21 квітня виповнюється 110 років від дня народження Володимира Феодосійовича Яценка — видатного українського художника, мистецтвознавця, члена Спілки художників України, заслуженого діяча мистецтв УРСР. Його живописна творчість і наукові праці сприяли вивченню та популяризації мистецької спадщини України.
Народжений у селі Савківка Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер на Черкащині), Яценко на порозі своєї юності обрав фах художника. З 1931 по 1937 рік навчався у Харківському художньому технікумі у Олексія Кокеля та Михайла Козика, а потім – у Харківському художньому інституті, де навчався у майстерні Миколи Самокиша й був його улюбленим учнем.
Завершив навчання 1942 року в евакуації, у Самарканді. Там познайомився з художниками Василем Касіяном, Іллєю Штільманом, Ігорем Грабарем, Сергієм Герасимовим, Дмитром Моором, Володимиром Фаворським, Петром Покаржевським.
Після повернення до Харкова з 1944 по 1952 рік працював директором Харківського художнього музею, проводив його реконструкцію. Викладав у Харківському художньому інституті. На початку 50-х років переїжджає до Києва. Бере активну участь у виставковій діяльності. 1961 року отримав звання Заслужений діяч мистецтв України. Майже два десятки років – з 1970 по 1989 рік – очолює Державний музей українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).
Митець працював у галузі жанрового і пейзажного малярства: переважна частина його картин — це природа рідної України, її степи, ліси, південні порт – «Над Дніпром» (1957), «На Чернечій горі» (1960), «Новобудови Києва» (1965), «На Запоріжжі» (1964 – 1965), «Вітер» (1969), «Літній день» (1970) та інші. Його виставки експонувалися в Самарканді (1943 р), Києві і Харкові (від 1944 р), Пекіні 1958 року, в Софії 1975 року. Персональна виставка відбувались у Києві 1987 року.
Володимир Яценко – автор монографії «М. С. Самокиш» (1945) і альбому «Микола Самокиш» (1979). Він дослідив творчість власного викладача, визначив його особистий внесок до розвитку національного стилю в мистецтві як визначного явища української художньої культури кінця XIX – початку XX ст..
Майстер нагороджений почесними грамотами Президії ВР УРСР у 1964 і 1975 років, Ради Міністрів України у 1999 р, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.
Помер Володимир Феодосійович 23 жовтня 2010 року в Києві.
Картини художника зберігаються у музеях Києва, Львова, Харкова, Ужгорода, Острога, Лубен, Полтави, галереях та приватних зібраннях України та за її межами; вони теплі та ліричні.
Збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка належить картина «Над Пслом» (1963-1964 рр, полотно, олія, 80 х 139 см). Цей твір є однією з визначних пейзажних робіт Яценка. Полотно передає велич і гармонію української природи. Художник зобразив безкраї зелені простори, які перетинає річка Псел. Композиція картини будується на плавному переході кольорів: від насичених зелених тонів трави та дерев до ніжно-блакитного неба. Особливу увагу привертає фігура дівчини на пагорбі, що надає роботі емоційності й підкреслює єдність людини з природою. Гра світла і тіней додає картині глибини, а вміле використання мазків робить її живою та динамічною. Картина “Над Пслом” захоплює поетичною задушевністю, любов’ю до рідної природи, теплотою.
Володимир Яценко є одним із тих митців, чия творчість і наукова діяльність сприяли збереженню і розвитку українського мистецтва. Спадок художника залишається невід’ємною частиною національної культури, а його роботи продовжують надихати нові покоління митців і поціновувачів мистецтва.
Матеріал підготував Іван Герцунь
