Протягом усієї, понад столітньої історії Полтавського художнього музею
(галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка розвиток регіонального
мистецтва лишався в колі його пріоритетних інтересів. Полтавські митці
завжди знаходили тут розуміння й підтримку. Музей займався не тільки
придбанням та популяризацією їх творів, але й згуртовував навколо себе
найкращі мистецькі сили. Чимало художників обіймали в ньому різні
посади, а двоє з них, Микола Бокій (?-1933) та Павло Горобець (1905-
1974) в різні роки очолювали заклад.
Нині музейна збірка нараховує тисячі творів регіонального мистецтва, які
висвітлюють процеси його історичного та сучасного розвитку. Не
опинилася поза увагою музею й творчість талановитого живописця
Дмитра Свєчнікова, чий творчий шлях тісно пов’язаний з Полтавою.
Народився Дмитро Дем’янович Свєчніков 29 серпня 1957 року в
Приморському краї, в селі з назвою Хороль, що походить від відомих
топонімів Полтавщини – мальовничої ріки й затишного містечка Хорол.
Згодом родина переїхала саме в Україну й оселилася в Полтаві. Рано
виявлений хист до малювання Дмитро розвивав з допомогою викладачів
Полтавської дитячої художньої школи, закінчивши яку, вирішив не
розлучатись з мистецтвом і продовжив навчання, вступивши до
Харківського художнього училища. Своїми учителями з фаху він називає
педагогів училища В.Ю. Єліна та Г.С. Коробова.
Від них Дмитро Свєчніков перейняв декоративність, властиву майстру
писанкарства Віктору Єліну та вільну манеру письма, реаліста з
імпресіоністичними поглядами Григорія Коробова, що й нині
простежується у його власному живописі.
У 1986 році Дмитро Свєчніков вступає до лав НСХУ. Але в мистецтві
залишається показовим індивідуалістом. Автор оригінальних, технічно
довершених картин, якого, насамперед, цікавить розмаїття можливостей
станкового живопису, він не обирає єдиний стиль, не зациклюється на
схожій тематиці. Його кредо, настільки стає зрозумілим з низки
створених в різний період полотен, є творча універсальність,
багатоплановість, стильова та художньо-смислова багатогранність.
Художник немов випробовує свій потенціал, щоразу вирішуючи свої нові
твори в різних напрямах.
Широкий діапазон його потужного таланту чітко демонструють й ті три
роботи, які сьогодні зберігаються в музеї. Виконані вони в період 1980-х
років. Це реалістично вирішений, написаний широко й вільно портрет, з
підкреслено скромним колоритом – “Спогади. Василь Володимирович Мотрій”(1984), що виходить за межі портретного жанру й містить риси тематичної картини. Переданий з фотографічною точністю індустріальний пейзаж “Колії” (1987), гладка поверхня фарбового шару якого спеціально провокує до його порівняння з масштабним кольоровим фото.
І зовсім нове прочитання реальності спостерігається в автопортреті,
створеному в 1989 році. Автопортрет завжди був одним із найцікавіших різновидів портретного жанру, вірним засобом митця донесення світові інформації про самого себе.
