До 100-річчя від дня народження Василя Івановича Семенюти

67
15 лютого 2025 року виповнюється 100 років від дня народження Василя Івановича Семенюти (1925-1999), відомого українського художника, графіка, скульптора, педагога, громадського діяча, постать якого вирізняється яскравим і непересічним талантом на мистецькому Олімпі Полтавщини. В. І. Семенюта народився у с. Черепівка, Буринського району, Сумської області, однак з 1931 року жив у Лубнах і вважав Полтавщину своєю малою батьківщиною.
Саме в Лубнах, які по праву називають справжньою перлиною посульського краю, хлопець почав навчання у художній студії при Будинку піонерів. У ній викладав малювання Олексій Асауленко, студент вищого художнього навчального закладу у місті на Неві (колишньої Петербурзької Академії мистецтв).
Друга світова війна змусила 18-річного Василя взяти до рук зброю замість пензля. Він пішов добровольцем, воював на всіх напрямках 2-го Українського фронту.
Повернувшись до Лубен у 1948 році, молодий чоловік розпочав свою педагогічну діяльність. Він працює вихователем у спеціальному дитячому будинку, але будучи людиною творчою та безмежно закоханою у мистецтво, Василь Іванович не полишив і власного навчання. Вчився у відомого миргородського різьбяра Якова Усика, потім вступив до Суджанського державного вчительського інституту (1951-1955). У Суджі доля звела з учнем геніального художника Іллі Рєпіна та колишнім директором Курського художнього училища Петром Ліхіним (1879-1967). Пізніше вчився на графічному факультеті Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (1962–1968 рр.) у Львові. Його педагогами були відомий український живописець Віктор Савін (1907-1971) і витончений колорист Ростислав Сильвестров (1917-1976).
З 1955 по 1975 роки Василь Семенюта очолював Лубенський краєзнавчий музей. За його активної участі у 1970 році було відкрито художній відділ музею – галерею образотворчого мистецтва, де зберігалася значна колекція живопису, графіки та скульптури українських мистців. Це твори Миколи Бурачека, Карпа Трохименка, Василя Касіяна, Тетяни Яблонської, Олександра Пащенка, Сергія Григор’єва, Миколи Глущенка, Дмитра Крвавича, Валентина Борисенка, Макара Вронського, Якова Чайки.
У 1974 році Василь Семенюта започаткував проведення щорічних республіканських художніх виставок «Лубенська художня весна». Мистецькі події такого рівня дозволили місту не лише презентувати доробки мистців з усієї України, але й формувати для музею цінну збірку художніх творів.
Щедро віддавав свої звання і свій талант дітям, навчаючи їх майстерності відтворювати навколишній світ за допомогою пензля та фарб. Спочатку навчання проходило у заснованій ним Лубенській художній студії, згодом і у відкритій в 1975 році за його ініціативи дитячій художній школі.
З цього закладу вийшло багато знаних скульпторів, дизайнерів, художників, зокрема: Леонід Андрієвський, Альберт та Серафим Чаркіни, Валерій Шаленко, Василь Трегубенко, Володимир Погребняк, Георгій Карпович, Олександр Дмитренко, Олег Векленко, Микола Босенко, Наталія Вертій, Андрій Семенюта, Тамара Волошенко, Олег Панченко, Володимир Семенюта та інші. Художник Володимир Мірошниченко згадував, як він потрапив до художньої школи: «Як у часи нашого дитинства брали до художньої школи? Це зараз потрібно екзамени складати, а тоді наш учитель Семенюта Василь Іванович, заслужений працівник культури та член Національної спілки художників України, їздив по школах і самостійно відбирав дітей, у яких був хист до творчості. Ми багато чим завдячуємо йому, він був неабияким ентузіастом, адже саме він прищепив нам любов до мистецтва, возив до Києва знайомитися з відомими художниками».
У 1975 році Василь Семенюта вступив до Спілки художників України і став активним її членом. Він організовував пленери, виставки в сільських клубах та шкільних залах, висловлював свою відкриту позицію щодо недоліків у роботі організації. Заохочував молодих художників до активної роботи. Сам брав участь у різноманітних виставках. Підготував та провів персональні виставки у Лубнах (1984, 1991) та Києві (1995).
Великий вплив на його творчість мали товариські стосунки з відомими українськими художниками Олександром Максименком, Михайлом Дерегусом, Іваном Гончарем, Миколою Глущенком. Щира дружба єднала мистця із письменником Володимиром Маликом, який також жив у Лубнах.
У 1980 році Василю Івановичу Семенюті присвоєно звання заслуженого працівника культури України, а в 1985 році його нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради України.
26 травня 1999 року перестало битися серце співця рідного Посулля. Похований Василь Іванович Семенюта у Лубнах. У 2015 році на фасаді будинку Лубенської міської галереї образотворчого мистецтва урочисто відкрили меморіальну дошку художнику (автори — художник Володимир Мірошниченко і архітектор Володимир Семенюта (молодший брат Василя Івановича).
Майстер залишив по собі величезну творчу спадщину. Він був наділений особливим талантом помічати величне й неповторне у, здавалося б, непоказних, звичайних краєвидах. Окрім живописних робіт мистець створив десятки пам’ятників та пам’ятних знаків. Кожен твір майстра просякнутий любов’ю до рідної Лубенщини, її старовини й сучасності, мрійливої природи і талановитих людей. Ще одним із захоплень Василя Івановича була дерев’яна скульптура. Містянам добре відомо барельєф Миколи Гоголя, погруддя Володимира Короленка, скульптура Богдана Хмельницького з верби. Володимир Семенюта, молодший брат художника, згадував, як допомагав Василю Івановичу у його роботі над скульптурою Богдана Хмельницького: «одного літнього дня брат завернув до двору конячинку, запряжену у підводу, на якій лежав велетенський стовбур верби. Ось так з цілого дерева брат вирізав постать гетьмана». Володимиру Івановичу, тоді школяреві, він довірив вирізати візерунки на одязі і оздоблення гетьманської шапки з пір’їною.
Твори Василя Івановича Семенюти знаходяться у багатьох музеях України. У збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігаються дві живописні роботи мистця – «Срібний вечір» та «На Сулі», подаровані автором у 1996 році. Картини демонструють тонке відчуття художником природи у будь-який час доби.
Василь Семенюта. Срібний вечір
Василь Семенюта. Срібний вечір
Імпресіоністична картина вечірнього літнього пейзажу. Завершення дня та захід сонця дає відчуття спокою, гармонії та налаштовує на роздуми. У роботі вдало поєднанні холодні відтінки зеленої трави, що гармонійно балансують з бузковою блакиттю вечірнього неба. Відображення світла на траві та деревах додає поетичності пейзажу. Цей перехід кольорів демонструє майстерність художника у створенні романтичної атмосфери. Зображення підсилене ілюзією тривимірності завдяки техніці пастозного мазка.
Василь Семенюта. На Сулі
Василь Семенюта. На Сулі
Пейзаж літнього теплого дня. На березі річки з міцними вербами та чагарниками відчувається спокій та гармонія. Це місце здається ідеальним для відпочинку. На передньому плані автор зобразив різнокольорові човни в затоні, що дають відчуття людської присутності. Сонячне світло підкреслює деталі, а відображення у воді додає глибини. Кожен елемент пейзажу відіграє гармонійну роль. Занурення глядача в атмосферу теплого літнього дня сприяє й темпераментний пастозний мазок.

Матеріал підготовила Вікторія Гуржій