Пам’яті Соломона Ароновича Розенбаума

195
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. У Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 01.11.2005 р. № 60/7 зазначено, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Вшановуючи пам’ять жертв Голокосту, згадаймо полтавця Соломона Ароновича Розенбаума (1885-1941).
Полтава подарувала світу цілу плеяду талановитих митців. Серед них яскравою зіркою на небосхилі  українського модерну виокремлюється постать Соломона Розенбаума – художника-пейзажиста, який досить оригінально відтворив фарбами красу полтавського краєвиду.  Академік Микола Григорович Бурачек (1871 – 1942) називав його «великим майстром пейзажу», підкреслюючи «витончений естетичний смак митця», «соковитість та дзвінкість» колористики.
Життєвий шлях Соломона Ароновича є яскравим прикладом відданого служіння мистецтву.
Народився він у Полтаві 29 грудня 1885 року в родині крамаря. Закінчив 4-х класне реальне училище.
Навчався живопису у академіка К. К. Костанді (1852-1921) в Одеському художньому училищі, де блискуче склав іспити у 1908 році. Додатково отримав спеціалізацію з методики малювання та звання вчителя малювання.
Важливу роль  у  становлення Соломона Розенбаума як художника відіграло мистецьке коло Івана Мясоєдова, створене у 1915-1917 роках в Полтаві. Саме тут   Розенбаум  пізнав багато малярських секретів. Крім того, він мав чудову нагоду майже щодня бачити відомого Григорія Мясоєдова, батька Івана. Згодом Соломон із вдячністю до свого вчителя написав  картину «Полтавська дача Мясоєдова», за яку у Санкт-Петербурзі, отримав срібну медаль. Відомо, що робота була куплена одним із полтавських шанувальників живопису й упродовж багатьох років експонувалась у художньому музеї Полтавської гімназії № 6.
Біля краєзнавчого музею: дружина М. Бурачека, П. Горобець, М. Бурачек, С.Розенбаум, М. Донцов
Біля краєзнавчого музею: дружина М. Бурачека, П. Горобець, М. Бурачек, С.Розенбаум, М. Донцов
Нагадаємо, що  «Сад богів» Івана Мясоєдова (1881-1953) у Полтаві зібрав цікавих художників, серед яких Розенбаума вирізняла особлива творча манера, за яку його згодом назвуть «художником світла й тепла». Саме цей художній прийом виокремлює його серед інших й уможливлює приналежність  маляра до київського мистецького гурту художника  Абрама  Маневича (1881-1942).
Пріоритетним напрямком у житті С.А. Розенбаума  з 1909 по 1941 роки  була вчительська та викладацька діяльність. Одним із перших навчальних закладів, у якому він починав викладати,  стала гімназія В.А. Морозовської (згодом – трудова школа № 6). Педагогічний колектив цього закладу об’єднав інтелектуальну мистецьку спільноту. Фундаторка закладу, В.А. Морозовська, запросила  для роботи у гімназії  відомих педагогів, зокрема композитора  Ф. М. Попадича, викладача в Інституті шляхетних панн,  диригента і фольклориста В.М. Верховинця, збирача пісень М.А. Щепотьєва. Про вишукану атмосферу свідчили чудово обладнані профільні кабінети, новий рояль, майданчик для гри в крокет.
Варто зазначити, що Соломон Аронович  викладав одночасно у декількох навчальних закладах міста Полтави. Так,  із 1923 по 1939 роки   він також працював у середній школі № 4. Відомо, що за зразково організований педагогічний процес і  гарні показники  у навчально-виховній роботі  наказом по школі його було неодноразово заохочено.
Як висококваліфікований викладач Розенбаум  використовував прогресивні методи підготовки учнів, в основі яких були опора на конструктивний малюнок та графічне вивчення натури, індивідуальний підхід до кожного  вихованця. Доступно пояснюючи, вказуючи на помилки,  він навіть не торкався своїм пензлем чи олівцем учнівських творів. Уважно ставився до їхніх пленерних робіт, учив  вдивлятися в навколишню природу,  жити з нею одним подихом, «як учень матері-природи». Досконало володіючи німецькою мовою, під час викладання історії мистецтва використовував німецькі видання.
Піаніда В.М. (1918-2003) Будинок де жив художник С. А. Розенбаум з 1885 по1941. 1983р. Папір, туш, перо
Піаніда В.М. (1918-2003) Будинок де жив художник С. А. Розенбаум з 1885 по1941. 1983р. Папір, туш, перо
За спогадами художника  В.Є. Павлюченка (1920-1928), учня Розенбаума, Соломон Аронович у своєму будинку за адресою вул. Олександрівська № 12 мав домашню студію,   де щонеділі  відбувалися заняття.
