Шостого січня виповнюється 170 років від дня народження Олександри Іванівни Рощиної, однієї з перших професійних художниць Полтави. Довгий час це ім’я було відоме лише вузькому колу мешканців міста. Але культурне життя та освітні процеси, що відбувалися в першій половині ХХ століття у Полтаві, неможливо уявити без цієї постаті. Разом з іншими діячами культури і мистецтва, серед яких художники Василь Волков, батько та син Мясоєдови, скульптор Леонід Позен, диригент Федір Попадич, а також відомими освітянами міста Рощина сприяла розвитку духовно-естетичного середовища Полтави.
Народилася Олександра Іванівна 6 січня 1856 року в Санкт-Петербурзі. Батько художниці, Іван Степанович Колесов, інженер-шляховик за фахом, прагнув дати своїм трьом донькам різнобічну освіту. Олександра виявила нахил до малювання ще в дитинстві. В 1880 році після закінчення Смольного інституту шляхетних дівчат вона вступила до Петербурзької академії мистецтв. ЇЇ вчителем був талановитий педагог Павло Петрович Чистяков (1832-1919), школу якого пройшли свого часу такі майстри пензля, як Ілля Рєпін, Михайло Врубель, Микола Самокиш. По закінченню академії зі срібною медаллю молода художниця кілька років провела за кордоном, де знайомилась з досягненнями європейської культури, надихалась творчістю всесвітньо відомих митців у музеях Італії, Німеччини, Франції, удосконалювала свою професійну майстерність. Олександра Рощина повернулася на батьківщину з великою кількістю картин та етюдів, почала брати активну участь у художніх виставках. Різножанрові роботи художниці привертали увагу глядачів і це надихало її на подальшу плідну творчість.
Відбулися зміни й в особистому житті Олександри Іванівни. Вона вийшла заміж за Олексія Петровича Рощина, проте його тяжка хвороба затьмарила подружнє щастя. Спроба вилікувати чоловіка від туберкульозу в теплому Криму, на жаль, закінчилась для Олександри непоправною втратою… Однак вимушене перебування в південних краях залишило не лише сумний відбиток у серці художниці. Рощина створила чимало робіт з кримськими краєвидами, а влітку 1899 року разом з сестрою Єлизаветою приїхала до Полтави, обравши її місцем постійного проживання. Тут вона отримала запрошення на посаду викладача малювання в інституті шляхетних дівчат, змінивши на цьому місті відомого у Полтаві педагога, художника, фотографа Василя Олексійовича Волкова (1840 – 1907).
Чуйність, безмежна відданість мистецтву і педагогічній справі, висока внутрішня культура викликали глибоку повагу та любов до неї у вихованок закладу. Працювала Рощина і в інших навчальних закладах міста, зокрема в жіночій гімназії Н.О. Старицької, середній школі №2, художніх студіях. Загалом понад сорок років віддала вона педагогічній справі, яку збагатила власними розробками та використанню на практиці програм з малювання у навчальній сфері.
Високий професіоналізм, активна громадсько-просвітницька діяльність та життєва позиція Олександри Іванівни сприяли її авторитету як у творчому колі Полтави, так і серед громадськості міста. 1903 року її було обрано до складу комітету з організації Першої всеукраїнської художньої виставки під час відкриття у Полтаві пам’ятника першому класику нової української літератури Івану Петровичу Котляревському (1769 – 1838). Сама художниця надала на цю виставку понад тридцять власних творів. Рощина заснувала та понад десять років очолювала Полтавське товариство красних мистецтв. Була організатором проведення у місті публічних лекцій і літературно-музичних вечорів. Після завершення в Україні громадянської війни 1918-1920 років Рощина брала участь в налагодженні шкільної справи, як художниця експонувала свої твори на виставках АХЧУ (Асоціації художників червоної України). Олександра Іванівна дарувала власні картини культурним та освітнім закладам міста, ними прикрашали фоє театрів, клубів, шкіл, училищ. На жаль, значну частину творів Рощиної було втрачено під час окупації Полтави 1941-1943 років. Не збереглися й три роботи художниці, що належали Полтавському художньому музею. За архівною документацією, це картини «Дача у лісі», «Старі хрести», «Ведмедики». Померла Олександра Іванівна Рощина 27 лютого 1941 року на 86-му році життя.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігає та популяризує ім’я яскравої, непересічної, багатогранної особистості. У 1960 – 1970-х роках до музейної збірки почали надходити роботи Рощиної, на цей час – це дев’ять живописних і один графічний твір художниці. В постійній експозиції музею був представлений майстерно виконаний, виразний пейзаж «Річка в лісі». 2021 року до 165-річчя з дня народження Олександри Рощиної в центральній анфіладі ПХМ відбулася виставка її робіт з фондової колекції під назвою «Ліричний погляд». Домінантою камерної за характером експозиції була тема природи. Її відображення на невеликих за розміром полотнах передає емоційне ставлення авторки до краси навколишнього світу. Пейзажі просякнуті тонким ліризмом, відчуттям душевного стану людини наодинці з природою. Композиції робіт побудовані на закономірних природних ритмах, на повторенні та чергуванні її елементів, форм, кольорів. Вільна імпресіоністична манера живопису, гармонійно підібрана колористика творів допомагають, майже фізично, відчути тишу, тепло, пахощі трав, легкий подих вітру, струмені дощу. Для зображення неба у різних станах художниця використовувала складну палітру тонів. Написане довгим розтягнутим мазком, що підсилює відчуття простору й повітря, воно слугує емоційним тлом. Графічний твір «Бузок» виконаний в техніці пастелі на наждачному полотні. Особливості художнього матеріалу, зокрема його м’якість, чистота кольору, надають зображенню емоційної виразності, а сам твір нагадує живопис. У центрі композиції – керамічний глек округлої форми теплого світло-жовтого відтінку з квітучими гілками бузку на темному глибокому зелено-коричневому тлі. Розлога крона букету подана узагальнено. Легкі, майже розчинені у просторі мазки складаються в м’які плями білого та рожевого, що створює ефект мерехтіння, невагомості, крихкості цвіту. Натюрморт сповнений піднесеним почуттям весняного пробудження, зачарованістю такої нетривалої краси.
Матеріал підготувала Марина Салюк
