Майстерня художника…Вона як окремий світ, інший вимір, в якому постають образи, символи, пульсують кольорові ритми. Є в цьому просторі щось сакральне, таємне, ніби зазираєш в душу того, хто тут творить. В майстерні полтавського живописця, графіка, монументаліста Сергія Сергійовича Григорьєва ці відчуття посилюються спектром емоцій, коли опиняєшся у колі його робіт. Зображення набувають матеріальності, твори наповнюються звуками – гомоном італійського міста, тишею полтавської вулиці. Майже фізично сприймаєш тепло променів сонця, що бліками лягають на дорогу, дивуєшся пластиці жіночих тіл, і зовсім несподівано зустрічаєш образ Дон-Кіхота, вічного ідеаліста епохи втрачених ідеалів…Навколо такій різний світ, живий, кольоровий, динамічний. Для художника є неприйнятним стан застиглості, однаковості у творчості.
Сергій Григорьєв готує персональну виставку творів, яка восени відбуватиметься в залах Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Така подія завжди є зворушливою та відповідальною для будь-якого художника, незалежно від його визнання, рівня майстерності, життєвого та творчого досвіду.
11 червня Сергій Сергійович відзначає 70-річчя від дня народження. Сенс життя майстра – у творчості. Малювати, писати для нього означає жити, відчувати, мислити. Друзі, колеги відмічають, що він безмежно відданий цій справі, сам художник каже: «Малюю, тому що без цього не можу жити…». Творчість Сергія Григорьєва безкомпромісна, щира, креативна. В ній сконцентрований погляд художника на світ навколо, його творче кредо (від лат. Credo – вірю; символ віри, основи світогляду, переконань).Мистецький доробок майстра досить значний. Його роботи об’єднує висока професійна майстерність виконання, глибоке розуміння головних художніх понять – рисунка, композиції, кольору, перспективи. Він досконало володіє багатьма техніками образотворчого мистецтва. В «Енциклопедії Сучасної України», першому багатотомному виданні з сучасним поглядом на історичні події та постаті від початку ХХ століття до сьогодення, надається наступний аналіз творчості мистця: «…характеризується оригінальним задумом, елементами романтики, різноманіттям при вирішенні тем».
До малювання майбутнього художника заохотив батько, Сергій Миколайович. Професійний військовий, він у вільний час створював популярні тоді стінгазети, робив власноруч листівки до свят для рідних та близьких, мав чудовий каліграфічний почерк. Часто долучав до цієї справи Сергія, і той залюбки перемальовував різні зображення з друкованих видань.Це давалось легко, захоплювало. У 1958 році сім’я Григорьєвих переїхала з далекого Петропавловська-Камчатського, де народився Сергій, в Україну, до Полтави. Тут він навчався у дитячій художній школі, в мистецькій студії Будинку культури Полтавського турбомеханічного заводу, де привертав увагу викладачів своєю наполегливістю та виконанням творчих завдань. Його вчителями були відомі у Полтаві художники Віктор Батурин, Яків Никоненко. Яків Якович багато років присвятив викладацькій справі. Людина високопрофесійна, порядна і духовно щира, він навчав розуміти мистецтво, відчувати красу світу навколо, опановувати художні техніки. Це, безумовно, вплинуло на вибір майбутнього професійного шляху Сергія. Родина підтримала його прагнення бути художником, але за умови отримання вищої освіти. У 1971 році Григорьєв став студентом Київського Державного художнього інституту (зараз – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Юнак зі стійкістю подолав складні вступні іспити і був зарахований на факультет графіки. Сергій Сергійович досі згадує те неймовірне відчуття радості та готовності до навчання. У 50-60-х роках ХХ століття Київ разом з Харковом та Львовом є мистецьким центром, де формується потужна українська графічна школа, спираючись на доробок національного мистецтва 20-30-х років. Випускники графічних факультетів профільних вищих навчальних закладів, учні відомих майстрів графічного мистецтва О. Кульчицької, М. Дерегуса, В. Касіяна, І. Плещинського, В. Мироненка визначили обличчя української графіки та вивели її на провідний рівень.