До 100-річчя від дня народження Володимира Федоровича Сидорука
Володимир Федорович Сидорук народився 3 січня 1925 року в містечку Ржищеві біля Києва. Талант художника розкривався протягом усього життя. Ще у тринадцятирічному віці він створив розписи з образами Святих князів Ольги та Володимира на стінах храму рідного міста. З 1939 по 1941 рік навчався у Республіканській середній художній школі імені Т.Г. Шевченка. Його викладачами були Іван Хворостецький та Юрій Киянченко. Знайшов своє покликання у галузі станкового живопису, писав пейзажі та картини на історичну тематику. Під час Другої світової війни працював художником при пересильному пункті обласного військкомату у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Після війни став завідувачем декоративної майстерні та художником-постановником Станіславського музично-драматичного театру імені Івана Франка. Створив декорації для вистав: «Украдене щастя», «Тарас Бульба», «Назар Стодоля». У 1948 – 1950 роках написав серію картин для літературно-меморіального музею Марка Черемшини у м. Снятині. Виконав низку творів за шевченківською тематикою, а також краєвиди місць перебування Тараса Шевченка. З 1954 року брав активну участь у республіканських художніх виставках. 1980 року Володимир Сидорук став членом СХУ, 1985-го – отримав звання залуженого художника України. Життя митця було тісно пов’язане з містом Ірпінь, до якого у 1950 році він переїхав з родиною та побудував там власний будинок, де жив та працював майже пів століття. Серце Володимира Сидорука зупинилося 16 грудня 1997 року біля Ірпінського історико-краєзнавчого музею, у якому мала відбутися виставка його робіт.
Творчий спадок митця зберігається у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського, а також у багатьох приватних збірках України та за кордоном.


