Григорій Григорович Мясоєдов

44

На долю Григорія Григоровича Мясоєдова (1834 – 1911), видатної постаті свого часу, громадського діяча, талановитого живописця і педагога другої половини ХІХ ст., випало чимало випробувань. Його життєвий шлях, насичений подіями настільки важливими, що вже при житті художника вони стали знаковими для культури цілої епохи, не кажучи про буття невеликого провінційного міста Полтави.

Вона гостинно прийняла у свої духовні обійми прогресивного митця Мясоєдова, якого із провідними силами полтавської інтелігенції об’єднала любов до… музики. Але про це трохи далі.

На жаль, художник не залишив жодних записів про своє життя, майже не зберігав листів. Нечисленні документи розпорошені між кількома архівами Петербурга та Москви. Зі спогадів сучасників Григорія Мясоєдова дізнаємося не лише про важливі віхи його творчого становлення як видатного живописця, організатора й автора першого уставу Товариства пересувних художніх виставок, а й деталі біографії, що не залишать байдужими нікого з поціновувачів доробку митця.

Григорій Мясоєдов народився й провів дитячі роки в селі Паньково Тульської губернії (нині Орловська область, Росія). Навчався в Орловській гімназії, де вже проявляв здібності до малювання. Григорій рано втратив матір. Прагнучи бути незалежним від батька, вирішив стати на шлях служіння мистецтву і добитися якщо не слави, то хоча б

Григорій Мясоєдов "Автопортрет"
Григорій Мясоєдов “Автопортрет”

визнання. Так майбутній художник потрапив у Петербург 1850-х років, де вирували ідеї народництва та демократії.

Уже з перших років життя в столиці почав складатися світогляд Мясоєдова, визначатися його художній смак. Життя студента Академії було важким, без допомоги батька йому доводилося постійно шукати підробіток, часто-густо далекий від високих творчих задумів. Проте Григорій Мясоєдов, перебуваючи в колі революційно налаштованої молоді Академії мистецтв (куди юнак вступив у 1858 році), постійно прагнув духовного зростання, відвідував Петербурзький університет, зокрема вечори музики, на яких виконували разом із західними твори російських композиторів, виступав піаніст і диригент, голова гуртка «Могутня купка» Мілій Балакірєв. Можливо, саме тоді у Мясоєдова вперше з’явилася думка про створення національної школи живопису, аналогічної такому ж явищу в музиці.

Під час навчання в Академії талант художника активно розвивався. Його ранні полотна, які свідчать про інтерес до життя простих людей, самобутнього селянського побуту і традицій, були удостоєні кількох нагород, а картина «Втеча Григорія Отреп’єва з корчми на Литовському кордоні» (1862) – Великої золотої медалі. Таким чином Григорій Мясоєдов отримав можливість навчатися за кордоном на кошти Академії й у 1863 – 1869 рр. побував у Берліні, Римі, Флоренції, Венеції, Парижі. Прославлені європейські міста, досвід вивчення їхніх культурних надбань неабияк підвищили творчий рівень і, головне, розвинули засади світогляду Мясоєдова, який повернувся до Росії художником «нового содержания и склада» (за означенням критика і літератора Володимира Стасова), наступним творчим кроком якого стала організація Товариства пересувних художніх виставок (ТПХВ) у 1870 р.

З того часу і до кінця життя Григорій Мясоєдов разом із колегами Миколою Ге, Іваном Крамським, Миколою Ярошенком і багатьма іншими працює над утіленням свого задуму: створення спільноти прогресивних митців, незалежної від Академії та замовлень приватних осіб, яка б витворила нерозривно пов’язаний з глибинною національною свідомістю новий художній пласт, що міцно стояв на засадах реалізму.

Григорій Мясоєдов, протягом сорока років незмінний член правління Товариства, очолював його Раду і залишався активним учасником усіх творчих акцій передвижників. Величезний його внесок у розвиток культури Полтави, куди привів його життєвий шлях наприкінці ХІХ століття. Тут, у приміщенні земської управи, у залі дворянського зібрання, улаштовував пересувні художні виставки (у 1871, 1887 – 1896 рр.). Митець невтомно слідкував за діяльністю ТПХВ, вносив нові пропозиції і власні корективи. Вів листування з російським громадським діячем, близьким другом Льва Толстого Володимиром Чертковим, живописцем Павлом Брюлловим, критиком Володимиром Стасовим. Із захватом відгукувався про ідею Павла Третьякова щодо створення музею національного мистецтва і його справді грандіозний дар Москві, назвавши цей учинок «великим громадським подвигом».

