натуралістичною деталізацією.
На виставці представлено портрет письменника М.В. Гоголя, виконаний у техніці рельєфного різьблення.
ГАРБУЗ Василь Степанович (1882-1972) – майстер народного мистецтва УРСР (1936) та заслужений майстер народної творчості України (1962). Народився в с. Малі Будища на Полтавщині. З дванадцяти років почав працювати у майстерні Федота Юхименка. Майстер неодноразово долучав своїх учнів до виконання замовлень для князя Кочубея. Вони виготовляли меблі, касети для кесонної стелі, облаштування для каміну. Працюючи поряд із професійними різьбярами, він здобув перші професійні навички, вивчав основи малювання та композиції орнаментів.
В.С. Гарбуз, шукаючи замовлення, подорожував по Полтавській губернії. До 1900 року працював у Полтавській меблевій майстерні Богуславського. Потім виконував іконостаси в Нових та Старих Санжарах. Отримуючи замовлення, Гарбуз працював у Кишеньках та Біликах (Полтавщина), Ржищеві (Київщина), Києві, Кам’янці-Подільському, Кременчуці та в Петербурзі. У подорожах В.С. Гарбуз знайомився з майстрами, набував нового досвіду, збагачувався асортимент його виробів.
У 1912 році майстер повернувся до Полтави та почав працювати у земській столярно-різьбярній майстерні. У той час там готувалися експонати до Другої Всеросійської кустарної виставки. До цієї виставки Василь Гарбуз разом із Володимиром Черченком та Павлом Комашком виготовили різьблений буфет. На виставці в Петербурзі у 1913 році їх твір отримав бронзову медаль. Зараз буфет знаходиться у постійній експозиції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
В.С. Гарбуз різьбив іконостаси для церков у містечках Нові Санжари та Кишеньки, традиційні народні побутові предмети, меблі, посуд, статуетки птахів і тварин, декоративні панно. Був експонентом виставки українського народного мистецтва у Києві (1936, диплом ІІ ступеня), виставок у Полтаві та Москві (1936), міжнародної виставки у Парижі (1937). В експозиції даної виставки присутній портрет, написаний Горобцем П.М. у 1961 році, під назвою «Різьбяр Василь Гарбуз», який дозволяє уявити, як виглядав майстер та відчути його доброзичливий характер.
РАК Анастасія Трохимівна (1922-2014) – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат державної премії імені Катерини Білокур. Народилася в селі Васильки Лохвицького району на Полтавщині. Під час фашистської окупації 1942 року була примусово вивезена на роботи до Німеччини, де працювала на годинниковій фабриці в Карлсруе. Ще до війни Анастасія Рак захопилася малюнками на склі. У Німеччині це захоплення допомагало вижити майстрині, адже вона мала змогу продавати свої твори. Після повернення в Україну Анастасія Трохимівна закінчила Лубенське педагогічне училище. Десять років прожила з чоловіком-військовим на Далекому Сході. Потім мешкала у Кривому Розі. Але, куди б не закидала доля художницю, вона пам’ятала свою малу батьківщину – Полтавщину. Художниця згадувала: «Я виросла в мальовничому селі. Пригадую своє дитинство на тлі розкішної природи, що оточувала нашу рідну хату: ліси, луки, лісові галявини, річку, степи, левади під високим небом… Особливо гарно тут навесні, коли в лісі, як ураю, навколо квіти: барвінок, фіалки, ромашки, проліски. Збирала лісові квіти і рисувала на піску паличкою, на папері – фарбами. Хотілося відобразити те, що бачила в природі й на картинах – тих, що продавалися на базарі. Особливо голуби мені дуже подобалися, котики, коні».
У вересні 1999 року в рамках Днів української культури в Парижі роботи художниці експонувалися в Музеї людини. Вони мали такий успіх, що паризька дирекція музею звернулася до Музею Івана Гончара з проханням продовжити термін виставки, взявши на себе всі витрати. Виставка діяла аж до квітня 2000 року, а Анастасію Рак запросили провести майстер-клас. Її називали «українським Матіссом» і дивувалися, як жінка без художньої освіти так вправно володіє колоритом. В останні роки свого життя Анастасія Рак мешкала в Києві разом із сином Володимиром – художником, реставратором та співробітником Музею Івана Гончара. Її картини зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї народної архітектури та побуту України, НЦНК «Музей Івана Гончара», Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї літератури, Запорізькому художньому музеї, у Музеї людини в Парижі.
На виставці експонується робота Анастасії Рак «Весілля» (2006), виконана олійними фарбами на склі.
ЗАЦЕРКЛЯНИЙ Микола Григорович (1942–2011) – майстер-різьбяр. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1992), заслужений майстер народної творчості України (2002). Народився Микола Григорович в с. Бережнівка Кобеляцького району на Полтавщині. Закінчив Криворізьке профтехучилище. Різьбленню навчався у заслуженого майстра народної творчості Валентина Кузьмича Нагнибіди (1925-1985). Працював майстром різьблення по дереву у Кременчуцькому лісгоспзагу. Мешкав у м. Кременчук Полтавської області. Майстер глибоко розумів і відчував матеріал, властивості та можливості дерева, з дивовижною легкістю поєднував плоско-рельєфну та тригранно-виїмчасту техніку художньої різьби. Роботи Зацеркляного вражають естетичною щирістю, експресивною розкутістю художнього мислення, самобутнім освоєнням традиції. М.Г. Зацеркляний – автор унікальних для Полтавського краю сницарських робіт значного розміру (2-7 м заввишки): іконостасів, кіотів, аналоїв, різьблених рам із розкішними візерунками створених для церков.Твори митця зберігаються в українських та закордонних музеях, приватних колекціях. В експозиції музею представлено дві дерев’яні лави його роботи, оздоблені в традиціях технік полтавського тригранно-виїмчастого різьблення.
ЗАЦЕРКЛЯНА Тетяна Антонівна (нар.1942) – майстриня українського народного художнього розпису, писанкарка. З 1971 року створює дерев’яні писанки, іграшки, меблі, сувеніри, побутові предмети з неповторними візерунками. Вироби мисткині зберігаються у вітчизняних і закордонних музеях, приватних колекціях.
