Анатолій Кривобоченко: натхнення в акварелі

139
Віртуальна виставка до 70-річчя від дня народження Анатолія Миколайовича Кривобоченка
Акварельний живопис посідає особливе місце в образотворчому мистецтві. Досконало технікою акварелі володіють лише віртуози. До таких майстрів належить миргородський художник-аквареліст Анатолій Миколайович Кривобоченко, унікальний майстер, що створив авторські техніки, які допомогли розкрити властивості акварелі, до того не відомі.  Його роботи завжди соковиті, вишукані та різнобарвні. У творчому доробку митця – пейзажі, натюрморти, портрети. Зазвичай вони співзвучні почуттям глядача. Це і легкий смуток, і світла надія, щось рідне, домашнє, що бентежить душу.
28 червня 2021 року художник відзначає своє 70-річчя Анатолій Миколайович Кривобоченко – миргородський художник-аквареліст, унікальний майстер-творець унікальних авторських технік, які допомогли розкрити властивості акварелі, до того не відомі.
Народився Анатолій Миколайович 28 червня 1951 року у Миргороді в родині корінних містян, у якій завжди шанували мистецтво.
Тато, Микола Максимович Кривобоченко (1924-2002), був непрофесійним, але талановитим музикантом. Працював садівником. Мама, Віра Пантелеймонівна Кривобоченко (ур. Колісник) (1932-2009), присвятила себе сім’ї, була домогосподаркою. Одружилися вони в 1950 році, а через рік з’явився на світ первісток – Анатолій. Згодом, в 1960 році, народився брат художника – Володимир. Сім’я жила скромно, але цікаво. Виховання дітей було суворим, від дітей вимагали дисципліни, що не заважало заняттям творчістю. Микола Максимович любив музику, співав у хорі на виробництві. Привчав і власних дітей до нот. Щодня після роботи батько брав в руки музичний інструмент і грав, або акомпанував собі під час співу. Сини також мали займатися музикою,  таким чином утворилося сімейне струнне тріо. Мамі діставалася роль критика або вдячного глядача. Музичних інструментів в оселі було вдосталь. Батько володів грою на скрипці, балалайці, бандурі, мандоліні, гітарі, домрі, гармошці та баяні.
Батьківська хата була прикрашена великою кількістю картин та вишитих рушників. Сімейну живописну колекцію започаткувала Марія Михайлівна Соколова, бабуся художника по батьківській лінії, яка походила із роду кубанських козаків, і мала ще брата Миколу та сестру Олександру. Жінка шанувала мистецтво у різних його проявах, сама гарно співала, була активною учасницею місцевого українського хору під орудою В.Гальченка, який славився у 1920-х роках. Вдома часто грав патефон. Господиня мала велику колекцію платівок. А брат її, Микола Михайлович Соколов, був професійним співаком, відомим у Миргороді виконавцем. Він мав красивий ліричний тенор, виступав під псевдонімом «Сокіл» або «миргородський соловейко», а  з 1944 року був солістом Державного Українського народного хору під керівництвом Г. Верьовки. Після виходу на пенсію, Микола Михайлович повернувся до Миргорода, де до 90 років співав у колективі «Миргородські парубки» при Будинку культури курорту.
Захоплення художньою та музичною творчістю членів родини вплинуло на формування особистості майбутнього художника.
Митець згадує, як він любив розглядати сімейну картинну галерею. Всі роботи були авторськими. Пейзажі належали пензлю Олександра Васильовича Стельмаха (1898-1968), чоловіку рідної сестри бабусі Олександри (Саньці, як її називали). Сімейні портрети, яких було чотири (господиня з чоловіком, портрети сина з невісткою), виконані відомим миргородським художником-самоуком Григорієм Ксьонзом (1874-1947). Портрети замовлялись персонально у маляра, хоча на той час вже існувала фотографія. Оплачували замовлення грошима, а у кого їх не було, розраховувались продуктами.
