Театральні плакати Володимира Колеснікова

124
Переважна більшість вважає, що театр починається з вішалки і тільки справжні знавці уточнюють: «Театр починається з афіші». Це суттєве й слушне спостереження. Адже афіша є важливим елементом зовнішньої реклами, який відразу, прямо з вулиці, формує образ театру.  І чим він виразніший, тим більш відчутним на нього буде  відгук публіки. Навіть сьогодні, у вік інтернету й цифрових технологій, афіша не втратила своєї актуальності. Вона, як і півтора століття тому, привертає увагу  – і як реклама, і як вид мистецтва.
Історія афіші своїм корінням сягає сивої давнини. Її виникнення пов’язують зі Стародавніми Грецією, Римом та Єгиптом, з традицією  сповіщати своїх громадян про нові закони, чи  важливі події засобом нанесення тексту на кам’яні або глиняні таблички, а також на спеціальні вибілені стіни, які мали назву «альбум» (від латинського слова «аlbus» — білий). Проте в звичному для нашого сучасника вигляді афіша з’являється лише в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Найголовніший внесок в її розвиток, в появу саме художньої афіші, що дала життя театральному плакату (а згодом і його іншим видам, зокрема, соціальному та  політичному) й посіла місце окремого жанру мистецтва,належить таким  знаменитим художникам тогочасного Парижу, як Жуль Шере (1836-1932), Анрі де Тулуз-Лотрек (1864-1901),  Альфонс Муха (1860-1939). Високохудожній театральний плакат дуже швидко набуває значної популярності, завойовує не лише міський простір, але й душі глядача, стає предметом колекціонування. Одну із значних колекцій друкованої графіки, в тому числі й плакату, що  1933 і 1934 роках відповідно, поповнила зібрання Третьяковської галереї та Державного музею  образотворчих мистецтв (тепер – ДМОМ імені О.С.Пушкіна),  зібрав московський підприємець Ф.Ф.Федоров.  Вже в наші дні відомому чеському тенісисту Івану Лендлу вдалося зібрати повну колекцію плакатів Альфонса Мухи. Захопившись колекціонуванням ще в 1980-х роках, Лендл вперше продемонстрував свою унікальну збірку в 2013 році. Нині світ переживає зростання інтересу до мистецтва плакату. Плакати відомих художників постійно стають лотами аукціонів, відкриваються музеї, спеціалізовані на плакатах, відбуваються виставки плакатів, які мають шалений успіх, в тому числі й на теренах України.  У 2016 році в Києві у  Мистецькому Арсеналі відбулась масштабна виставка «Ефемероїди. ХХ століття у плакаті», на якій були продемонстровані колекції з українських музеїв.
У Полтавському художньому  музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається невелика, але вагома за художньою вартістю, збірка  театральних плакатів народного художника України Володимира Колеснікова. Створені В.Г. Колесніковим  в період його життя в Саранську, плакати  надійшли до музею із приватної колекції полтавського підприємця, видавця Олексія Миколайовича Петренка у 2018 році.
Володимир Колесніков. Автопортрет. ПХМГМ імені Миколи Ярошенка
Володимир Колесніков. Автопортрет. ПХМГМ імені Миколи Ярошенка
У Мордовію до Саранська Володимир Колесніков направився  одразу після закінчення Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва ( тепер – Львівська національна академія мистецтв). Його дипломна робота «Час у вогні» привернула увагу мера міста Саранська Анатолія Ледяйкіна, зацікавленого в оригінальному оздобленні нових об’єктів культури. Він пропонує молодому митцеві втілити свій задум у життя і замовляє  виконати монументальний твір в приміщенні  Палацу культури профспілок.
Розпочалася грандіозна робота над розписом висотою в триповерховий будинок, 9 м., та площею в 180 кв. м. Після її завершення посипались інші замовлення. Відчуття значного інтересу до своєї праці, постійний  попит в ній, додавали сил. Їх в ті молоді роки вистачало й на інші творчі проєкти.
Театр завжди зачаровував  Володимира Колеснікова, був для нього особливим джерелом натхнення. Закоханість в театральне мистецтво художник  проніс  через все  життя. З театру в юні роки у рідній Полтаві починалася його трудова біографія. Полтавський обласний музично-драматичний театр імені М.В. Гоголя  став його першою сходинкою до професійної художньої діяльності. З великим піднесенням та вдячністю і в зрілому віці  В.Г. Колесніков  згадував художника театру, завідуючого декоративним цехом Анатолія Івановича Камарду (1927-2016). Його уроки й настанови не пропали марно.
Львів з його театральними традиціями подарував  художнику знайомство з двома балеринами Львівського державного театру опери та балету, які своїм мистецтвом пробудили в  ньому любов до танцю.Тоді ж народилося й те неймовірне відчуття пластики  руху, що було втілене вже пізніше в цілому циклі, названому «Танець».
Театр, концертні зали Саранська не тільки не стали винятком, але й відкрили ще одну сторінку творчості художника – його театральний і концертний плакат. Уже тоді, в кінці 1970-х – на початку 1980-х  років, В.Г.Колесніков добре усвідомлював значення свого внеску в розвиток мистецтва Мордовії і, зокрема в розквіт школи мордовського  театрального плакату.
З притаманною художнику здатністю миттєвого народження образів в уяві і їх негайного  втілення в рисунку,  він став безперечним лідером цього жанру в Саранську. Саме роботи Колеснікова супроводжували всі помітні події культурного життя цього міста на річці Інсар протягом усіх театральних сезонів, що припали на перебування митця в Мордовії.

