До 530-річчя від першої згадки в історичних джерелах українського козацтва
Українське козацтво виникає й починає з’являтися на історичній арені
наприкінці ХV століття. На той час Україна й інші країни Східної Європи
опинилися в небезпеці, яка наступала з боку Османської імперії. Особливо
потерпали від об’єднання мусульманських держав українські землі, що
знаходились найближче до турецько-татарських володінь в північному
Причорномор’ї. При відсутності національної державності єдиним захистом
від різкої експансії стає українське козацтво. Відомості саме про українських
козаків зустрічаються з 1490-х років. Першою офіційною датою вважається
1492 рік. У праці Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України»
(1913), читаємо: (далі за автором) «В 1492 р. хан кримський жалуєть ся, що
Кияне й Черкасьці погромили татарський корабель під Тягинею, і в. кн.
Литовський Олександр обіцяє пошукати того межи козаками на Україні. На
другий рік кн. Богдан Глинський, староста черкаський, погромив турецьку
кріпость Очаків, і хан сих людей називає козаками». Починаючи з ХVI
століття українське козацтво перетворюється у вагому військово-політичну
силу, яка викликає значний інтерес у сучасників. Про Україну й козацтво
почали писати іноземні мандрівники, політичні діячі, дипломати. Залишилася
численна, різноманітна за змістом і жанром, література – описи подорожей,
мемуари, щоденники, листи, публіцистичні й художні твори за декілька
століть. Домінантною темою у письмових згадках є історія «країни козаків»,
цього надзвичайного історичного феномену, який відіграв величезну роль в
житті українського народу та його боротьбі за свою державу.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка
має у зібранні предмети, пов’язані з історією українського козацтва. Це
іконопис, портретний живопис, оригінальні та друковані графічні твори,
предмети декоративно-ужиткового мистецтва, друковані видання кінця ХІХ
– початку ХХ століття. В іконописному малярстві особливе поширення в
Україні мав сюжет Покрови Богородиці. Запровадження свята Покрови й
пов’язаної з ним віри у святе заступництво було важливою основою
усталення цього культу. На честь Покрови Богородиці будували храми,
писали ікони. Характерним явищем для українського іконопису того часу
було зображення світських людей, зокрема гетьманів, старшин, запорожців
поряд зі святими образами. Прикладом є ікона «Покров Богородиці», на якій
Божа Матір прикриває омофором запорожців на чолі з останнім кошовим
Запорізької Січі Петром Калнишевським (1691-1803).
Значною популярністю користувався образ Богородиці іконографічного
типу Одигітрія (грец. – вказуюча дорогу). В ньому уособлювався народний ідеал самовідданої материнської любові. Таким зразком є ікона XVIII ст.
«Богородиця Нев’янучий цвіт», виконана невідомим майстром з
Полтавщини. Проникливий, глибоко продуманий світлий образ Богородиці з
маленьким Ісусом на руках, зображений на золотому орнаментальному
різьбленому тлі, сповнений зворушливої чистоти і святості.
Час народно-визвольної боротьби українців середини XVII ст. приніс в
мистецтво нові образи, більш масштабні, хара́ктерні, суспільно спрямовані.
Так велич гетьмана Богдана Хмельницького на портреті повинна була
асоціюватися з героїкою історичних подій, новим демократичним устроєм
українського козацтва. Хмельницький тримає булаву, символ гетьманської
влади, один з клейнодів Української козацької держави. Першоджерелом для
численних зображень Хмельницького була гравюра фламандського
картографа, гравера і художника Вільгельма Гондіуса (1598-1652/1658) до
політичної події 1651 року – Білоцерківської угоди з Польщею. Ця гравюра
вважається найвідомішим прижиттєвим портретом українського гетьмана. Її
прототипом міг бути український оригінал або малюнок з натури
голландського художника Абрахама Вестерфельда (1620/1621-1692).
Поряд з портретами гетьманів та козацької старшини поширювалося й
зображення козака. Улюбленим узагальненим образом стає «козак Мамай»,
«козак-бандурист». Він грає на бандурі, сидячи під дубом, на гілках якого
висить зброя, біля нього – вірний кінь. На землі розкладені шапка,
порохівниця, пляшка з чаркою. Козак курить люльку, невід’ємну частину
його «зброї». Люльки переважно робилися з глини, мали назви «носогрійка»,
«бурулька». Кілька зразків цього козацького атрибута зберігається у зібранні
музею. Козак Мамай став живописним символом боротьби за кращу долю
українців. Його популярність ширилася землями, в яких проживали козаки.
