“Колір. Місто. Я” – персональна виставка Валерії Носик, студентки Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”; майстерня Юрія Бернацького
Валерія НОСИК: натхнення, творчий шлях і бачення мистецтва
«Представлена в експозиції Представлена в експозиції серія міських пейзажів, створена у проміжках між повітряними тривогами, після фізичних тренувань і до світанку. Ці полотна писалися тоді, коли життя зводилося до простих речей – дихати, бачити, триматися. І кожен колір на цих роботах – це така ж жива одиниця опору, як і подих чи молитва. Це мій спосіб залишатися в моменті, коли все довкола розмикається. Я не зображаю місто буквально – мені важливий не фасад, а тиша між будівлями, не маршрут, а стан: як дихає ранок, як промовляє вікно, як звучить порожній перехід у місті, яке ще не прокинулося. Світло – мій головний персонаж. Я вчуся його помічати, ловити, не втрачати. У цьому процесі мені пощастило мати справжніх учителів – Тетяну Миколаївну Зіненко та Юрія Борисовича Бернацького, чия підтримка не раз рятувала мій голос як художниці.
Народилася 6 грудня 2002 року в Полтаві. Малювати почала з батьком – він не був професійним художником, але бачив світ по-особливому. Моє перше натхнення – його рука, що виводила лінії, і світло, що лягало на папір. У дитинстві багато часу проводила в селі з бабусею, де кожен захід сонця був як вистава, а кожен дощ — як поезія. Саме бабуся навчила мене романтизувати побут і бачити сенс у звичних речах.
Закінчила Полтавську дитячу художню школу. Під час навчання кілька разів кидала її, але завжди поверталась. Після року без малювання зрозуміла, що мистецтво – моє дихання.
Я надолужувала пропущене ночами – з фарбами, кавою і вірою, що зможу.
З 2020 року навчаюсь у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» одразу за двома напрямами — образотворче мистецтво й фізична культура. Живу активно, поєднуючи тренерство, навчання й живопис. Працюю в майстерні Юрія Бернацького, яка для мене вже стала «другим домом». Саме у Юрія Борисовича я навчилася не лише техніки, а й свободи – мовчазної, уважної до світла.
З 2022 року беру участь у Всеукраїнських виставках Національної спілки художників України. У 2023 році відбулася моя перша персональна виставка в університеті під назвою “Мистецтво, що рятує”
Моє натхнення – українські художники: Микола Підгорний, Ганна Криволап, Олег Тістол. Вони вміють бачити світ неочевидно. Так само я намагаюсь відчути не сюжет, а пульс кольору. Звідси і назва проєкту: КОЛІР – як інтонація, МІСТО – як поле переживань, Я – як точка присутності».
