Пам’яті Олександра Нечипоренка (1959-2017)

 До 65-річниці з дня народження Олександра Нечипоренка

29 березня 2024 року майстру декоративно-ужиткового мистецтва, живописцю й дизайнеру Олександру Івановичу Нечипоренку могло б виповнитись 65 років.

Народився митець у селі Крукеничі Яворівського району на Львівщині у 1959 році. У 1982 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Того ж року переїхав до Полтави і таким чином повязав свою подальшу творчість з нашим містом.

Головною справою Олександра Нечипоренка стала розробка музейних експозицій та пам’ятників, створення панно і живописних полотен.

Найпершими проєктами, виконаними у Полтаві, були: проєкт інтер’єру Полтавського автовокзалу у 1984 році та реконструкція інтер’єру Полтавського поштамту двома роками пізніше. У 1987 році Олександр Нечипоренко долучився до створення експозиції відділу народного мистецтва Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського (у співпраці з дружиною Н. Панченко), а у 1990 році – до оформлення інтер’єру кінотеатру “Алмаз”. Тоді ж митець став членом Національної спілки художників України.

Олександр Нечипоренко брав участь у створенні пам’ятного знаку “1100 років Полтаві”, встановленого 1999 року на перехресті вулиць Соборності та Сінної. У 2003 році художник долучився до створення інтер’єру музею-аудиторії Раїси Кириченко у ПНПУ ім. В. Г. Короленка, а у 2008 році –  до оформлення залів Державного заповідника”Поле Полтавської битви”.

З Миргородщиною митця пов’язує робота над розробкою дизайну приміщень Великосорочинського літературно-меморіального музею Миколи Гоголя.

Відомими живописними роботами Олександра Нечипоренка є панно “Писанка”, створене у 2000 році та картина “Козак Мамай” 2010 року.

У зібранні Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається робота митця “Автопортрет” 1981 року виконання, який художник 2002-го року подарував музею особисто.

Автор використав у творі нетипові композиційні підходи. Роботі притаманне зміщення фігури донизу, як в іконах. Проте, темний силует чоловічої фігури не є головним.  Основним акцентом, що привертає увагу глядача є пастозне жовте тло, яке утворює своєрідні шати до стилізованого образу, вписаного в композицію, наслідуючи прийоми постмодернізму. Тло виконане у насичених відтінках жовтого кадмію. Своїми переливами (художник надмірно покрив сикативом фарбовий шар жовтого відтінку, від чого з часом він потемнів) нагадує, наприклад, золотисте тло картини раннього Відродження, коли художники використовували узагальнені кольорові образи без акцентованого вираження світло-тіньових ефектів. Загалом, у даному живописному творі відчувається графічний підхід до художнього вирішення картини – локальні кольорові плями контрастують між собою.

Олександр Нечипоренко уміло відобразив власний психологічний стан. Споглядання образу вальяжної фігури на стільці, занурює глядача у світ переживань автора.

За допомогою гри кольорів художник передав особливий настрій у своїй картині. Різне емоційне забарвлення несуть жовта і чорна фарби, що підкреслюють душевні переживання зображуваного образу. Сірий, у свою чергу, урівноважує різкий контраст. Окрім технічної складової кольору, автор звертається до його семантики: жовтий колір асоціюється зі свободою, відкритим вираженням почуттів, самореалізацією, інтуїцією;натомість чорний – з лаконічністю та стриманістю.

Роботи Олександра Нечипоренка справляють враження непересічних декоративних творів зі складною композицією і символізмом. Неодмінно привертають до себе увагу глядача.

Помер художник 15 серпня 2017 року в Полтаві, залишивши чималий внесок у мистецьку спадщину нашого міста.

Іван ГЕРЦУНЬ