Графічність творів Катерини Білокур

5566
7 грудня виповнюється 120 років від дня народження унікальної української художниці Катерини Білокур (1900-1961), відомої далеко за межами країни. Її творчість не можливо класифікувати, віднести до якогось певного стилю чи течії. Жінка, що ніколи не вчилася малюванню, маючи палку жагу до живопису, створила неповторний художній світ, образна мова якого вражає своєю витонченістю, ліризмом і, надзвичайним чином, уособлює дух суто українського мистецтва.
Твори Катерини Білокур не можна охарактеризувати за допомогою поняття «наївний живопис», бо вони мають риси, притаманні професійному мистецтву: витончену гармонійну композицію з опорою на золотий перетин, складні поєднання кольорових відтінків. Важко віднести її твори і до декоративного живопису, оскільки сюжети Катерини Білокур не тяжіють до спрощення у передачі елементів, навпаки, її композиції – граціозні та багатооб`єктні, вишукано деталізовані та ретельно прописані, при цьому їм притаманна передача світлоповітряного середовища.
Із точки зору пластики мова художниці своєрідна. Якщо брати до уваги аристократичну витонченість ліній, простежується певна схожість із пластичною мовою голландського квіткового натюрморту XVI-XVII століть. Однак за зображенням квітів на полотнах Білокур стоїть не лише європейський символізм, а дещо більше – передача настрою, що формує у глядача певний стан душі, а це вже яскрава ознака імпресіонізму. Зауважимо, що твори Катерини Білокур – це не живопис у техніці a la prima, котра притаманна імпресіоністичним полотнам. Технологія створення картин Катерини Білокур дещо інша. Спершу мисткиня тонувала полотно кольором-основою, після висихання писала по верху основи квіткову композицію. Тобто її твори – це щонайменше два послідовних шари фарби. Художниця мала й інші притаманні лише їй секрети створення картини.
Творчість Катерини Білокур є цікавою для дослідження. Її творам властива багатошаровість «розкриття» суті, вони дають змогу заглиблення і розглядання їх під різними «кутами». То ж сьогодні спробуємо дослідити твори художниці з точки зору графічності. Умовимося, що під графічністю будемо розуміти найбільш характерні складові авторського «почерку» Катерини Білокур.
Ми знаємо, що графіка – це мистецтво лінійне, строге; воно оперує лінією, плямою, текстурою, засноване на сполученні білого та чорного, враховуючи, що білим є сам папір, а чорним – олівець, вугілля чи інший барвний графічний матеріал. Із технічної точки зору, до графіки можемо віднести і графічну основу будь-якого живописного твору, отриману завдяки знебарвленню.
Для даного дослідження скористаємося картинами, які належать Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, а саме: «Півонії» (1946), «Квіти» (1942), «Квіти у тумані» (1940), «Пшениця, квіти, виноград» (1950-1952).
Квіти (1942), Квіти у тумані (1940), Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), Півонії (1946)
Квіти (1942), Квіти у тумані (1940), Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), Півонії (1946)
Сюжети цих творів почерпнуті з природи, написані натхненно і, здається, без зусиль ‒ ніби художниця не малювала їх пензлем, а створила думкою в одну мить. Відомий факт, що Катерина Білокур деякі свої картини починала писати з однієї квітки на полотні, а потім навкруги неї додавала інші, розвиваючи сюжет. Урахування такого творчого підходу мисткині дає нам змогу виключити з процесу роботи над деякими картинами попередній малюнок. У таких випадках Білокур малювала експромтом, у чому, власне, і полягала унікальність її таланту. Здається, ніби та сама сила, яка в морозний день викарбовує на вікнах візерунки, керувала і рукою художниці, створюючи ліричні квіткові композиції, схожі на ніжне напівпрозоре мереживо.