З часу створення Полтавського інституту народної освіти (нині – Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка) С.А. Розенбаум навчав майбутніх учителів. Доказом цього є численні фото випускників того періоду.
У 1939 році С.А. Розенбаума було прийнято на роботу викладачем до Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва. Крім того, одночасно він проводив заняття і в обласному Будинку народної творчості. Варто зазначити, що на  той момент Соломон Аронович мав уже 31 рік педагогічного стажу і був членом Спілки радянських художників України (член АХРР з 1926 р., АХЧУ –  з 1929 р.).
З історії відомо, що українські  митці початку ХХ століття знаходились у вирі європейського культурного життя, хоча процес втілення нових ідеалів відбувався досить непросто. Не можна не згадати й звивисті та складні колізії долі художників модерну. Живопис тої пори полонив тих, хто шукав у малярстві щось нове, оскільки чарівна сила модерну вабить до пошуків і відкриттів. Згадка про той період  викликає дивне переплетіння суму з радістю, оскільки й до сьогодні залишаються прихованими численні скарби тієї доби. Та  разом з тим виникає і  відчуття дива від їхнього відкриття, очікування якого не полишає сучасних мистецтвознавців.
Саме у такі буремні 20-і роки ХХ століття почалася активна виставкова діяльність Соломона Розенбаума. Художник невтомно працював, був постійним експонентом різноманітних виставок. Прекрасним свідченням цього є розмаїття виставкової діяльності митця, що стало прикметою того періоду, а саме:
1924 р.− персональна виставка в фоє Полтавського театру;
1926 р. −  виставка картин Полтавської філії АХРР, на якій було презентовано  52 його роботи  (це четверта частина експонатів);
1927 р. − Перша всеукраїнська виставка художників Червоної  України ( м. Харків);
1928 р. − 1-ша виставка картин Полтавської філії АХЧУ;
1929 р. − 2-га виставка картин Полтавської філії АХЧУ;
1929 р. − Перша пересувна художня виставка АХЧУ (Ізюм – Ахтирка – Суми – Богодухів);
1930 р. − виставка «Культпохід на Донбас» (м. Харків);
1931 р.− третя виставка НКО УРСР (Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Київ, Одеса, Миколаїв);
1935 р. − Шоста українська виставка (Київ-Харків);
1936 р. − виставка «Мистецтво Радянської України»;
1937 р. − виставка етюдів України та Молдавії (м. Київ);
1937 р.− Ювілейна виставка творів українських художників (м. Москва);
1939 р. − Друга осіння художня виставка ( м. Харків);
1940 р.− творча виставка художників Полтави та Полтавської області, присвячена ХХІІІ річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції ( м. Полтава);
1941р.− Перша виставка творів художників  міст Дніпропетровська, Полтави, Прилук, Сталіно, Чернігова ( м. Київ).
Тріумф  чекав Соломона Розенбаума у  Харкові, де  на виставках було репрезентовано такі його твори, як: «Полтавська далечінь», «Осінь», «Тополина алея», «Дитячий санаторій». Критика та глядачі схвально поцінували роботи художника. Залишилися фото тих часів, які зафіксували дружнє коло художників, серед яких  П.М. Горобець, М.О. Донцов (1877-1974), С.А. Розенбаум, М. Г. Бурачек.
Критики зазначали, що пейзажі  Розенбаума, створені  у 20-х  роках, демонстрували простір, насичений світлом,  вирізнялись багатством кольорових рефлексів. Тонко і блискуче використовуючи ефект взаємодії основних та додаткових кольорів, контрасту, художник створив вишуканий за поетикою  палітри, гармонійно пластичний образ світу. Для С. Розенбаума, як  і для А. Маневича, головною формою живописної моделі світу стала експресія кольорово-лінеарного розмаїття його природних форм, художня система модерну з її характерною пластикою вигинистих, чітко окреслених контурів та світлоповітряна прозорість імпресіонізму.
В колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка зберігаються знакові твори з мистецького спадку Cоломона Ароновича Розенбаума. За їх удаваною простотою криється відверте та багатогранне у своїй складності особисте розуміння часу. Його роботи демонструють пошуки у царині нових живописних художньо-пластичних прийомів.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Лісова галявина. 1936р. П.,о.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Лісова галявина. 1936р. П.,о.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Ставок в Михайлівці. Полотно, олія
Так,  пейзажі «Ставок у Михайлівці», (п.о. 84,5х64,5), «Лісова галявина» (1936, п.о. 61,5 х 42)  можна назвати періодом «сонця  і тепла», «весною душі», у якій відчутна гра простору, форми, гарної погоди, веселого настрою. Для картин характерними є багатство кольорових та світлових ефектів, складна насичена деталями композиція.
Картина під назвою  «Райський сад» передає настрій людини, яка насолоджується прогулянкою лісовою галявиною. Художник створює ідилічний образ райського куточку, що став  символ довершеності світу. У цьому пейзажі криється глибокий філософський сенс, а саме: мрія про гармонійне буття людини і природи. Світла кольорова гама полотна є уособленням власного розуміння ідеального світу, у якому панують вічне літо, щастя й любов.
Мистецтвознавці суголосні у тому,  що реальність на картинах Розенбаума якось по-особливому захоплює глядача. За допомогою майстерно створених складних світлових ефектів  художник дивовижно відтворює мінливість життя.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Околиці старої Полтави. 1928р. Картон, олія
Розенбаум С. А. (1880-1941) Околиці старої Полтави. 1928р. Картон, олія
Розенбаум С. А. (1880-1941) Вулиця у Полтаві. Дикт, олія
Розенбаум С. А. (1880-1941) Вулиця у Полтаві. Дикт, олія
Приваблюють також і пейзажі  С. Розенбаума, що мають динамічно вибудовану картину світу. Створені за один сеанс просто неба, етюди відтворюють красиві куточки Полтави у різні пори року й години дня, зупиняють на полотні ледь вловимі нюанси перехідних станів, змін освітлення, що відбуваються протягом доби. Митець за допомогою фарб тонко відображає  постійний тихий рух, що постійно відбувається у природі.  Як і Абрам Маневич,  з його прагненням до динамізації образу природи, суголосно новим ритмам життя, Соломон Аронович постійно зображував затишні вулички, вільні від ознак урбанізації. Розенбаум майстерно поєднував нові живописні якості, у яких містилася експресія форм, мазків, кольорових сполучень, з традиційними поетично-елегійними, позбавленими гострих прикмет часу, мотивами модерну. («Околиці старої Полтави. 1928. к.о. 25,4х34,7 ), «Вулиця у Полтаві» (дикт. о,.14,3х22,3). Цікавими є такі його твори: «Верби», «Виясняється», «Ворскла», «Похмурий день», «Сутеніє», «Околиці Полтави», «Молоді осики», «Далечінь» та багато інших. Зазначимо, що на них відчутно позначився вплив художника  І.Г. Мясоєдова, який на той час перебував у Полтаві. У чіткому малюнку й манері письма  чітко прослідковується також вплив  І.І . Бродського (1883-1939), якого С. Розенбаум дуже  любив.
Тривалий час мистецтвознавці  звертали увагу й на досягнення пленерного письма, на яке  художника надихнув академік М. Г. Бурачек, який характеризував Розенбаума  як «справжнього артиста».
Відомо, що  ще у довоєнній експозиції художнього музею були представлені такі його твори, як: «Стара Полтава», «Околиці міста». Найулюбленішими  мотивами малярами були краєвиди біля Краєзнавчого музею, альтанки,  Подолу, вулиць Шалом-Алейхема, Панянки. Для цих полотен характерним є тональний живопис з багатством вальорів і кольорових співставлень, тонкою проробкою світлоповітряного середовища. Загалом усе це посилювало образно-поетичний склад твору, уможливлювало розкриття  широку гаму настроїв, пануючих у природі. Прикметно, що Розенбаум писав етюди без попереднього ескізу, поступово доводячи картину до повної завершеності. Також слід підкреслити, що у своїх роботах він демонстрував власне розуміння європейського малярства того періоду.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Жовті троянди. 1937р. П.,о.
Розенбаум С. А. (1880-1941) Жовті троянди. 1937р. П.,о.