Батько Анатолія Миколайовича розповідав, як Григорій Ксьонз виконував своє замовлення: завів його до хати, де закрив всі вікна, крім одного, шторами; посадив свою модель на стілець біля відкритого вікна і взявся на все полотно малювати лише портрет. З цим ескізом потім пішов до своєї майстерні. Замовлений портрет приніс через декілька тижнів. На полотні був зображений чоловік в українському народному вбранні, що сидить на лаві, а на дальньому плані, розмальоване в деталях, все господарство родини: будинок, гуси, квіти, кури та ін. Але портретна схожість була точна. Отак працювали «народні художники» того часу.
Картини приваблювали Анатолія Миколайовича, він досі згадує, з яким інтересом і захопленням їх розглядав, уявляв, як би намалював сам. Ще у школі хлопець почав простим олівцем копіювати портрети знаменитих письменників та поетів із шкільних хрестоматій. Потім захопився живописом. Батьки підтримували творчі нахили сина, купили йому фарби, пензлі та полотно. Натхненний юний художник зробив копію з жанрової роботи Г. Ксьонза. Не оминув юний «копіїст» і творів «Три богатирі», «Альонушка» знаменитого художника Віктора Васнецова (1848-1926).
Влітку по закінченні восьмирічки у Анатолія Кривобоченка відбулася зустріч, яка вплинула на все його подальше життя. Гуляючи біля річки Хорол, хлопчина звернув увагу на молодого чоловіка, який дивно себе поводив: декілька разів зупинявся, роздивлявся все навкруги, а потім йшов далі. А коли той зупинився, дістав аркуш білого паперу, закріпив його на картоні. Анатолій здогадався, що це художник. Школяр, як зачарований, спостерігав за чудодійством – написанням пейзажу аквареллю. Цю техніку Анатолій побачив уперше. Кривобоченко підійшов ближче, молоді люди познайомились. Художником виявився студент Миргородського керамічного технікуму Віктор Михайлович Триколенко з міста Владимира (Росія). Того дня вони вже обідали у Анатолія вдома. За обідом точились розмови про мистецтво і художник-початківець вперше показав свої роботи професіоналу. Віктор запевнив батьків хлопця, що у їх сина є хист до малювання і розвивати його потрібно обов’язково. А коли гість взяв до рук гітару, Анатолій ще більше здивувався і зрадів. Студент перебирав струни не так, як вчив батько. Такої гри хлопець ще не чув.
Родина Кривобоченків потоваришувала з Володимиром. Юнаки охоче зустрічалися і спілкувалися. Саме тоді Анатолій відкрив для себе секрети акварельної техніки. А після уроку учень ніс додому скарби, подаровані йому другом: різні пензлі, акварельний папір та фарби. Так у життя Анатолія Миколайовича Кривобоченка увійшла акварель. Завдяки цій дружбі та професійній підготовці в 1968 році А. Кривобоченко вступає до Миргородського керамічного технікуму імені М.В. Гоголя на відділення «Художня кераміка». Студентські роки принесли йому відчуття свободи та розкутості. Завдяки змінам у житті та захопленню музикою з’явились нові знайомства та прихильники. Вмінням грати на гітарі Анатолій завоював серця дівчат та повагу юнаків. А захоплення акварельним живописом переросло у професію. Заняття з фаху з викладачем живопису та малюнку Сергієм Кузьмичом Мисаком (1939 р.н.) проходили невимушено, творчо. Студенти з наставниками часто ходили на етюди. Захоплення пейзажним живописом посилювалось. За словами С.К. Мисака, Анатолій Кривобоченко вже тоді мав свій стиль, а його технікою захоплювались одногрупники. Цікаво, що юнак брав на пленер вже готові акварельні розчини. Це прискорювало роботу, бо писав він «по вологому», у техніці, яка вимагає сконцентрованості та швидкості. Робота прописується за 15-20 хвилин, поки аркуш вологий.
Кривобоченко А.М. (зліва) і Мисак С.К.
Чотири роки наполегливого навчання (1968-1972) пролетіли дуже швидко. У власному архіві С. К. Мисака зберігся наказ №161 від 21 червня 1972 року про допуск до захисту дипломних проектів, у якому зазначена дата захисту, прізвища та графік, за яким мали захищатися дипломники. Анатолій Кривобоченко захистив свій дипломний проект на «відмінно» 27 червня 1972 року. По закінченню технікуму працював три роки в Миргороді художником-оформлювачем, після чого отримав право вступу до  ВНЗ.