Відштовхуючись від факту, що попереднього малюнка переважно в роботах не існувало, а в графічних творах (олівцевих) Катерини Білокур маємо його відверту «невпевненість», ми виключаємо факт свідомого (професійного) використання принципів побудови композиції. Ймовірніше, Катерина Білокур у роботі рухалася за власними відчуттями. Очевидно, що від природи їй було притаманне інтуїтивне розуміння гармонії, саме ним вона і керувалася. Художниця творила не як професійний митець, вона творила як жінка, природа якої Любов. Саме цей нюанс наводить на думку, що твори Білокур інситні по суті. Але чи є вони фактично інситними з точки зору побудови композиції, графічної пластики, образної мови? Проаналізуймо її роботи.
Якщо ми знебарвимо полотна, побачимо графічну основу творів. Виокремлення деяких деталей допоможе нам зрозуміти унікальний «почерк» художниці. Досліджуючи знебарвлені варіанти, будемо оперувати тональністю, пластикою ліній, рівновагою світлих та темних плям, характером контурів об’єктів, фактурою мазка тощо.
Квіти (1942), фрагменти
Квіти (1942), фрагменти
Поєднання рослин у картині «Квіти» заворожує, занурює у стан неквапливого спостереження. Виникає відчуття, ніби ми знаходимося на квітучому подвір`ї. Вечоріє, і рослинність немов оживає: перед нами розгортається мовчазна «історія» мальви та крученого панича, які складають основу композиції. Мовою квітів
Катерина Білокур розповідає нам про людські почуття. Її іншомовність певною мірою межує з європейським символізмом XVI-XVII століть. Але символізм Білокур ніби загорнутий у напівпрозору імпресіоністичну «вуаль», яка, власне, і створює
настрій у цій та інших її роботах. Рослини, які зображено на полотні, мають високий рівень деталювання, яке базується на знанні предмета. Очевидно, що
художниця ретельно досліджувала природу. Деякі рослини, котрі вона зображала, мають майже фотографічну схожість із тими, що ми можемо зустріти на луках чи на клумбі. Вчитися у природи ‒ ознака справжнього майстра.
Квіти (1942), фрагменти знебарвлені
Квіти (1942), фрагменти знебарвлені
У зображенні деяких рослин, наприклад, конвалії, майже не простежується авторська стилізація. Вони намальовані реалістично, немов якісна ілюстрація до наукового видання. Деталювання і точність у передачі вражають. Завдяки цьому прийому ми відчуваємо правдивість живопису Катерини Білокур, віримо їй як
митцю. Цікаво, що навіть у знебарвленому вигляді живописні твори  Білокур виглядають як довершені графічні композиції, настільки в них згармонізований баланс світлих та темних плям і присутня композиційна злагодженість об’єктів на рівні тональності.
Якщо ретельно придивитися, помітимо, що в межах деталей одного об`єкта Білокур майже не оперувала кольоровим спектром і взагалі не прописувала тіні (темні частини листа), а використовувала для їх створення основний фон, дописуючи двома кольорами напівтон і світло.
Виокремивши деталь із зображенням зеленого листя мальви чи то крученого панича у картині «Квіти», можемо зрозуміти, у чому полягає авторський «почерк» Катерини Білокур. Так, усе зелене листя мальви художниця прописувала лише двома кольорами, навмисно залишаючи незамальованими деякі частини
листка за для того, щоб використати колір-основу для відтворення просторової ілюзії та об`ємності об’єкта. Таким чином, ми зустрічаємося з чітким тоновим і кольоровим розподілом.
У європейському живописі такий прийом з`явився ще у XVI столітті з появою кольорових ґрунтів і отримав назву італійське письмо. Подібний чіткий розподіл кольорів вочевидь простежується в японських гравюрах укійо-е періоду Едо (XVII
ст.), де кожна композиція ‒ це послідовне нанесення кольорових шарів один на один. Цікаво, що такий прийом знаходимо і в українському народному малярстві початку XX ст., наприклад, у деяких творах Дмитра Перепелиці, Ганни Шабатури та ін. Та варто зазначити, що Катерина Білокур користувалася цим прийомом
надзвичайно вишукано, тонко і, головне, майстерно. Вона використовувала колір тла для «скріплення» деталей твору, надання їм єдиного відтінку, залишаючи для цього порожнечі в зображенні об`єктів верхніх шарів.
