“Дорогу свою покажи мені, Господи” – виставка творів Василя Лопати (1941-2025) з фондовохї збірки музею. Найкращий спосіб вшанувати Майстра – дізнатися про його життєвий та творчий шлях, побачити його роботи. Запрошуємо!
Виставка «Дорогу свою покажи мені, Господи» присвячена пам’яті відомого українського митця, народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Василя Лопати (1941-2025). Він пішов у вічність 18 вересня 2025 року, не доживши до свого ювілею всього сім місяців. Тож 85-річчя від дня його народження громадськість України відзначає з присмаком гіркої втрати, свято вшановуючи Майстра, ім’я якого по праву посідає почесне місце в пантеоні українського мистецтва.
Життєвий і творчий шлях Василя Лопати, що розпочався на Чернігівщині 28 квітня 1941 року, є взірцем невтомного служіння національній ідеї. Професійне становлення митця відбувалося в стінах Київського державного художнього інституту, де він навчався у видатного графіка Василя Касіяна (1896–1976). Саме там закладався фундамент академічної майстерності, який згодом дозволив художнику вільно експериментувати з граверськими техніками, віддаючи перевагу серед усіх способів гравірування ксилографії, лінориту та офорту, що стали основними в його творчому доробку. Останні десятиліття митець жив на дві країни — Україну та США, проте навіть за океаном залишався вірним сином своєї Вітчизни. Поєднавши в собі художній та письменницький таланти, Василь Лопата у літературних сповідях, що втілилися у книгах «Десь на дні мого серця», «Дорогу свою покажи мені, Господи», «Кажу, як на сповіді», осмислював свій мистецький та духовний досвід.
У спадку Василя Лопати – близько 700 графічних і малярських робіт, понад 65 проілюстрованих видань. Він створив графічні цикли до творів Ліни Костенко («Маруся Чурай»), Івана Франка («Сон князя Святослава», «Добрий заробок»), Зінаїди Тулуб («Людолови»), Олеся Гончара («Прапороносці», «Таврія»), а також до «Українських народних дум», «Слова о полку Ігоревім», творів Миколи Гоголя («Страшна помста», «Тарас Бульба») та багатьох інших.
П’ять років (1987-1992) художник присвятив ілюструванню «Кобзаря» Тараса Шевченка. Він також є автором 33 портретів київських і галицьких митрополитів, серій «Українські святі» (1993), «Хресний шлях України» (1993), «До життя і воскресіння» (1993); у живописі — картин «Благовіщення» (1998), «Таємна вечеря» (1998), «Моління про чашу» (1999), «Зречення Петра» (2001).
Василя Лопату справедливо називають «батьком української гривні». Саме він у доленосні часи становлення незалежності розробив дизайн перших українських банкнот та національного паспорта. Образи князів та гетьманів у його авторському баченні стали візуальним кодом нації – зразком високого мистецтва в державній символіці.
Фондова збірка Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка сьогодні налічує 65 графічних творів митця – це зібрання формувалося протягом десятиліть. Перші значні надходження відбулися у 1982–1983 роках від Дирекції художніх виставок України згідно з наказами Міністерства культури (загалом 32 роботи). Вагомим внеском став дар дружини художника – Регіни Володимирівни Лопати, яка у 2014 році передала музею 33 твори. Цей шляхетний вчинок дозволяє тепер розгорнути широку ретроспективу творчості майстра.
В експозиції представлені твори із значущої серії ілюстрацій до українських народних дум, створеної у 1960-1970-х роках. Цей період став для митця етапом усвідомлення героїчного епосу як живого джерела сучасної культури. Образи Марусі Богуславки, Олексія Поповича, козака Нетяги чи вдови Сірчихи-Іванихи у виконанні Лопати позбавлені побутовості – це монументальні постаті-символи, в яких графічно «викарбувана» незламність національного характеру. Увагу привертають аркуші «Від’їзд козака» та «Смерть козака на долині Кодимі», де сувора ритміка ліній передає драматизм та велич української історії.
Особливе місце у творчій біографії Лопати посідає «Шевченкіана». Його ілюстрації до «Кобзаря», зокрема до поезій «Хустина» та «Причинна», а також славнозвісний форзац «Реве та стогне Дніпр широкий», давно визнані еталонними у світі книжкового мистецтва.
Важливим етапом творчості Василя Лопати, відображеним в експозиції, є архітектурна пейзажистика («Київські пейзажі») та філософські цикли за мотивами творів Григорія Сковороди, Лесі Українки, Олеся Гончара. Кожна композиція митця – це не просто зображення, а одухотворення простору та слова, здатність перетворювати папір на вічність.
Виставка, що отримала назву на честь автобіографічної повісті митця – «Дорогу свою покажи мені, Господи», запрошує глядача до глибокого діалогу з історією та літературою через призму вивіреного графічного штриха відданого сина України, талановитого митця і письменника Василя Івановича Лопати.