У 1975 році свої двері перед митцем відкрив факультет «Промислової графіки» Харківського художньо-промислового інституту. Викладачі були поважними живописцями, але не графіками. Та на першому курсі до студентів в аудиторію з викладачем прийшов асистент, графік Володимир Мамонтов. З’ясувалось, що він – професійний аквареліст. Як згадує Анатолій Миколайович, такого розкутого письма аквареллю він ще не бачив. Молодий викладач у кишені носив завжди широкий великий пензель, яким з розмахом підправляв студентські роботи. Взявши чистий аркуш В. Мамонтов зволожив його, а потім широким пензлем наніс декілька величезних мазків. Анатолій Кривобоченко закляк на місці: «Що це він робить»? На аркуші з’явилися величезні яскраві плями. А коли студент відступив на крок назад, завмер. Натюрморт ожив. З таким впевненим написанням акварелі студент стикнувся вперше. Такі уроки надихали. Цілий рік він всотував все, чому навчав Мамонтов. З’явилась впевненість в рухах, він відчув соковитість кольорів. Анатолій малював кожного дня по декілька творів, робота приносила йому задоволення. На початку другого курсу з’ясувалося, що В.Мамонтов звільнився. Анатолій Миколайович до сих пір жалкує, що не зміг навчатися в улюбленого викладача довше.
По закінченню навчання в 1981 року А. Кривобоченко за направленням поїхав до міста Черкаси, де до 1988 року працював художником-графіком у СКБ «Продмаш». У Черкасах відбулась нова доленосна  зустріч. Одного разу під час виставки сучасного мистецтва, яка проходила у місцевій бібліотеці і експонентом якої був Анатолій Миколайович,  у залі художник помітив дівчину, яка уважно роздивлялась його картину. Він підійшов ближче, зав’язалася розмова, після якої молоді люди вже не розлучались. Так і пішли разом по життю. Її звали Любою. Любов Анатоліївна, економістка за фахом, усією душею підтримувала чоловіка в творчості. Коли Анатолій Миколайович писав акварелі, вона зачиняла двері в кімнату, щоб ніхто не заважав йому, і залишаючись віч-на-віч із фарбою та папером, він міг творити прекрасні роботи.
В 1989 році сім’я переїхала до Миргорода. У житті митця з’являється новий напрям діяльності. Він стає вчителем. Паралельно з викладанням художніх дисциплін у технікумі, займається з дітьми у студії при Миргородському центрі дитячої творчості. Юні художники надихають творити. Анатолій Миколайович з 1992 року регулярно бере участь у міських, обласних, всеукраїнських виставках, а  з 1993 року регулярно відбуваються його персональні виставки акварельного живопису в Миргороді, Лубнах, Полтаві. Роботами Кривобоченка зацікавились члени спілки художників України та колекціонери.
ХХІ століття закрутило вихрем  знакових подій у житті миргородця. Його прийняли до Національної спілки художників України, презентував персональні виставки в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка до свого 50-річчя та в Миргороді – до 65-річчя, на кожній з яких експонувалось понад 100 робіт. 2012 року – став лауреатом щорічної міської премії імені Миколи Ярошенка. У той час художник мандрував селами та містами рідної України, брав участь у пленерах, які проходили в Опішні, в с. Хатки, в с. Василівка та в інших місцях.
Багаторічна самовіддана педагогічна праця Анатолія Миколайовича принесла гарні плоди – виросла плеяда обдарованих учнів. Це – Корчмарюк Ігор, Шокало Дмитро, Городніченко Ігор, Ступка Сергій та багато інших. Молоді художники наслідують та примножують досягнення вчителя. Сергій Ступка розповідає про сумісну роботу на пленері з А. Кривобоченком, як про надзвичайно плідний час. Анатолій Миколайович ретельно обирає композицію чи панораму пейзажу. Може годинами блукати полями чи лісами, поки в очі не впаде якась цікавинка: стежка чи місточок через річку, дивовижне поєднання кольорів у природі. Із собою майстер ніколи не бере етюдник чи картон, а користується тільки папером. Змочивши його водою, береться за живопис. Дуже важливо спіймати емоцію, саме тоді можна працювати з насолодою, вважає художник. На пленері він може працювати годинами. Зміна кольору при заході сонця заворожує його. Майстер розповідає, що в молоді роки дуже любив працювати на стандартному форматі А-3 чи А-4. Зараз змінились смаки та вимоги до своїх доробків. Якщо писати картину, то на великому форматі А-1, де можна розвернутися із розмахом. А якщо хочеться зобразити невеликі деталі, то користується форматом А-5. Так у малому відшліфовується майстерність художника.