До авторського почерку можемо віднести і той факт, що художниця прописувала не всю рослину цілком, а лише частину, розтушовуючи решту до кольору тла. Це дозволяло їй ніби «переплітати» рослини між собою, варіювати окремими частинами рослин для створення вдалої композиції. Окремі частини рослин
ніби «проступають» крізь туман чи ніжний серпанок, ховаючись одна за одною. Таким чином, Білокур використовувала простір тла як елемент композиції, варіюючи контур об’єктів, який частково – чіткий, частково – розтушований, але розтушований не за допомогою змішування різнокольорових мазків, а шляхом
створення градієнта від непрозорості до прозоро покладеного шару фарби. Такий технічний прийом стає можливим унаслідок відсутності фактурності мазка. Шари фарби на полотнах Білокур прокладені тонко, майже відсутня об`ємність мазка, зате наявне розтушовування як ознака авторського «почерку». Живописні
роботи ретельно прописані невеликими пензлями.
«Квіти у тумані» – пестлива, прозора квіткова композиція. Це ще один твір, написаний за допомогою такої ж технології. Однак шаром-основою у цьому випадку слугує ніжно-блакитний колір. У цій роботі, на відміну від попередньої, Білокур прописувала тіні та напівтіні у вторинних шарах, а для світла використовувала колір-основу.
Квіти у тумані (1940), фрагменти
Квіти у тумані (1940), фрагменти
Квіти у тумані (1940), фрагменти знебарвлені
Квіти у тумані (1940), фрагменти знебарвлені
У знебарвленому варіанті деталі картини «Квіти у тумані» виглядають шовковистими, неначе намальовані пастеллю. Кожна квітка має свій особливий характер, але всі квіти підкоряються єдиній гнучкій та м`якій пластиці твору – своєрідному «почерку» художниці.
Потрібно відзначити, що лінія Катерини Білокур позбавлена будь-якої різкості, має лагідний, плавний, м`який характер. Ми не знайдемо в роботах художниці гострих кутів. Усі об’єкти композиції тяжіють до округлення і “напівіснування». Вони ніби
мерехтять у просторі картини – раптово з`являються і так само раптово зникають, залежно від нашого погляду. Завдяки цьому виникає ілюзія плавного руху, який можна порівняти з повільною течією ріки. Саме це «мерехтіння» і створює настрій роботи, занурюючи глядача в стан неквапливого споглядання, коли зникає
межа між зовнішнім світом і внутрішнім, а кінцевим пунктом спостереження несподівано опиняється душа глядача. Стає зрозумілим, що художниця не тільки здатна впливати на наш настрій, своєю унікальною образною мовою вона повертає нас до самих себе… У цю мить і виникає усвідомлення магічної сили
таланту Катерини Білокур.
Твір «Пшениця, квіти, виноград» – це ода рослині, якій ми завдячуємо життям – ода пшениці, ода хлібу. На полотні ми бачимо квіти, які ростуть на полі поруч із пшеницею: дикий горошок, волошки, сокирки, а також майори та маки, без яких не існує українського села. Пшеничне зерно є центром роботи, квіти та виноград виконують роль лише обрамлення для нього, даючи нам можливість зрозуміти, що в композиції є головним, а що другорядним. Та відчувається, що виноград опиняється тут не випадково ‒ образ цієї рослини натякає на серйозність теми і
відсилає до символіки Святого Причастя. Своєю іншомовністю і символізмом Катерина Білокур проводить нас до «храму» як всеосяжного символу. Звернімо увагу на датування роботи – 1950-1952 роки – роки занепаду церкви та гонитви на віру. А на перший погляд здається, що художниця малює лише рослинність.
Усвідомлюючи такі сміливі «трюки» Катерини Білокур, а вона робить їх неодноразово у своїй творчості, маємо віддати шану її особистій життєвій позиції, її характеру, її вдалому діалогу з нами сьогоднішніми. Як справжня майстриня своїм розумом і талантом вона сягнула далеко за межі власного життя.
Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), фрагменти
Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), фрагменти
Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), фрагменти знебарвлені
Пшениця, квіти, виноград (1950-1952), фрагменти знебарвлені
У роботі «Пшениця, квіти, виноград» використано ту ж саму технологію виконання, що й у двох попередніх, але доповнену іншими прийомами. Тло роботи складають не один, а два шари-основи. Перший – зеленувато-рожевий, другий – блакитний, на якому і прописана квіткова композиція, створена за допомогою декількох шарів. Ми помічаємо все той же принцип Білокур – тло-основа проявляється крізь окремі деталі композиції: виноград, волошки, зелене листя майорів ніби «виринають» з нього. А от самі квітки майорів прописані щільним шаром, крізь який не проступає
тло. З точки зору колористики, квіти майорів лаконічно вплітаються в композицію твору. Так само щільно прописані листки гороху на першому плані. Вони відрізняються не тільки надзвичайним деталюванням, а й витонченістю «в`язі» що створюється завдяки химерному поєднанню стебел, листків та квітів.
Якщо знебарвимо частину картини із зображенням гороху, зможемо більш виразно простежити складність графічного вирішення. Пластика звивистих, гнучких ліній межує з витонченим східним візерунком. Переплетення стебел і листя створює
специфічний ритм, який породжує відчуття руху. Ритм керує поглядом і примушує нас поглянути у верхню частину картини, щоб побачити композиційний центр – пшеничне зерно в обрамленні квітів. Горох, маки, сокирки, волошки, пшеничні
колоски вирізняються особливим деталюванням. Майже як візантійський майстер-іконописець вінчає ікону оживками, наостанок Катерина Білокур укриває рослини тонкими світлими прожилками, від чого вони ніби оживають на полотні.
Твір «Півонії» відрізняється від попередніх використанням меншої кількості кольорів і відсутністю квіткового розмаїття. На полотні – вишукані півонії, вдало закомпоновані, стилізовані, детально прописані, колористично згармонізовані з кольором тла за допомогою вже знайомого нам авторського прийому.
Лаконічністю, стилістикою, композицією, пластикою ліній, навіть тематикою твір нагадує кращі зразки японського та китайського образотворчого мистецтва XVII-XVIII століть.
Деталізуємо і знебарвимо одну з пишних квіток цієї картини. Ми бачимо, що зображення квітки в усіх деталях відповідає її природній будові. Особливістю стилізації є прописування на великих пелюстках квітки скруглених рисочок, що повторюються, підкреслюючи форму рослини. Ці рисочки – і широкі, і тонкі, і світлі, і темні – є динамічними акцентами, які роблять квітку на вигляд жвавою. Малі пелюстки в середині півонії покладені у закільцьованій гармонічній послідовності, у сукупності вони породжують відчуття, ніби квітка росте на наших очах, а її пелюстки коливаються від вітру. Спостерігаємо ту ж саму плавність ліній, як і в попередніх роботах, гармонійне поєднання площин і ліній, вишукане деталювання.
Проаналізувавши чотири роботи Катерини Білокур, що належать Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, ми дійшли висновку, що до характерних складових авторського «почерку» художниці належать: загальна композиційна гармонізованість, м`яка пластична мова, тяжіння до округлення об’єктів, складне деталювання об`єктів, авторська стилізація, нанесення «оживок», відсутність фактурності мазка; використання тла для «скріплення» деталей твору та створення єдиного колориту; перманентний характер контура: чіткий або розтушований завдяки створенню градієнта від непрозорості до прозоро покладеного шару фарби; розтушовування частин об’єктів композиції.
У цілому, картинам Катерини Білокур притаманна невимовна ліричність, авторське уособлення гармонії за допомогою властивої лише їй пластики, поєднання переливчастої тональності з витонченою кольоровою гамою. При спогляданні картин художниці виникає відчуття заглиблення в тишу і спокій, у первинний потік гармонії і краси живого світу. Коли дивимося на твори цієї унікальної мисткині, на думку спадають слова художника К.Ф. Юона «Картина – пісня без слів». Образотворчий світ Катерини Білокур дійсно можна співвіднести з ліричною українською піснею.
Лариса Сідак, науковий співробітник