 

Із  тридцяти однієї, з опублікованих саранських афіш прем’єрних театральних постановок  та концертів, створених В.Г.Колесніковим, сьогодні в музеї зберігається чотири (із них одна у двох екземплярах, а ще дві – іншого призначення).
Якщо розглядати їх у хронологічному порядку, то одним із перших був  плакат підготовлений у 1978 році до п’єси болгарського поета, письменника, драматурга й композитора  – Недялко Йорданова «Незрозуміла любов» (болг. «Любов необяснима»).
Трагічну фабулу, присвяченої антифашистській боротьбі вистави, художник виразно підкреслив напруженим тоновим контрастом червоного й білого з домінуючим чорним. На плакаті, немов із мороку, виринає ряд предметів – зруйновані тюремні грати, охоплені полум’ям картини, троянда з гострими шипами, які не лише характеризують драматизм твору, але й мають глибокий символічний зміст, співзвучний віршованим  рядках самого Н.Йорданова:
«Любов необяснима, рискована и тайна,
любов необяснима, до болка всеодайна,
без никакви облаги, и ордени, и сметки,
изгарянана клада, затваряна в решетки»
(«Любов незрозуміла, ризикована і таємна,
любов незрозуміла, болісно самовіддана,
без жодних переваг, замовлень та рахунків,
спалена на вогнищі, замкнена у гратах»).
Плакат до п’єси грузинського драматурга, сценариста, письменника, журналіста Олександра Чхаїдзе «Вільна тема», Володимир Колесніков готував разом зі своїм товаришем Олександром Дишком, також випускником Львівського державного інституту  прикладного і декоративного мистецтва. Як і в спектаклі, головним персонажем графічного твору є школярка Маріка з її випускним іспитом і питанням, поставленим перед широкою аудиторією, про існування двох правд у світі. І колорит роботи, витриманий в коричневих тонах шкільної форми часів СРСР,  і стилізований під дитячий почерк шрифт і великий незаповнений простір чистого аркуша зі знаком запитання.налаштовують глядача на пошук шляхів розв’язання зовсім не дитячих проблем.
Аналіз цих театральних плакатів свідчить про глибоке проникнення художника до теми літературного твору, про його неабиякий талант ілюстратора.
Плакати В.Г. Колеснікова виявляють опанування молодим художником й багатьма іншими тонкощами цього непростого жанру мистецтва. Він  досконало володіє формою, його композиція проста й лаконічна. Його звернення до методу використання яскравих кольорових плям дає ефект тривалого утримання уваги глядача, як у прикладі з театральним плакатом до п’єси фінської письменниці Хелли Вуолійокі «Юстина». Що ж стосується малюнку Володимира Колеснікова, його володіння лінією, то здається, ніби про нього слова критика Франца Журдена, висловлені на адресу Анрі де Тулуз-Лотрека: «Лотрек чудово володіє лінією, справляючись з нею з надзвичайною впевненістю. Він легко згинає її по велінню моменту – ці вигини дотепні, елегантні, сумні. І вони завжди декоративні». Лінія Володимира Колеснікова чи спокійна й різка, як у плакаті до вистави за оповіданням Лева Толстого «Отець Сергій», чи стрімка й рухлива, як у концертному плакаті до виступу Саранського ансамблю скрипалів, завжди дивовижна і віртуозна.

І цілковитою знахідкою  серед означеної збірки плакатів В.Г.Колеснікова виглядає підготовча плакатна композиція митця. Це аркуш стандартного розміру (90х60), який містить оригінальний твір художника, виконаний темперними та олійними фарбами. В його центральній частині зображені дерева в золотавому осінньому вбранні, а по периметру  –  стара віконна лиштва (наличник) з залишками різьблення на потемнілій  дошці. На практично завершеній роботі відсутні будь-які уточнюючі або вихідні дані. Є лише напис: «В колодязі часу  ми впізнаємо себе», – який примушує зупинитись, замислись. Звучить цей вислів, як парафраза  філософських розмірковувань Томаса Манна із відомого роману «Йосип і його брати»: «Минуле – це колодязь глибини неймовірної. Чи не вірніше буде назвати його просто бездонним? Так буде вірніше навіть в тому випадку і, може бути, як раз в тому випадку, якщо мова йде про минуле всього лише людини, про те загадкове буття, в яке входить і наше власне, повне природних радощів і надприродного смутку життя…». Тепер можна лише припускати варіанти призначення цього майбутнього плакату, із яких найбільш вірогідний – спроба когось із режисерів інсценувати цей старозавітний сюжет.
Уся музейна збірка плакатів має виставкове оформлення. Кожен наклеєний на картон і підписаний автором на звороті. Можливо, вони демонструвалися на одній із численних виставок художника, може, на заснованій ним кафедрі рисунка та живопису, графічного дизайну та реклами Київського Національного університету технологій та дизайну, професором і завідувачем якої він був, виконували роль наочного посібника.
У творчому доробку Володимира Колеснікова, окрім театральних плакатів створених в Саранську, є й ряд соціальних плакатів, і ті, що були виконані для українських театрів. Їх висока  художня цінність варта особливої уваги, що добре розумів ще за життя сам митець, навіть сфотографувався зі своїми плакатами.

Полтавський художній музей (галерея мистецтв) зацікавлений в зростанні цієї збірки. Якщо у когось збереглися екземпляри театральних плакатів Володимира Колеснікова і з’явилося бажання ними поділитися заради мистецтва й пам’яті художника, як це зробив О.М. Петренко, музей радо прийме їх на зберігання.
 Світлана Бочарова