Кривобоченко А.М. Садиба Муравйових-Апостолов. 2008. ПХМГМ
Кривобоченко А.М. Садиба Муравйових-Апостолов. 2008. ПХМГМ
Роботи Анатолія Миколайовича Кривобоченка знаходяться у збірках багатьох вітчизняних музеїв і в приватних колекціях. Його малюнки використовуються видавництвами при ілюструванні книг, альбомів та журналів. В Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається акварельний пейзаж митця під назвою «Садиба Муравйових-Апостолів» 2008 року написання. В осінньому пейзажі художник емоційно передав стан природи. Все дихає дощем. Вологе сиве небо підкреслює білизну будинку, який неначе запрошує глядача увійти в середину. Дерева, кущі, трава вже у передчутті зимового сну. Художник використовує прозорі акварельні мазки, стриману гамму кольорів для відтворення стану осіннього дощового дня, на тлі якого, головною домінантою композиції стає архітектурний ансамбль.
Кривобоченко А.М. Алея до керам-технікуму ім. М. Гоголя, 1997.
Усього у творчому доробку митця понад 500 робіт. Найбільш відомі:  «Алея до керамтехнікуму ім. М. Гоголя» (1997), «Гоголівська калюжа в Миргороді» (1997), «Весняна прелюдія» (1998), «Село Байрак» (1999), «Натюрморт з рибою» (1999), «Ранок на Хоролі» (2000), «Дорога до храму» (2005), «Василівка. Ранок на ставку» (2008), «Вечірня набережна курорту» (2010), «Тиша на Хоролі» (2014).
Кривобоченко А.М. Бузок. 1999
Кривобоченко А.М. Бузок. 1999
Кривобоченко А.М. Василівка. Ранок на ставку, 2008
Кривобоченко А.М. Василівка. Ранок на ставку, 2008
Кривобоченко А.М. Весняна гроза. 1998
Кривобоченко А.М. Весняна гроза. 1998
Кривобоченко А.М. Вечір на ставку, с. Мар'янське. 1998
Кривобоченко А.М. Вечір на ставку, с. Мар’янське. 1998
Кривобоченко А.М. Відлига. 2006
Кривобоченко А.М. Відлига. 2006
Кривобоченко А.М. Дуб Т. Шевченко, с. Марьянське. 1998
Кривобоченко А.М. Дорога до храму. 2005
Кривобоченко А.М. Дорога до храму. 2005
Кривобоченко А.М. Натюрморт з калиною. 1999
Кривобоченко А.М. Натюрморт з калиною. 1999
Кривобоченко А.М. Натюрморт з рибою. 1999
Кривобоченко А.М. Натюрморт з рибою. 1999
Кривобоченко А.М. Крутий берег. 2007
Кривобоченко А.М. Натюрморт. 1999
Кривобоченко А.М. Осінній парк. с. Хомутець. 1999
Кривобоченко А.М. Ранок на Хоролі. 2003
Кривобоченко А.М. Ранок на Хоролі. 2003
ивобоченко А.М. Село Байрак. 2008
Кривобоченко А.М. Село Байрак. 2008
Кривобоченко А.М. Соняхи. 1999
Кривобоченко А.М. Соняхи. 1999
Кривобоченко А.М. Ставок. Василівка. 2008
Кривобоченко А.М. Успенський собор. 2009
Кривобоченко А.М. Успенський собор. 2009
Кривобоченко А.М. Калина. 1999. Приватна збірка В.А. Гуржій
Колектив музею вітає Анатолія Миколайовича з поважною датою, зичить міцного здоров’я та прихильності долі, натхненної праці і нових яскравих робіт.
Вікторія Гуржій

 

Останні події

Полтавський художній музей на мапі