Марк Борисович (Мордух Беркович) Брукман народився 06 (18) березня 1884 р. у містечкові Бешенковичі Лепельского повіту Вітебської губернії (за деякими даними у м. Полтава). У Брукманів було шестеро синів й одна донька. Багатодітна родина проживала на околиці міста по вул. Степова, 13 (тепер район Рибці). Коли точно вони переїхали до Полтави невідомо. Батько та старші брати тяжко працювали на паровому млині Молдавського. Коштів катастрофічно не вистачало. Брати розвантажували вагони на Київському вокзалі, рубали дрова, копали криниці. Маркові було два роки, коли помер батько. У 12-річному віці хлопець почав підробляти у палітурній майстерні. Тут він виявив неабиякий хист до малярства. На клаптиках паперу, обрізках картону Марк малював усе, що милувало око. Робітники палітурні та старші брати всіляко підтримували хлопця. Його привели на навчання у приватну художню студію Олександри Рощиної (1857–1941), колишньої випускниці Петербурзької академії мистецтв, яка очолювала Полтавське товариство образотворчих мистецтв.Там юнак отримав прекрасну підготовку. Рощина радила здібному учневі їхати до Москви. Але Марк про таке не міг навіть мріяти. Він вступив до Одеського художнього училища. Вся громада збирала кошти на навчання хлопця. В училищі М. Брукман навчався разом з талановитими художниками – Д. Бурлюком, М. Грековим, О. Шовкуненком, С. Розенбаумом. Від своїх славетних педагогів – «викладача від Бога» Киріака Костанді (1852-1921) та «короля акварелі» Геннадія Ладиженського (1853-1916) – перейняв високу живописну культуру, реалістичне бачення світу.
У 1905 році Марк Брукман повернувся до Полтави. Згодом поїхав до Петербургу. Вступив до Рисувальної школи товариства заохочення художників, кілька років навчався у майстерні портретиста, професора Яна Францовича Ціонглінського (1858-1913). З 1915 р. по 1917 р. був вільним слухачем Вищого художнього училища по класу живопису.
Краєзнавець та популяризатор мистецтва Леонід Мельник у статті «Подвижник мистецтва» (газета «Комсомолець Полтавщини», 1988, 6 вересня) зазначає, що не дивлячись на тогочасні соціально-побутові труднощі, у творчості художника була плідна пора. Він виконав з натури цікаву жанрову сцену «Гра в шашки», вдало передавши обличчя героїв та інтер’єр кімнати. Написав два автопортрети – стилізований, у повний зріст, зобразивши себе в образі римського воїна у шоломі, озброєного щитом і списом. На другому автопортреті зобразив себе у синьому береті на тлі ласкавого синього неба при сонячному освітленні. Ці портрети експонувалися на художній виставці у Полтаві 1919 року.
У 1920-х рр. Марк Брукман працював художником у Всеукраїнському кінофотокомітеті. Був членом Полтавської філії Асоціації художників революційної Росії (1926) та Асоціації художників Червоної України (1927). Експонував свої роботи на виставках у Полтаві (з 1919), Москві (1926), Харкові (1927). Мав почесне звання «Герой праці» (1926).
Помер Марк Брукман від запалення легень 9 лютого 1929 р. у Полтаві.
У некролозі, надрукованому у газеті «Робітник Полтавщини», знаходимо цікавий факт: Брукман деякий час навчався в Італії. Достеменно невідомо, де саме навчався художник. Але подорож Брукмана до Італії згадує у листі до мистецтвознавця В. М. Ханка онука його рідного брата Лариса (рос.): «Марк Борисович по окончании Петербургской Академии художеств был послан на 2 года в Италию. В Италии он был вместе с портретистом Бродским». Можливо цей факт стане наступним кроком для подальшого вивчення біографії М. Брукмана.
Вже згадуваний нами Л. Мельник пише, що про художника залишили проникливі спогади його друзі – Ю. Михайлів, Л. Векштейн, М. Донцов. Всі вони характеризували Марка Борисовича як скромну, сором’язливу, доброзичливу, висококультурну людину та самобутнього, талановитого художника.
Творчий спадок мистця – понад сто портретів полтавців. Портрет став його покликанням. У своїх роботах Брукман уникав яскравих кольорів. Його палітра і художні засоби були скромними, але це додавало його портретам життєвої правди. Він звертав особливу увагу на характерні особливості тієї особи, з якої писав портрет.
До Другої світової війни у фонді ПХМГМ імені Миколи Ярошенка зберігалося 13 робіт Марка Брукмана. Зокрема, портрети художників Соломона Розенбаума, Агнеси Уманської, Матвія Донцова, Каплана, лікаря-окуліста А. Глейзера, концертмейстера та віолончеліста І. Зуєва, учителя співів І. Ризенка, Литовченка, Мякоти, Кухарського, Бора. Всі твори загинули під час окупації Полтави.
Сьогодні у фондовій збірці ПХМГМ імені Миколи Ярошенка зберігається два твори Брукмана – живописний портрет художника Матвія Донцова та графічний портрет письменника Володимира Короленка, створений у техніці літографії.
Портрет передав до музею учень Донцова, відомий український художник та графік Борис Піаніда (1920-1993) у 1976 році. Протягом багатьох років він дбав про збереження пам’яті свого наставника, був ініціатором створення будинку-музею М. О. Донцова в Ірпені.Творчий доробок Матвія Донцова (1877-1974) досить значний, він становить понад півтори тисячі картин. Переважно це ліричні пейзажі і натюрморти, виконані в імпресіоністичній манері; 17 з них зберігаються у фондах ПХМГМ. Майстер любив дарувати свої роботи з автографом: «Добрим людям – на добро!».
На портреті, виконаному у стилі модерн, автор вдало передав образ свого колеги. Крім зовнішньої схожості, Брукман передав і психологічний стан моделі. Погляд Донцова занурений у свій внутрішній світ. Сіро-блакитний фон створює контраст з білим широким коміром, що облягає шию та надає свіжості зображенню.
У березні 1920 року Марк Брукман створив літографічним способом останній прижиттєвий портрет відомого письменника-гуманіста В. Г. Короленка (1853-1921). Зображення письменника дано анфас. В. Короленко сидить у задумі, поклавши ліву руку на спинку стільця. Пальці правої руки охопили ліву. Між пальцями – кілька зігнутих аркушів паперу. У кутку слова: «Цей портрет – перший відбиток, виконаний з каменю в літографії М. А. Дохмана». Внизу чіткий підпис автора. На друк портрета у видавництві УНІОН надано дозвіл самим письменником, про що свідчить напис у лівому нижньому куті (рос.): «печатается с разрешения писателя».
Ймовірно, цей графічний портрет потрапив до музею на початку 1920-х років.
Матеріал підготувала Марина Федорова