За спогадами  учнів, Соломон Розенбаум надзвичайно цікаво вибудовував натюрморти. Твір «Жовті троянди»  можна вважати  шедевром у  цьому жанрі. Тихий геній у мерехтливо-приглушеному серпанку сутінок стверджує філософську естетику лінеарно-пластичних новацій. Розенбаум зберіг для нащадків вишукану мить цвітіння троянд.  Утаємничене тепле освітлення натякає, кличе вгледітися, щоб  насолодитися миттю радості цвітіння. Кожна пелюсточка лінеарно вибудована й розкриває красу кольорових співвідношень. Віртуозна також прописка різних поверхонь ваз і відображення у них. Глядача поглинає радісна інтрига та майже відчутне дихання, радісний шурхіт… Із глибини вази 30-років минулого століття нам посміхаються  Соломон Аронович з дружиною та учнями. Так художник дивовижно відтворює тривимірність у філософії,  взаємоспогляданні  та передачі різних фактур.
Учні згадували і про майстерні портрети на біблійну тематику.  Для вивчення анатомії у студії був череп, подарований Григорієм Мясоєдовим. Можна розглядати цей методичний дар як передачу студійної традиції викладання. За свідченнями дружини, до художнього музею він бережливо передав одні з найкращих творів.
Сімейною реліквією у полтавській родині члена НСХУ Віктора Володька  є портрет бабусі, Юрченко Євгенії Яківни, написаний одним із братівякі навчалися у Соломона Ароновича – Андрієм Сулимою. Відомо, що  роботу було виконано у студії в 1941 році. Згодом портрет було здано до магазину, де його  й придбала Євгенія Юрченко. Портрет – погруддя. Композиція передає  особливий психологізм внутрішньої напруги інтелігентної, скромної красивої жінки,  в обличчі якої відтворений ледь вловимий натяк на посмішку. Підпис у нижньому правому кутку вказує на дату створення (18 березня 1940 року (18.ІУ-40)),  під цифрами – ініціали й невиразний підпис прізвища. Темне тло і жакет складного холодного темно-зеленого кольору підкреслюють ніжну свіжість плавно виліплених рис обличчя у профіль.  Темно-русяве волосся, зібране за модою у вузол на потилиці. Юний художник зумів передати тонкий шарм сильного характеру  і стриману-вишуканість стилю 30-х. Саме це сподобалося моделі, тому  вона й  придбала для себе цю роботу. Зазначимо, що  цей портрет  є прекрасним свідченням не лише майстерності учнів, які  писали  з натури,  а  також красномовно говорить про  високу мистецьку культуру довоєнної Полтави.
Соломон Аронович жив у буремні часи індустріалізації. Цікаво, що він вітав зміни, які відбувались у суспільстві, навіть деякою мірою захоплювався ними.  Формуючи у живописі нову естетику пролетаріату, намагався розвинути візуальну мову, що була характерною для того часу. Відомо, що напередодні 1941 року художник потужно займався індустріальним пейзажем. Саме у цей період було виконано такі картини, як: «Дніпрогес», «Домни у Макеївці», «На каналі Волга – Москва». Працював він і над монументальним малярством, створивши низку панно.
Крім того, 1928 року з групою художників відвідав  знаменитий  Дніпрельстан. У 1935 році разом із художником І. Орловим працював у Ворошиловграді у паровозобудівельному цеху, виконуючи  численні замальовки для панно Будинку громадських організацій «Збірка паровоза «Фелікс Дзержинський».
До останнього подиху Розенбаум не полишав і педагогічну ниву. Як авторитетний наставник  викладав малювання у  школах, училищах,  будівельному та педагогічному інститутах.  Маючи глибоке власне бачення світу, він не просто органічно влився в мистецький рух України,  а й вів за собою полтавських художників.
Нині можна сміливо сказати про те, що  Соломон Аронович Розенбаум був  одним із яскравих мистецьких символів свого часу, єдиним  у Полтаві художником, який працював у живописниій манері лінеаризму. Його  пейзажі зберегли нам вигляд Полтави, втрачений  в роки  війни.
Трагічно склалася доля цього унікального митця. З початком Другої світової війни він не поїхав в евакуацію, залишившись у своєму місті оберігаючи картини які знаходилися в експозиції художнього музею. Розенбаума розстріляли  фашисти у 1941 році на порозі власного будинку…Та він залишився навічно у своєму домі, полтавських вулицях,  в учнях, феєричному кінотеатрі «Колізей»… А ще у людській пам’яті… Не переможений і не знищений… Соломон Розенбаум  увійшов у європейську культуру й мистецтво   як учитель, викладач,  ХУДОЖНИК.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені М. Ярошенка пишається тим, що має в колекції  роботи Соломона Розенбаума.  І навіть через багато років полотна майстра запрошують до інтимного, душевного спілкування  людей глобалізованого ХХІ століття. Змушують зупинитися і, вдивляючись у далечінь, замислитися над життям.
Алла Тимошенко