Пам’яті Григорія Світлицького

Елегія українських місячних ночей в живописі Григорія Світлицького

Художник, музикант, композитор, Григорій Петрович Світлицький (1872-1948) був щедро обдарований талантами. У сфері художньої творчості однаково вправно володів різноманітними техніками, виявив себе як портретист, жанрист, пейзажист, графік. Належав до когорти тих діячів мистецтва, які на початку ХХ століття взяли участь в процесі формування та становлення української школи живопису. Здобувши фундаментальну освіту, яку розпочав у знаменитій Київській рисувальній школі Миколи Мурашка та твердо засвоївши методи викладання Іллі Рєпіна і Павла Чистякова, Григорій Світлицький й сам став видатним педагогом. Викладав у Київському художньому інституті. Виховав цілу плеяду талановитих українських майстрів пензля. Першим в Україні удостоївся звання народного художника. Проте серед усіх його, гідних високого визнання талантів, здобутків і досягнень, чи не найяскравішим, був хист до мелодійно-поетичного пейзажу, в якому головним для себе митець обрав мотив української місячної ночі. «Кошти, – писав Григорій Світлицький у своїх «Спогадах», – дозволяли щорічно їздити з сім’єю в Мотовилівку, яка знаходилась у 42 верстах від Києва. Красиві поля, луки, сосновий ліс, зарослий став зі своєю колишньою рікою Стугною, по якій колись ходили кораблі. Все це якось особливо надихало на творчість. Прекрасна місцевість, прорізана двоколійною залізницею, по якій я любив у сутінках ходити далеко, народжувала образи майбутніх моїх картин: «Зійшов місяць», «Світла ніч», «Шляховий вогник», «На дачі», «Чекає пасажира», «Літній вечір», «Музиканти», «Хата Марусі», «Корчма», «Червневі ночі», «Настає ніч» – все це навіяно цим чудовим куточком української природи. Іноді довго просиджував, вивчаючи фарби місячної ночі. Зрозуміти і розгадати її важко, потрібна особлива вразливість, щоб її створити». Серед згаданих самим художником робіт, дійсно, переважають ті, в яких він розв’язував складні завдання передачі місячного світла. В українському мистецтві, ніхто після Архипа Куїнджі, крім Світлицького не приділяв стільки уваги таємничій красі української ночі. Ніколи не повторюючи знайдених прийомів, він в кожному новому творі подавав нове трактування світлових ефектів місячного сяйва, демонстрував незабутні враження пережиті в атмосфері самотності під час довгих нічних спостережень. Захоплення світловим живописом проходить через всю творчість художника. Він ніколи не переставав спрямовувати свої сили на пошук вірної тональності, прекрасно усвідомлюючи, що зображення світла й світлових контрастів є не якимось хитрим викрутом, а досягається високим професійним володінням живописними засобами, досконалим знанням природи. На схилі літ Григорій Світлицький так ділився набутим досвідом в галузі пейзажного живопису зі своїми студентами: «Обраний сюжет для картини повинен бути побудований в тональності колірної гами, що відповідає задуманій меті: сонячний день, туман, після дощу – всі ці теми мають певний колорит, який необхідно знайти в роботі над ескізом. Для задуманої картини треба вивчити барви природи, їх гармонію і силу співвідношень, робити етюди і особливо багато працювати над етюдами з пам’яті. Етюди з пам’яті – це фіксування колірної гармонії, ще й до того не все можна намалювати з натури. З натури не намалюєш сутінок, місячної ночі, останнього променю сонця, вогнів. Пам’ять треба розвивати так, щоб потім не важко було відтворити бачений мотив у тій же яскравій гармонії, яка була сприйнята при першому враженні». Сам Світлицький бездоганно володів секретами гармонійного поєднання барв. Тільки праця, велика й натхненна була передумовою того визначного успіху який супроводжував й продовжує супроводжувати його картини, пройняті лірикою, романтикою й м’яким, як і їх колірна тональність, музичним звучанням. Тонка душа скрипаля безпомилково обирала мелодію кожного нового полотна – «Елегія», «Ноктюрн», «Місячна соната». Серед багатої колекції українського живопису першої половини ХХ століття в зібранні Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, яка представляє значний мистецтвознавчий інтерес, помітно виділяється й твір Григорія Світлицького «Марусина хата». Невигадливий сюжет картини, з простою селянською оселею, на призьбі якої, в нічній тиші присіла відпочити стомлена господарка, справляє незабутнє враження. Перш за все яскравим блакитно-зеленкуватим світлом, що заливає весь двір, вихоплює з напівпрозорого мороку білу хату, дивним чином перетворює її на символ, на сяючий оберіг, який не здатна поглинути пітьма. Побудований на півтонах, на м’яких переходах від світла до тіні колорит надає краєвиду ліричного настрою, налаштовує на лад негучної елегійної мелодії. Мальовнича краса української місячної ночі, так тонко сприйнята й так зворушливо донесена до глядача в цьому і в інших полотнах художника, спонукає знов і знов звертатися до його творчості, повністю переконує, що місячний пейзаж Григорія Світлицького є визначним явищем в історії українського образотворчого мистецтва. Григорія Петровича Світлицького по праву називають «Поетом місячних ночей». Створені ним, сповнені ліричного звучання місячні краєвиди, дозволяють визнати художника ще й композитором та виконавцем цих незабутніх ночей в Україні.
Світлана Бочарова