9 лютого виповнюється 200 років від дня народження українського художника-живописця і графіка Трутовського Костянтина Олександровича (1826-1893).
Народився Костянтин Трутовський 9 лютого 1826 року в місті Курську, в збіднілій дворянській родині. Виховувався в родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині. Дитинство, проведене в Україні, на все життя справило світле враження на майбутнього художника і в подальшому українські мотиви стали провідною темою його творів. Любов до малювання хлопцеві прищепив батько. Він був освіченою людиною, захоплювався мистецтвом і сам на дозвіллі малював. На жаль, батька не стало, коли хлопчику було 11 років.
Чотири роки Костянтин навчався в приватному пансіоні в Харкові, після якого в 1939 році вступив до Миколаївського інженерного училища в Петербурзі. По завершенню навчання залишився в цьому закладі викладачем живопису та архітектури. Водночас з 1845 по 1849 роки навчався в Академії мистецтв, де його викладачем був Фідельйо Бруні (1799-1875). Тут він вчився історичному живопису. Саме в Петербурзі Трутовський відчув себе українцем: познайомився особисто з Тарасом Шевченком, захопився творами Миколи Гоголя.
Похмура обстановка імперського Петербургу часів імператора Миколи І гнітила художника та заважала йому творити. До того ж у 1850 році він отримав звістку про смерть матері. Тому Костянтин Трутовський вирішив залишити навчання і повернутися в Україну. Проживав з родиною то в Курській, то в Харківській губерніях, де займався, зокрема і земською діяльністю.
У ранніх творах, виконаних у другій половині 1850-х років, Трутовський ще не висвітлював важливих соціальних проблем. Перебували вони також під академічним впливом, який проявлявся в композиційному вирішенні (картини мали строгу симетрію), рівномірному освітленні та в певній монотонності колориту. Втім ці твори приваблювали глядача реалістичністю сцен, що зображають побут селян-кріпаків. Найпоказовішим прикладом є картина «Могорич», в якій відтворено колоритну сценку з селянського побуту.
Особливо важливим етапом у творчості Костянтина Трутовського були 1860-ті роки, коли у художника остаточно сформувалися демократичні ідейно-естетичні погляди, а також індивідуальна творча манера. Здебільшого цьому сприяли щорічні (починаючи з 1852 року) приїзди на зиму до Петербургу – тодішнього центру суспільно-політичного, літературного та мистецького життя. Тут він став активним учасником художницьких зібрань та постійно спілкувався з демократично налаштованими художниками. Вони обговорювали суспільно-політичні події тих років, дискутували на тему мистецтва, малювали, ділилися творчими задумами та враженнями. Ця обстановка і сформувала у Трутовському художника-шестидесятника, який основне призначення мистецтва вбачав у служінні народові.
Наприкінці 1950-х та на початку 1960-х років ясно визначалися дві основні тематичні лінії творчості Костянтина Трутовського: з одного боку твори викривального характеру, які критично зображали провінційне поміщицтво з його моральною деградацією, а з іншого – співчутливе й глибоко поетичне зображення життя селянства й народного побуту.
Темі народного життя на етнічній межі між зонами розселення українського і російського народів, яка проходить саме повз рідну для нього Курську губернію, присвячені дві картини художника – «Переселенці в Курській губернії» і «Хоровод в Курській губернії» (1860). За останній твір у 1860 році художнику було присвоєно звання академіка Імператорської Академії Мистецтв.
Упродовж 1860 – 1880 років багато подорожував Україною, де збирав матеріали для майбутніх творів, виконуючи натурні замальовки. Основною метою творчості художника стало відображення українського життя селян Слобожанщини. Трутовський хотів зберегти хоча б на своїх полотнах величний світ української духовності, який невблаганно зникав під впливом русифікаторської політики царської Росії. Зображав художник тонко передані побутові сценки («Масниця. П’яного везуть», 1861), народні свята і обряди («Колядки в Україні», 1864), базари («Ярмарок в Україні», 1862), типи селян і селянок за роботою і в часи дозвілля («Жінка з полотном біля струмка», 1864).