Ця «народна картина» зустрічалася і в сільській хаті, і в панському маєтку.
Протягом ХІХ-ХХ століть самодіяльні майстри та митці з академічною
освітою продовжували традиції зображення «народного героя». Малювали
козака-бандуриста й Полікарп Захаренко (1876-1934) та Федір Стовбуненко
(1864?-1933) – іконописці, автори народної картини з Полтавщини. У групі
«Графіка» фондового зібрання музею зберігається оригінальна робота
«Козак-бандурник» українського художника Степана Бутника (1874-1952),
життя якого було пов’язано з Полтавою. Неперевершеними є ілюстрації
видатних українських живописців Опанаса Сластьона (1855-1933), Сергія
Васильківського (1854-1917), Миколи Самокиша (1860-1944) до видань
«Шевченко Тарас Григорович. Кобзар. Гайдамаки» (1886) та «З української
старовини» (1900), де теж відтворені образи козака-бандуриста. Власну
сучасну інтерпретацію легендарного символу героїки українського лицарства
подано в графічних творах полтавських художників Галини Рідної (1952 р.
н.) та Олексія Соболевського (1963 р. н.) Вже згаданий у тексті альбом «З української старовини» (1900) вважають класикою українознавства. Двадцять історичних нарисів відомого історика Дмитра Яворницького (1855-1940) проілюстровані 21 таблицею з малюнками. В кожній з них представлена композиція, яка поєднує глибоко осмислені та майстерно виконані графічні роботи двох видатних українських митців. Сергій Васильківський створив в техніці акварелі портрети відомих українців, характерні типи запорожців і представників різних станів у традиційному вбранні. Органічним доповненням цих образів слугувала сюжетна віньєтка в техніці малюнка пером авторства Миколи Самокиша.
Тематиці українського козацтва присвячені твори відомих українських
графіків, майстрів книжкової ілюстрації Олександра Данченко (1926-1993),
Георгія Якутовича (1930-2000), Василя Лопати (1941 р. н.). Представлені
роботи із музейного зібрання свідчать про досконале володіння митцями
різними видами й прийомами друкованої графіки.
Високим рівнем майстерності відзначаються і предмети декоративно-
ужиткового мистецтва козацької доби. Безумовно, зв’язки з європейськими
державами, балканськими й східними країнами мали вплив на українське
мистецтво того часу, але воно багато в чому набуло неповторного, власного
звучання. Унікальним феноменом стала творчість вишивальниць, їх
неперевершена майстерність у гаптуванні золотом, сріблом, кольоровим
шовком літургійного шитва, речей побуту й вбрання заможної козацької
старшини. Популярна на той час вишивка рослинним орнаментом і досі
вражає дивовижною композицією, динамікою основного мотиву, витонченим
смаком в поєднанні кольорів. Вона зазвичай мала вигляд вузької довгої смуги
тканини з вишитим узором, що служив фрагментом, частіше краєм
скатертини, рушника, простирадла, одягу.
Обов’язковим елементом чоловічого вбрання верхівки українського
козацтва в XVII – XVIII століттях був шовковий кунтушевий перський або
турецький пояс. Він являвся не лише частиною костюма, а й символом
чесноти, високого соціального статусу та фінансового достатку власника.
Виробництво поясів було розпочате в етнічній Україні, спочатку у Бродах,
далі у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) у так званих «персіярнях». У
70-х роках XVIII століття шовкові пояси почали ткати на Слуцькій
мануфактурі, яку очолював спочатку Ян Мажарський, а згодом його син
Леон. Дивовижної краси пояси малинового, зеленого, коричневого кольорів
зі смугами, тканими срібними або золотими нитками, отримали назву
«слуцькі». Кілька поясів зберігаються в групі «Тканини» фондового зібрання
музею.
Козацтво стало для української культури живим джерелом натхнення і
піднесення. Українське мистецтво тих часів увібрало в себе гуманістичні ідеї
ренесансної епохи, віру в земну людину, пафос і героїку національно-
визвольної боротьби, багатство народного епосу та продовжилось у блискучому своєрідному бароковому стилі, що панував з другої половини
XVII до кінця XVIII століття.
До уваги відвідувачів сайту запропоновано відеоряд творів, пов’язаних з
історією українського козацтва, із зібрання Полтавського художнього музею
(галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Назар Майструк
Література: Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка / Запорозька Січ у
західноєвропейських історико-літературних пам’ятках. – К.: Дніпро, 1992. –
495 с.
Грушевський М. репринтне відтворення видання 1913 року.
