15 лютого православний світ відзначає Стрітення Господнє. Це одне з найвизначніших дванадесятих християнських свят, встановлене Православною Церквою в пам’ять про принесення Богородицею до Єрусалимського
храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження.
Слово Стрітення означає зустріч – зустріч праведника Симеона з Богонемовлям Ісусом. За переказами, Симеон був одним із перекладачів Святого Письма з єврейської мови на грецьку, який засумнівався в словах книги пророка Ісаї, що
Спаситель народиться від Діви. І тоді з’явився йому Дух Святий. Він запевнив Симеона в правильності пророцтва і повідомив, що той не матиме смерті, поки сам не побачить Ісуса Христа. Майже 300 років Симеон чекав цієї події. Тож, коли батьки принесли до храму немовля Ісуса, назустріч Святій родині вийшов сивий старець Симеон. Він поглянув на малюка, потім узяв його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту язичникам і на славу народу Твого Ізраїля». Була в храмі й стара
благочестива вдова Анна Пророчиця. Вона також впізнала Спасителя й славила його й пішла всіх сповіщати про Бога. Стрітення символізує зустріч Божого Сина з людством, зустріч душі з Богом, Старого і Нового Завітів. А за народними
віруваннями, на Стрітення зима зустрічається з літом. Саме свято називали колись «Громницею». З прийняттям християнства освячення вогню трансформувалося в
освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати. Їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від блискавки. У народі вірили, що на
Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди, де була зима. По дорозі вони зустрічаються і сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро настане потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час.
Іконографія свята Стрітення повністю тримається на Євангелії від Луки, оскільки там описаний головний сюжет – зустріч старця Симеона зі Спасом. Існують два її
композиційних варіанти, що мають суттєві відмінності: симетрична композиція, в центрі якої Богоматір з Немовлям і Симеон Богоприємець, і несиметричний варіант, на якому представлено хід Богородиці, Йосипа Обручника і пророчиці
Анни до Храму. В Україні найдавнішим зразком ікони Стрітення вважають ікону ХІІ століття у Кирилівському храмі міста Києва. Окрему ікону Стрітення в храмі можна зустріти доволі рідко, окрім тих випадків, коли образ є храмовим, тобто якщо церква носить ім’я цього свята. Зазвичай образ Стрітення Господнього пишуть у празниковому ряді іконостасу.
В Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається Образ «Стрітення Господнього» роботи невідомого художника кінця ХІХ – початку ХХ століття. Походження ікони не встановлене. Сцена Стрітення в ній відбувається в храмі перед престолом.
Центральною фігурою є постать Симеона, який щойно прийняв Богонемовля на руки. Ісус Христос напівлежить на його руках в широких білих пеленах. Богородиця стоїть на колінах перед підвищенням, на якому підноситься Симеон Богоприємець. За Богородицею знаходиться Йосип Обручник, який тримає в руках голубів, а за ним – Анна Пророчиця зі складеними в молитовному жесті руками. В іконі чимало рис, що вказують на народне сприйняття свята Стрітення. Досить молодою зображена 84-річна Анна Пророчиця, та й у пружній фігурі самого старця Симеона вгадується ще чимало сил. Допоміжні ж елементи ікони, такі, як палаюча свічка та
глечик, підкреслюють важливі церковні обряди свята Стрітення – освячення свічок і води. Ікони “Стрітення Господнього” тим і цікаві, що не мають надто сталого
зображення, але кожний їх варіант несе потужне символічне навантаження, як і сама подія зустрічі двох світів – Старого та Нового Завітів.
