14 лютого виповнюється 95 років від дня народження Георгія В’ячеславовича Якутовича, талановитого українського графіка, автора ілюстрацій до багатьох класичних творів української літератури, історичних дум і народних казок, монументальних станкових гравюр.
Георгій Якутович – ім’я в мистецтві, людина – творець. Неперевершений майстер станкової графіки, книжкової ілюстрації, художник кіно, інтелектуал і мислитель. Найкращою характеристикою Якутовича є відомий вислів видатного режисера, автора визнаних світом шедеврів кінематографії, Сергія Параджанова: «Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого – ні…». Саме з Георгія почалась мистецька династія Якутовичів, внесок якої в українське образотворче мистецтво та українську культуру загалом став феноменальним явищем другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Його дружина, Олександра Павловська, створювала ілюстрації до дитячих книжок і викладала у художній школі. Художниками стали сини – Сергій та Дмитро, онук Антон. Надзвичайно талановитою ілюстраторкою була дружина Сергія, Ольга Дьоміна-Якутович. Поодинці всі вони неординарні творчі особистості зі своїм шляхом у мистецтві, але разом Якутовичі – родина, яка, безперечно, вплинула на трансформацію національного світогляду, на розуміння історичного минулого, його висвітлення в образотворчому мистецтві, зокрема книжковій ілюстрації, кіно, театрі. Цей вагомий творчий доробок досі потребує вивчення, переосмислення та гідного визнання.
Георгій Якутович народився в Києві у 1930 році. Вищу освіту здобув у Київському державному художньому інституті (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), на факультеті графіки, де його вчителями були провідні українські мистці Іларіон Плещинський, Василь Касіян. З їх творчих майстерень у другій половині 1950-х років вийшла велика група молодих художників, які визначили обличчя української графіки, її національне спрямування.Уже тоді Якутович віддавав перевагу книжковій графіці, звернувся до української літератури, літописів і фольклору, шукав нову графічну «мову», експериментував з матеріалами й техніками. На молодого художника значно вплинула творчість мексиканського живописця, монументаліста Дієго Рівери, він вивчав теоретичні праці провідного майстра книжкової графіки Володимира Фаворського, захоплювався діяльністю мистецької школи Михайла Бойчука, засновника «бойчукізму», самобутнього національного стилю.
Нескінченою любов’ю у житті майстра були Карпати. Потрапивши ще на початку 1950-х років до цього краю, він відчув нерозривну єдність з ним. Гармонійне співіснування величної природи та людини щиро захоплювало Якутовича. Культура та побут народу гір, гуцулів стали справжнім джерелом натхнення художника. Він досконало вивчав їх життя, переосмислював, шукав можливості графіки у передачі глибокої філософії буття цього народу.
У 1955-1962 роках Георгій Якутович викладав композицію і книжкову графіку, керував майстернею книжкової графіки у стінах рідної альма-матер. З 1993 року – графічною майстернею аспірантів-стажистів в аспірантурі Академії мистецтв України. Його учні – відомі майстри графіки Василь Лопата, Василь Перевальський, Володимир Куткін, Андрій Чебикін, Василь Чебаник.
За відданість мистецтву, плідну творчість, викладацьку діяльність Георгій Якутович отримав звання заслуженого діяча мистецтв України (1968), народного художника УРСР (1990), лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка (1983, 1991). Він був членом НСХУ, дійсним членом Академії мистецтв СРСР (1988), Академії мистецтв України (1997). Але понад усе художник цінував справжню свободу у мистецтві, безперервність творчих пошуків, прагнув досконалості у виконанні твору, його змістовності.
Перша і єдина за життя персональна виставка майстра відбулася у 2000 році з нагоди його 70-річчя. Восени того ж року художник пішов у засвіти.
Нам залишилася мистецька спадщина вищого зразка в ілюстраціях до двадцяти літературних творів, кіно світового рівня, графічних роботах, що зберігаються в музейних і приватних колекціях та значно їх збагачують.
Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка належать десять робіт друкованої графіки майстра. Це – ілюстрації до літературних творів «Козак Голота» Марії Пригари (1966), «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського (1967), «Вій» Миколи Гоголя (1985), які надійшли до музейної колекції від Дирекції художніх виставок України. Різні техніки виконання робіт, кожна з яких має свої особливості й переваги, вказують на вдумливий підхід художника до ілюстративного ряду, розуміння важливості зорового сприйняття літературного тексту, досягнення гармонійної єдності змісту твору з його художнім оформленням.
Над створенням образа козака Голоти майстер працював, оформлюючи однойменну збірку оповідань української письменниці Марії Пригари. Легко і невимушено авторка переповіла відомі народні перекази: про боротьбу та кипучі пристрасті, про гідність і самоповагу. Козак Голота – хоробрий лицар, подвиги якого оспівані у героїчному епосі. Якутович знайшов цей образ у старовинній народній гравюрі, надав йому сучасної інтерпретації. Робота створена у техніці ліногравюри (засіб вирізування малюнка на лінолеумі). Свого часу цей вид високого друку набув популярності через доступність матеріалу для форми та легкість у роботі завдяки його м’якості, податливості та однорідності. Особливості лінолеуму впливають на характер зображення, задуманого майстром. Ліногравюрі притаманні своєрідний художній лаконізм, різкі контрасти чорного і білого, відсутність напівтонів та дрібних деталей, плавний соковитий штрих.
До творчості видатного українського письменника Михайла Коцюбинського Якутович звертався неодноразово. На Республіканській художній виставці 1957 року експонувалися ілюстраціїдо повісті «Фата Моргана», які були темою його аспірантської роботи. Для художнього оформлення повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків»Якутович обрав складну техніку торцевої гравюри на дереві. Така техніка має назву «ксилографія» (грец. походж., xylon-«дерево», grapho-«пишу»), або «дереворит», і є найдавнішим засобом гравіювання. До неї художник звернувся вперше, але це було свідоме рішення. Під час роботи художником-постановником над кінокартиною «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова Якутович зрозумів, що саме дереворит надає можливість передати дух карпатської природи, життя гуцулів, їх побут, фольклор, звичаї, демонологію, людські відносини. Густим нанесенням штрихів, поєднаних з плямами, художник створив сюжетні сцени, які вражають силою уяви художником персонажів і подій повісті. Кожна композиція емоційна, сповнена відчуття мруху, урівноваженого ритмікою зображень. Просторовим вирішенням ілюстрацій, від всеосяжного зображення карпатської природи до замкнутого простору побуту, Якутович намагався розкрити головний задум твору – протистояння світлого та темного у житті людини.
Ілюстрації до творів Миколи Гоголя художники створювали ще за життя письменника, одного з найталановитіших авторів, творчий феномен якого досі важко збагнути. Численна галерея незабутніх персонажів, наділених усіма людськими чеснотами й вадами, різноманітність сюжетів від трагедії до фарсу, особлива жива мова знов і знов провокують художників до роботи над візуалізацією гоголівських героїв і подій. Ілюстрації Георгія Якутовича до твору «Вій», над якими він працював впродовж п’яти років, просякнуті духом авторського тексту, його таємничою атмосферою й загадковістю, фольклорною насиченістю. Вони виконані у техніці офорта (фр. eau-forte,італ. aqua-forte – «міцна вода», азотна кислота), різновиду гравюри на металі з малюнком, протравленим кислотами. У роботах, насамперед, відчувається настрій зображеного сюжету – гамір ярмарку, містична тиша у колі козаків під час страшної розповіді, жах та напруженість у бароковому просторі церкви. Досконале композиційне вирішення, детальне опрацювання тіней, контрастів світла і темряви, історична правдивість у зображенні одягу, побуту, архітектури того часу.
Також у фондах зберігаються сім робіт авторства Георгія Якутовича, віддрукованих полтавським художником-графіком Олексієм Соболевськимз оригінальних форм на лінолеумі у 2014 році й переданих до музейної збірки відомим у місті видавцем, меценатом, колекціонером Олексієм Петренком.
Твори Георгія Якутовича вимагають вдумливого неспішного споглядання. Поступово відкривається сам художник, графік-віртуоз, людина універсальна за творчим масштабом, яка тримала високий рівень української графічної школи, української книги, українського кіно.
Матеріал підготувала Марина Салюк