Активна діяльність Григорія Мясоєдова на ниві передвижництва збіглася з бурхливим розквітом його творчості. Створені у цей час полотна – «Земство обідає» (1872), «Читання маніфесту 19 лютого 1861» (1873), «Жнива» (1887) – приваблюють розмаїттям характерів, тонким відтворенням особливої краси душі звичайних людей, їхніми живими і правдивими портретами. Майстерно виконані етюди природи («Берег моря», «У горах. Учан-Су» тощо) відображають захоплення Мясоєдова пейзажем, на яке вплинули щорічні подорожі до Криму. Він одним із перших правдиво, без ефектних мотивів, показав кримську природу, підкреслюючи той наскрізний зв’язок людини і довкілля, який, безсумнівно, відчував і сам. Недарма Григорій Мясоєдов, окрім художньої творчості і музики, знався також на садівництві й навіть написав брошуру «Як розвести плодовий садочок» – уже далеко від Петербурга, в Полтаві, з якою пов’язаний пізній період творчості митця.

Цікавим джерелом відомостей про його життя в нашому місті стали спогади полтавця Володимира Оголевця, філолога і музикознавця, одного із засновників Полтавської спілки камерної музики, що добре знав Мясоєдова і його родину.
1889 року художник придбав у передмісті Полтави, Павленках, садибу з великим садом і парком, де оселився разом із другою дружиною та сином – майбутнім талановитим живописцем і графіком Іваном Мясоєдовим. У старовинному, схожому на поміщицький, дерев’яному будинку з мезоніном облаштував майстерню, яка згодом стала нагадувати картинну галерею – тут зберігалися полотна, створені митцем протягом життя. Постійно звучала на «дачі Мясоєдова» і класична музика: твори улюблених Григорієм Григоровичем композиторів Гайдна, Чайковського, Кюї. Сам він грав на скрипці й альті. У домі панувала цікава й тепла творча атмосфера, частими гостями тут були художники Микола Ярошенко і Василь Волков, скульптор Леонід Позен, письменник Іван Бунін, лікар Олександр Волкенштейн, за порадою якого й було придбано садибу в Павленках, і багато інших освічених, небайдужих до мистецтва людей. Тут можна було зустріти відомого садівника Лева Симиренка й адвоката, садівника-любителя Петра Васькова-Примакова, його відомих у Полтаві доньок Олександру Бєльговську і Варвару Ахшарумову, директора жіночої гімназії. Був знайомий Мясоєдов і з родиною Скліфосовських.

Григорій Мясоєдов "Весна"
Григорій Мясоєдов “Весна”

Музика, творчість, літературні вечори  і концерти сприяли зближенню і тісній співпраці Мясоєдова з інтелігенцією Полтави. Понад три роки художник працював над створенням великої завіси-просценіуму для новозведеного театру ім.М.В.Гоголя, яку потім подарував місту, відмовившись узяти жодну винагороду. Брав участь в організації Першої української художньої виставки, присвяченої відкриттю в Полтаві пам’ятника Котляревському, ставив у театрі «живі картини» до поеми Шевченка «Катерина». А також із захопленням займався педагогічною діяльністю, організувавши у 1900-х роках школу малюнка і живопису. У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім.М.Ярошенка знаходиться портрет Григорія Мясоєдова, створений одним із найталановитіших його учнів Григорієм Циссом.

У своїй садибі художник справді відпочивав душею, милуючись деревами і ставком, натхненно працював, відтворюючи у своїх полотнах мир і спокій улюбленого саду, буяння яблунь у цвіту, ошатний будинок – «благодать», яка знайшла відбиток і в картинах сина, Івана Григоровича. Він обрав у мистецтві шлях, інакший від батькового, проте палким захопленням павленківськими краєвидами пронизані майже всі його ранні роботи.

Серед робіт Григорія Мясоєдова полтавського періоду – відомі полотна «Далеко від світу» (1889), «Спокуса» (1897) та інші. Дехто з його друзів став прообразом до картин «Читання «Крейцерової сонати» Л.М. Толстого» (1893), «Курсистка. На шляху до знань» (1904). Зокрема до останньої – Тетяна Борисівна Васильєва. Друг, помічниця, супутниця останніх років життя митця, вона і сама захоплювалась живописом. Одна з її картин, що має назву «Байдарські ворота», зберігається в Полтавському художньому музеї.

Полтавці досі люблять «Садибу на Павленках». Тепер там розміщується Полтавська гравіметрична обсерваторія, а старовинний будинок з мезоніном не зберігся до наших часів. Люблять за мир і спокій, красу вирощеного людськими руками саду – усе це і сьогодні легко може надихнути на створення живописних полотен.

Олеся Ачкасова, науковий співробітник