Остання молитва: пам’яті Павла Волика

262

Виставка «Остання молитва» присвячена 80-річчю від дня народження відомого полтавського пейзажиста, майстра декоративного мистецтва, монументаліста, педагога, народного художника України Павла Івановича Волика (1941-2018).  Своєрідним символом-заспівом, що визначив спрямування всієї виставки і врешті її назву, стала робота митця «Молитва» (1997). Осяяна сріблястим місячним мерехтінням картина сповнена  високої емоційної напруги.  В арці велетенських дерев, що утворюють чітко спрямовану до місяця вертикаль, одинока постать. Перед нею відкривається краєвид з річкою. А на протилежному березі, до якого веде по воді  місячна доріжка, розкинулися кучеряві садки, огорнувши тихим спокоєм селянські оселі. Місяць, ніч, самотність – час роздумів і молитви, молитви за рідних, молитви за Україну. Сьогодні, коли вже добігає третій рік, як перестало битися серце Павла Волика, приходить розуміння того, що ця досить не характерна для його живописної спадщини робота, і є  програмним твором митця.
Великий патріот України, він своєю працею, натхненням дарованим мальовничими українськими краєвидами, народними традиціями, пісенним фольклором довів свою безмежну й щиру любов до Батьківщини.  Він прагнув, наче той птах у польоті, огорнути, мов крилом, своєю любов’ю рідну землю, милуючись її красою з небесної височини. Тому, мабуть, так часто художник  задивлявся на ширяючих в повітрі лелек,  не раз зображував їх  на полотні, давши одній  із таких композицій досить промовисту назву: «Хочу літати» (1998).
Творчий спадок Павла Волика надзвичайно різноманітний. Адже після закінчення у 1971 році Львівського державного інституту  прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська академія мистецтв) художник розпочинав своє сходження в мистецтві з дереворізьблення, художнього металу, монументального-декоративного розпису, ткацтва та навіть медальєрства. І лише в кінці 1980-х рр. заявив про себе як живописець, доволі швидко здобувши славу самобутнього майстра українського пейзажу. В останні два десятиріччя життя художника саме живопис , потіснивши інші види мистецтва, став головним його захопленням. Переважають живописні твори і серед його загального доробку. Складають вони й  основу новоствореної виставки. Серед представлених 124 творів є натюрморти, портрети, на значну увагу заслуговує  автопортрет (2010), але серед усіх жанрів панівне становище займає пейзаж.  Закоханий в рідний край, Павло Волик був справжнім співцем Полтавщини й, зокрема, Котелевщини. Майже однакові за форматом краєвиди художника насправді дуже відмінні, як за настроєм, так і за особливостями стильового трактування форми. Вони носять то романтико-поетичний, то епічно-елегійний, то декоративний характер. Є серед них майже фотографічні й такі, що могли народися лише в уяві творця. Знайшли місце на полотнах Волика й гірські краєвиди, й морські хвилі – це результати його подорожей до Криму й Карпат – «Скоро Говерла»(2014), «Крим»(2010). Проте всі  вони  несуть визначальні риси творчого почерку свого автора, який вирізняє їх серед тисяч інших картин.
Неповторний стиль Павла Волика, як і його творчий шлях, повністю віддане мистецтву життя вже давно широко висвітлені в пресі, мистецьких часописах, енциклопедичних виданнях та наукових дослідженнях. У 2011 році побачив світ і альбом-монографія «Павло Волик», підготовлений Анатолієм Шевчуком.
Високу оцінку здобула й творча спадщина митця, ті понад 1000 творів, кожен із яких не тільки має художню цінність, а несе й сакрально-духовну складову. Нині твори Павла Волика, який жив Україною, молився за Україну й творив для України, стали національним надбанням, увійшли до скарбниці української образотворчості.
Доторкнутись до частки цього вагомого духовного скарбу можна відвідавши виставку «Остання молитва», підготовлену Полтавським художнім музеєм (галереєю)мистецтв імені Миколи Ярошенка разом із родиною Павла Івановича Волика.
Твори на виставку надані доньками художника із сімейної збірки – 128 робіт та із фондового зібрання музею, якому належить 9 картин.
Біографічні відомості:
Павло Іванович Вóлик народився  21 березня 1941, в м. Котельва  в родині коваля.Батько Іван Іванович Волик загинув на фронті у 1943 році. Мати Анастасія Василівна (уродж. Мироненко) сама виховувала п’ятьох дітей. Навчався в Котелевській загальноосвітній школі №3. Працював столяром на Котелевському промкомбінаті у1957-1960 рр. та після служби в армії у 1963-1966. У 1971 р. з відзнакою закінчив Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва. У 1971-2001 рр. – художник Полтавського художньо-виробничого комбінату;  від 2001 — доцент кафедри образотворчого мистецтва Полтавського НТУ ім. Юрія Кондратюка. Учасник республіканських, всесоюзних та зарубіжних художніх виставок від 1970-го року. Член Національної спілки художників України(1977), лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2001), щорічної міської премії імені Миколи Ярошенка (2012), заслужений художник України (2001), народний художник України (2016).
Помер 28 липня 2018 в Полтаві, похований в Котельві.
Твори П.Волика придбані міністерством культури України, Національною спілкою художників України, Дирекцією художніх виставок України, музеями України, зарубіжжя та приватними колекціонерами Англії,  Греції, Грузії, Канади,  США,  Росії, України, Ізраїлю, Франції, Німеччини, Ямайки.

Світлана Бочарова

12 березня у великій виставковій залі музею рідні, колеги, друзі, поціновувачі творчості Павла Івановича Волика (1941-2018) вшанували пам’ять Майстра.

Фото Олександра Розума, Назара Майструка