Серед них такі потужні імена, як Г. Якутович, О. Данченко, В. Чебаник, В. Куткін, В. Перевальський, Н. Лопухова та багато інших. Особливого розквіту набула книжкова графіка. В оформлення української книги 1960-х років прийшли новаторські тенденції, зокрема різноманітні графічні техніки, національна орнаментика, мистецтво шрифту. Молоді талановиті мистцізалучалися до викладацької роботи, впроваджували нові розробки у навчальний процес, тим самим надавали значний поштовх до розвитку графічного мистецтва в Україні. Сергій Григорьєв серед викладачів згадує Петра Чобитька, який розкрив розмаїтість форм і варіацій шрифтів. Молодий, енергійний Андрій Чебикін, надалі – відомий художник-графік, засновник своєрідної школи естампа, захопив та навчив техніки офорта. Зі створеною у цій техніці графічною роботою «Докери» студент Сергій Григорьєв дебютував на виставці «20 років українського естампа», яка проходила в Києві у 1976 році. Аркуш одразу закупив виставковий комітет. В цьому ж різновиді гравюри Сергій виконав дипломну роботу, яку захистив у 1977 році на «відмінно». Живопис і композицію викладав Леонід Чичкан, досвідчений педагог і відомий художник. Роки навчання були сповнені творчими пошуками, експериментами, пізнанням мистецтва у залах музеїв і галерей, нестримним бажанням навчатися.
Полтава, куди Григорьєв повернувся у 1983 році, надихала своєю творчою атмосферою. Цікавою, активною була діяльність створеного молодіжного об’єднання Спілки полтавських художників, яке очолювала художниця, викладачка Полтавського педагогічного інституту імені В.Г. Короленка Ліна Безуглова-Шинкаренко. Талановита, амбітна, творча молодь пропонувала нові підходи та форми презентації свого мистецтва. Паралельно з виконанням офіційних замовлень уполтавських художньо-виробничих комбінатах, рекламному та Художфонду УРСР, Сергій був активним учасником руху молодих художників міста, експонентом виставкових проєктів, вернісажів. Займався плакатним мистецтвом, яке на межі 1980-х – 1990-х принципово змінювалося. Нові видавництва, кіно- та театральні студії потребували авторського плаката. Саме плакат був швидкою реакцією на соціальні та політичні зміни тих бурхливих років. Сергій Григорьєв створював плакати на теми, які викликали резонанс у суспільстві, хвилювали його самого. У змісті творів була присутня авторська емоційна оцінка події, явища. Художник звертався до цього різновиду графіки, адже плакат – найбільш виразний та лаконічний засіб комунікації з глядачем. Головне – знайти переконливі образи і тексти для розкриття теми, донести головну думку. Понад 200 плакатів було виготовлено автором до друку з акцентом на проблемах духовності, екології, сім’ї, збереження історичної спадщини. Серед них -тематична серія «До любові з мудрістю», серії робіт з антиалкогольного напрямку, з проблем дитинства. Плакат Сергія Григорьєва «Схаменіться! Будьте люди…» експонувався на звітній виставці секції плакатистів у Державному музеї українського мистецтва (зараз – Національний художній музей України) в 1989 році. Виставка була присвячена 175-річному ювілею Т.Г. Шевченка та темі «Екологія культури», над якою працювали художники на відомих Седнівських пленерах. Ініціатива їх проведення належала секції плаката. Цього ж року Григорьєв стає членом Національної спілки художників України.
Багато було спільної творчої праці разом з другом і колегою, художником Миколою Болюхом. Це – розписи інтер’єрів полтавських сакральних споруд – Свято-Троїцького, Свято-Пантелеймонівського храмів, храму Віри, Надії, Любові й матері їх Софії. Оригінальним задумом і майстерним виконанням відрізняються оформлення художниками відділення банку «Україна» (м. Хорол), їх спільна праця над мозаїчним панно «Корені слов’янського світогляду» у фоє полтавської школи № 38. Виконаний в 1991 році зі смальти цей монументальний твір демонструє сміливе на той час вирішення теми.В образах та символах відтворено шлях від язичницької віри, деякі обрядові дійства якої зберігаються і в наш час, до християнського віровчення з величним образом Божої матері з Христом-дитиною на руках.
