17 жовтня у великій виставковій залі музею розпочався новий концертний сезон у рамках музейного проекту «Музичні вечори в Художньому».
Відкрив сезон програмою «BRIGHT PIANO» випускник Полтавського коледжу мистецтв імені М.В. Лисенка, а нині молодий київський виконавець Сергій Ковальов. Він родом із маленького містечка Лохвиця на Полтавщині. Там, де на самому початку ХХ століття народився знаний композитор Ісаак Дунаєвський.
Любов до музики, мабуть, вітає в тамтешньому повітрі. Бо мама Сергія, яка мріяла в дитинстві грати на фортепіано, вирішила реалізувати свої мрії в синові. У вересні 2004 року Сергійко пішов уперше і в звичайну, і в музичну школу, і, звісно, грати почав на фортепіано. Викладачками, які ввели Сергія у світ музики, стали Наталія Клименко (до 4 класу) та Любов Гончарова.
Сергій брав участь у багатьох обласних та всеукраїнських конкурсах, каже, вчитися подобалося. «Я по своїй природі страшенний екстраверт! У мене ніколи не було страху сцени. Дуже люблю грати!».
Але, як і в будь-якого підлітка, у нього почався переламний вік. «У восьмому класі я кинув музичну школу. Навіть боявся думати про те, що можу стати музикантом чи композитором. При цьому слові чомусь уявляв собі портрет патлатого Бетховена. Грав у футбол, гуляв з друзями. Але під кінець навчального року все більше відчував, що мені чогось не вистачає».
Перед останнім, дев’ятим класом Сергієві потрібно було визначитися, куди вступати далі. Тоді якось сам собою повернувся до музики. «Весь дев’ятий клас Любов Василівна готувала мене до вступу у музичне училище. Я вступив без проблем. І там вже почалося справжнє життя», — розповідає піаніст. На заняття у Полтавський коледж мистецтв імені М.В. Лисенка (від серпня 2019 саме таку назву має колишнє музичне училище) Сергій та одногрупники приїжджали о сьомій ранку, щоб позайматися, горіли своєю справою. Чотири роки в навчальному закладі він називає найкращими.
Сергієві знову пощастило з викладачкою з фаху — Еллою Трусовою. Вона стала для хлопця «другою мамою». «Вона відмовила мене від участі в конкурсах на період навчання, але заклала залізну основу, створила для мене поняття про всі основні стилі та техніки».
На останньому курсі училища Сергій раптом почав писати власну музику. Написав дві поеми, два романси (у нього була задумка писати романси на слова поетес), думу для віолончелі та фортепіано та обробки хорів. Навіть думав вступати у консерваторію одразу на два факультети — композиції та фортепіано. Але, на жаль, можна було обрати лише один.
У 2017 році Сергій вступив до Київської національної музичної академії, клас Бориса Федорова. «У нього зовсім інша методика, але мені це сподобалося, — ділиться Ковальов. — Я зараз застосовую багато з того, чого він мене вчив». У консерваторії Сергій знову повернувся до музичних конкурсів. «Я був цього року у Тростянці на Чайковський Fest. Це шалені відчуття! Люблю цю конкурсну атмосферу! Знайомишся з новими людьми, порівнюєш себе з ними. Це фестваль ніби ввімкнув мені кнопку — знову хочу грати на конкурсах!»
Окрім навчання, композиторської творчості та концертних виступів чимало часу Сергій приділяє викладанню. Він працює репетитором, у нього 10 учнів — як діти, так і дорослі. «Дуже приємно бачити усмішки та швидкий прогрес у своїх учнів! Серце горить викладати!»
У серпні цього року Сергій вперше грав у Львові, у всесвітньо відомому органному залі. Бурхливими оплесками зустріли глядачі майстерно та чуттєво виконані музикантом твори Шопена, Шумана, Чайковського, Скрябіна та Косенка. «По своїй натурі я романтик. Дуже люблю романтичу музику, а з недавнього часу серце більше лежить до пізнього романтизму ХХ століття».
Піаніст охоче прийняв запрошення долучитися до потужного мистецького проекту «Пінзель. Ukrainian Live у Годовиці», організованого до Дня Незалежності заради збереження перлини українського бароко у селиці Годовиця під Львовом. Мистецький проект об’єднав музикантів, художників, модельєрів, фотографів, яким небайдужа доля унікального шедевру архітектури епохи бароко – костелу, де творив Йоган Георг Пінзель. Відомий скульптор, український Мікеланджело, чиїми шедеврами захоплювалася Європа, працював над створенням вівтаря у Костелі всіх святих у Годовиці. Храм, побудований у XVIII столітті нині перебуває в плачевному стані: без даху, склепінь, руйнується під дощем, снігом, вітром і заростає травою. Біля 200-літніх стін покинутої церкви Сергій Ковальов разом з оркестром зіграв Фортепіанний концерт Фа дієз мінор Станіслава Людкевича.
У Сергія зберігається особливо трепетне ставлення до української класичної музики, закорінене ще зі шкільних років. Не дивно, що молодий виконавець охоче прийняв пропозицію взяти участь у фестивалі класичної музики ЛюдкевичФест, метою якого є перезавантаження шаблонного уявлення суспільства про українське музичне мистецтво. Фестивальні заходи пройшли у Львові 1-13 жовтня поточного року. Виконання Сергієм «Пісні до сходу сонця» С. Людкевича – фортепіанної п’єси на туркестанські мотиви, в якій вибагливо поєднані не лише типові українські, а східні, екзотичні мелодії, на думку організаторів фестивалю і глядачів стало справжньою окрасою концертної програми фестивалю.
Особливим твором для Сергія є «Вальс» Віктора Косенка, який незаслуговано вважають суто дитячим твором: «Це просто шалений вальс, суперовий! Шкода, що його так рідко виконують! Я дуже хочу, щоб українську музику виконували. Але треба це робити тільки на найвищому рівні. Якщо фортепіанну українську музику грає посередній піаніст, вона так і звучить посередньо. Чим більше буде заохочення з боку маститих виконавців до творів українських композиторів, ти швидше та інтенсивніше наша музика буде розвиватися!».
Піаніст здивував глядачів яскравим і надзвичайно емоційним виконанням сповненої почуттів музики Шумана, Ліста, Карабиця, Людкевича, Косенка, да Фалья, не залишив байдужим жодне серце, якому добре відомі відчуття радості, піднесення, кохання або суму та розпачу. Гучними оплесками і вигуками «браво» спалахувала велика виставкова зала музею від отриманого
задоволення. Сергій Ковальов продемонстрував високу майстерність виконання
та вразив слухачів своєю незвичайною і переконливою інтерпретацією творів.
Марина Попкова
