Представлена у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені
Миколи Ярошенка виставка «Крила» — дебютна персональна виставка художниці Оксани Гальченко.
Крила — символ сили, віри, любові й дому.
Гальченко Оксана Миколаївна — архітекторка, художниця,
письменниця.
Народилась 1987 року у місті Суми. У 2004 році закінчила Навчально-
виховний комплекс — школу мистецтв №29 м. Суми. Першим наставником у
мистецтві був художник Ю. Пойманов, в літературі – поет В. Мирний.
У 2010 році здобула вищу освіту в Полтавському національному
технічному університеті імені Юрія Кондратюка, отримавши кваліфікацію
«архітектор». Сертифікована архітекторка, член Національної спілки
архітекторів України (НСАУ).
Двічі лауреатка щорічної Полтавської міської літературної премії імені
М. В. Гоголя в номінації «Поезія» (2010, 2015), лауреатка І ступеня
Всеукраїнського конкурсу авторської прози та поезії «ЯwriteR» (2023).
Авторка поетичних збірок «Розбуди мене», «Я на літо маю плани» та казки
«Добре літо», «Кроличка Альба». Виступає ілюстраторкою та дизайнером
власних книг.
Потяг до малювання відчула з раннього віку. Має перемоги та відзнаки
в художніх конкурсах. У шкільні роки була відзначена в міжнародному
конкурсі дитячої творчості, за що отримувала депутатську стипендію для
обдарованих дітей.
Брала участь у колективних художніх виставках, що проходили в
Центральному будинку художника (м. Київ): виставці «Полотно душі» БО
«Барви життя», у Великодній виставці декоративно-прикладного мистецтва в
місті Полтава. Учасниця проєкту «Малюємо для перемоги», розпису гільз
для продажу на підтримку ЗСУ.
Під час навчання в університеті мала змогу вчитися живопису та
рисунку під керівництвом художника С. Роя. Навчалась гончарству та
кераміці у А. Борзової, олійному живопису в художника Я. Терновського.
Персональна виставка картин «Портрет троянди» відбулася у 2024 році
в Полтавській обласній науковій універсальній бібліотеці імені І. П.
Котляревського. На ній було представлено 70 робіт, створених упродовж
2010–2024 років.
Працює в техніці олійного живопису, у напрямі реалізму.
Найближчими є квіткові мотиви, жанри натюрморту та пейзажу.
Експериментує з різними матеріалами: оргсклом, акрилом, текстурними
пастами. Займається також гончарством і фотографією. У своїх роботах
художниця приділяє велику увагу кольору та контрастам, адже саме через
них передає емоційність і глибину образу. Колір для неї — це мова почуттів,
що наповнюють полотно живою енергією. Виразності образів художниця
досягає завдяки використанню живописних і декоративних методів.
«Мене завжди захоплювала й надихала краса світу. Відтворення її на
полотні дозволяє наповнитися цією красою зсередини.
Живопис завжди був для мене світлом, що вело крізь найтемніші часи. Це
мої крила. Я приділяю велику увагу кольору, його густоті та насиченості.
Мій улюблений матеріал – олійні фарби. Я обожнюю їх пластичність,
текстуру та насиченість. Олійні фарби дозволяють помилятись і виправляти,
створювати багатошаровість, переосмислювати роботу, вносячи корективи.
Ніби дозволяють жити, не боячись непоправного, а даючи змогу
насолоджуватись процесом створення.
Краса та мистецтво в усіх їхніх проявах дають відчути глибину й
усвідомлення сенсу всього, що з нами відбувається, лікують душу та дарують
відчуття радості».
Виставка «Крила» — дебютна персональна виставка художниці,
представлена у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені
Миколи Ярошенка.
Основною темою експозиції є крила — як уособлення всього того, що
дає нам сили рухатися далі, що нас наповнює, що дарує відчуття щастя і віри
в краще майбутнє. У кожного це своє джерело, але зрештою — це ті крила,
які підіймають нас у найскладніші часи.
«Для нас важливі затишок і дім — місце, де нас люблять і розуміють,
де можна укритися від негоди й наповнитися. Дім тримається на крилах
любові.
Дім — це про родину, про коріння, про рід. Усвідомлення себе створює
міцну підтримуючу опору, яка є джерелом натхнення та сили в нашому
житті. Для мене символами дому є квіти, які росли в прабабусі. Вона
вирощувала мальви, троянди, півонії, а на городі квітли соняхи та маки. На
рушниках у її домі були вишиті квіти — дерево життя.
Мальви та соняхи — це теплі спогади затишного дитинства. Маки —
це пам’ять про пращурів і всіх, хто віддав життя за нашу культуру та
незалежність. Дерево життя, дерево роду — це оберіг, на якому розквітають
квіти — минулі покоління, голос яких ми, нащадки, транслюємо у світ.
Я намагаюся продовжити життя квітам, зберігаючи їх на полотні. Це
символи буяння життя, його крихкості, затишку дому, пам’яті.
Пам’ять — це червона нитка у вишивці дерева життя. Ми пам’ятаємо
— отже, не втратили людяність; ми боремося — отже, ми живі; ми помічаємо
красу — отже, наші серця не скам’яніли. Бачити світ глибше, помічати те, що
приховане не на поверхні, — означає відчувати його красу, щоб серце
наповнювалося теплом, а люди ставали добрішими одне до одного».
