30 травня 1920 року народився відомий український живописець, графік, монументаліст, мистецтвознавець і педагог Борис Микитович Піаніда (П’янида).
Його життєвий шлях розпочався в робітничій сім’ї в селі Дячкове, поблизу Диканьки на Полтавщині.
Основи художньої грамоти здобув під керівництвом вчителя малювання Матвія Донцова в полтавській школі №2 та Леоніда Векштейна – викладача малюнка в міському палаці піонерів.
Зустріч з цими професійними митцями стала для юного Бориса Піаніди доленосною, назавжди визначивши вибір його майбутнього життєвого шляху. У 1938 році, після закінчення школи, він вступив до художнього інституту в Харкові, але навчання перервала війна. Після тяжких випробувань, учасник Другої світової війни, Борис Піаніда зміг продовжити освіту лише у 1945 році, тепер вже навчаючись в майстерні професора Олексія Шовкуненка (1884-1974) у Київському художньому інституті. Закінчивши інститут, залишився жити й працювати в Києві.
У 1947 році став членом Спілки художників УРСР, у 1951 захистив кандидатську дисертацію з мистецтвознавства. У 1955-1967 роках працював молодшим науковим співробітником в Інституті монументального живопису Академії архітектури України. З 1968 року обіймав посаду доцента Київського художнього інституту. Роботу викладача поєднував з керівництвом художніми студіями при Будинку архітектури та Київському музеї образотворчого мистецтва.
Громадська та педагогічна діяльність захоплювала Бориса Піаніду протягом всього життя. Він був засновником шкільного музею в рідному селі, разом з дружиною Любов’ю Іванівною створив музей-садибу Матвія Донцова в Ірпені, його стараннями у 1979 році була встановлена меморіальна дошка Федору Кричевському (в той час з імені видатного живописця ще було знято табу) та упорядковані могили обох цих митців.
З 1974 року Борис Піаніда жив в Ірпені, не припиняючи творчих та професійних зв’язків з Києвом. Він продовжував викладати, брати активну участь у виставках. Розпочавши свою виставкову діяльність ще студентом з обласної виставки в Полтаві 1940 року, на яку тоді подав 3 олійні етюди, він здійснював її протягом всього життя. Був учасником численних художніх проєктів в Україні й за кордоном, у 1968 і 1980 роках у Полтаві та 1970 й 1980 – в Києві провів чотири персональні виставки.
Творчий спадок митця складають твори живопису й графіки, серед яких портрети артиста Олексія Ватулі (1954), мистецтвознавця і реставратора Луки Калениченка (1964), багатофігурна живописна композиція «У вечірню годину» (1957), «Пам’ятник М. Гоголю у Полтаві» (1952), «Будинок-музей художника М. Донцова в Ірпені»
(1976), стінописи для Палаців культури в с. Ксаверівка Київської області (1960) й Кременчуцької ГЕС (1959-1960), мистецтвознавчі праці, зокрема єдина на сьогоднішній день монографія, присвячена Матвію Донцову (Київ, 1962) та інш.
Твори Бориса Піаніди зберігаються у НХМУ, Національному музеї історії України, Національному музеї-заповіднику «Могила Т.Шевченка» у Каневі, Диканському, Кіровоградському, Полтавському, Путивльському і Чернігівському краєзнавчих музеях та більшості художніх музеїв України.
У колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка знаходиться вісім творів живопису та сім графіки. Серед яких взірцем образно-стильової системи художника можна вважати його графічний малюнок «Будинок Г.Г. Мясоєдова в Полтаві» (1964, папір, кольорові олівці, 28х39). Віртуозно виконаний твір, має камерний, позачасовий характер, узагальнюючи в обрисах конкретної споруди риси національної архітектури. Особливої чарівності роботі надають грайливі дитячі образи та легке обрамлення із зеленого рухливого віття.
У творах «Переправа ковпаківців через Дніпро біля м. Лоєва у 1942 р.» (1980, папір, гуаш, 29х55), «Зима. Ірпінь» (1978, папір, гуаш 37х35, «Зима» (1949, папір, акварель, 62х39) розкривається широкий діапазон майстерності художника, що виявляється в
делікатному поєднанні різноманітних графічних матеріалів.
Портрети митця вражають глибоким психологізмом, тонкою передачею внутрішнього світу портретованих, поетичністю створених образів – «Дівчина у роздумі» (1955, малюнок до картини «У вечірню годину», папір, олівець, 58,5х39), «Портрет Тумковської Е.Н. (1954, папір, акварель, 31х21), «За книгою» (1967, папір, вугілля, олівець, 42,3х57,4), «Портрет лейтенанта Н-ського медсанбату Т.В.Титаренко» (1944, картон, олія,45х31).
Щастя буття, гармонію, лагідний настрій дарують сповнені сонцем пейзажі майстра: «Влітку» (1955р. полотно, олія, 60,5х80), «У вітряний день» (1980, полотно, олія, 69х64), «Село на узгір’ї біля Загорська (1944, картон, олія, 17х20).
Особливе місце серед творів Бориса Піаніди зі збірки Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи .Ярошенка займає його автопортрет, створений у 1939 році (картон, олія, 28,5х22). Камерний за розміром, романтичний за змістом, автопортрет варто розглядати як маніфест творчості майстра, в якій на перший план виходить готовність натхненного, з чистим поглядом юнака творити добро й світле, прекрасне мистецтво, щоб нести його в широкий світ, на благо всього людства.
Таким Бориса Піаніду й запам’ятали його вірні друзі та колеги з художнього музею в Полтаві, передавши наступним поколінням не лише подаровані ним твори, але й розповіді про особисте сприяння митця розвитку й поповненню музейної колекції.
Світлана Бочарова, Алла Тимошенко