Також успішно працював в 1850 – 1860 роках у галузі книжкової графіки. Виконав ілюстрації до повістей Марка Вовчка, творів Миколи Гоголя та Тараса Шевченка, а також серію рисунків сепією, що відображають епізоди з біографії Шевченка. У 1861 – 1862 роках брав участь у виданні альбому офортів «Живописна Україна» Лева Жемчужникова (1828-1912).
З 1871 по 1881 рік працював на посаді інспектора Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Тут він познайомився з творчістю художників-передвижників, зацікавився їх передовими ідеями. Тож останній період його художньої діяльності розвивався в традиціях передвижницького мистецтва. В ці роки з’являються широко відомі його картини «Сорочинський ярмарок» (1871), «Білять полотно» (1874), «На кладці» (1875), «Масниця в Україні» (1875) та ряд інших.
Всі свої українські картини Костянтин мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна». Але найбільш відомою стала картина 1875 року «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром», яка ще має назви «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі».
У 1881 році Трутовський залишає роботу в Московському училищі і повертається на рідну землю. Поселився в маєтку своєї матері у селі Яківлівці Обоянського повіту, Курської губернії (тепер Пристенський район Курської області Росії). Тут 17 березня 1893-го року Костянтин Трутовський і помер. Похований був в Обоянському Богородицько-Знаменському чоловічому монастирі. Але у 1924-му році більшовики зруйнували цей монастир разом із цвинтарем, тому сучасне знаходження могили Костянтина Олександровича Трутовського залишається невідомим.
Творчість Трутовського ще за життя художника отримала високе визнання і мала вплив на формування наступного покоління українських живописців, до якого належали Сергій Васильківський (1854-1917) , Іван Їжакевич (1864-1962), Микола Пимоненко (1862-1912), Опанас Сластьон (1855-1933) та інші.
Твори Костянтина Трутовського зберігаються зараз в різних музеях світу та України. Зокрема у фондовій збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка знаходиться твір «Танок у Курській губернії», що являється етюдом до картини «Хоровод у Курській губернії» (1860). Етюд був переданий музею у 1949 році Державною Закупівельною Комісією.
Картина «Хоровод у Курській губернії» присвячена російському заселенню української Слобожанщини. Через Курську губернію проходила етнічна межа між зонами розселення українського та російського народів, і саме тут у другій половині ХІХ століття почались і активні міграційні процеси: українці з Курщини переїздили на південні землі, а замість них приїздили росіяни.
Твір нібито показує веселу сцену: селяни напідпитку в російському народному одязі танцюють та веселяться на фоні українських хат-мазанок. Втім критики відмічали невеселий тон картини. Люди рухаються ніби неохоче, з вимушеними посмішками на обличчях.
Етюд, що знаходиться в ПХМГМ, показує фрагмент даної картини. У центрі композиції група танцюючих селян: одна дівчина і три чоловіка. Всі вони вдягнені в одяг схожий на російський національний. Дівчина в червоному сарафані та в білій сорочці, поверх сарафану білий фартух, а в руці червона хустка. Чоловіки вдягнені в сорочки різних кольорів: рожевий та синій. На рудому селянинові в центрі полотна – кожух, підперезаний червоним поясом, на ногах у нього личаки. Чоловік з правого боку грає на балалайці і співає. На противагу вбранню зображених, на фоні видніється українська хата-мазанка. Очевидно, так художник хотів показати вторгнення однієї культури в іншу, що було зумовлено примусовим переселенням народів. Зокрема, не дивлячись на яскравість колористичного вирішення персонажів, що підкреслює їх нібито веселий настрій – фон виконаний в темних землянистих кольорах, даючи глядачу натяк на певну драматичність сюжету, приховану за цими веселощами.
Матеріал підготувала Світлана Борисенко