На персональній виставці Сергія Григорьєва у Полтаві в 1993 році експонувалася живописна серія пейзажів Паланги, міста на Балтійському узмор’ї, при створенні якої автор використав ефектні прийоми, свободу гри з фарбами. За словами художника олійний живопис він опановував довго. Наполеглива праця, безкомпромісна вимогливість до себе у досягненні якісного рівня майстерності презентують нам сьогодні потужного живописця. При створенні станкового живопису Григорьєв використовує монументальний підхід у тонально-кольоровій розробці площин. Навіть натурні етюди витримали б багаторазове збільшення у розмірі, що є показником якості живописної роботи. Твори художника, масштабні за задумом, довершені за виконанням є конкурентними в європейському культурному просторі. Про це свідчить період у творчому житті майстра, який можна назвати «італійським». У 2006 році Сергій Григорьєв виїхав до Італії, у старовинне містечко Трівільяно.Ця країна налаштовувала на творчість, весь простір навколо із неймовірною блакиттю неба слугував майстернею для художника. Поряд була дружина Ольга, берегиня і натхненниця. Знайомство та спілкування з місцевим мистецьким колом переросло в пропозицію експонувати твори в культурних центрах розташованого неподалік міста Алатрі. У просторі палацу Конті-Джентілі відбулася персональна виставка живопису українського мистця, у галереї «Volare» Сергій Григорьєв був постійним експонентом виставки-продажу творів поряд з іншими місцевими художниками. Він став впізнаваним, з’явилися поціновувачі його мистецтва, які купували картини майстра. Сьогодні його твори є в приватних колекціях України, Італії, США. У 2008 році Григорьєв отримав першу премію на одному з престижних конкурсів «LiberoDeLibero» у місті Сеттефраті, у 2011 став переможцем щорічного конкурсу живописців у місті Пальяно. Так, в Італії, Сергій Григорьєв постав як потужний український художник, транслюючи себе в сучасному європейському культурному просторі якісним мистецтвом. Він багато розповідав італійцям про Україну, створював її образ на полотнах. Змістовним, глибоко продуманим за композицією та колористичним рішенням є живописний триптих «Україна», написаний у 2008 році.
Творчість цього періоду позначена синтезом жанрів, які гармонійно поєднуються у складні композиції. У тематиці робіт відчувається тяжіння майстра до античних сюжетів, поданих у сучасній інтерпретації, спроба переосмислити сьогодення крізь призму далеких ідеалів. Антропоцентризм, складні філософські роздуми «людина – всесвіт», постають в авторських зображеннях. На полотнах художника людські фігури часто перебувають між небом і землею, об’єднав їх собою. Мистець зображує життя і ніколи не торкається теми смерті. Театральність ракурсів, площинна декоративність кольорових плям створюють відчуття феєрії. Домінантний образ на полотнах – жінка. Пластика її тіла зачаровує, вона сповнена здоров’ям, осяяна світлом краси, сили, любові. Але це не просте зображення, це спроба відчути, зрозуміти, розшифрувати жінку-Всесвіт, жінку-довершеність. Слова великої поваги до жінки завжди звучать у розмовах з художником. Емоції, з якими він розповідає про дружину, дочок, онуку, неможливо передати на папері. Особливе ставлення у майстра до українських жінок, які працюють на чужині заради своїх родин.
У березні 2013 року в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка відкрилася персональна виставка Сергія Григорьєва «З Італії з любов’ю». Це була виставка-присвята українській жінці, її красі, розуму, високій благородній жертовності заради родини, дорогих і близьких людей. Понад ста сорока творів зайняли простір великої виставкової зали. Мистецька подія мала резонанс, глядач занурювався у нестримну феєрію барв, експресії, розмаїття сюжетів. На полотнах – італійські пейзажі, оголена жіноча краса на тлі італійської природи, архітектури міст. Відчуття широкого простору надає гра більш затемнених передніх планів із дальніми, світлими та сонячними. Емоційна виразність робіт досягнена переконливо відтвореною фактурою, ретельно продуманими світлотіньовими градаціями, бліками та рефлексами. Почуття легкості, невимушеності, вільного дихання залишалося у глядача після зустрічі з творчістю художника. По завершенню виставки автор передав картини«Festa» і «Autoritnatо» на постійне збереження до фондового зібрання музею.
