До 75-річчя від дня народження художника Леоніда Гусака
Леонід Іванович Гусак був щирою і відвертою людиною. Жив просто і природньо. Любив свій Старий хутір, це декілька будинків на території Дослідної станції ім. М. Вавілова там, до речі, працювали його батьки. Любив свою Полтаву, свою сім’ю, друзів, добрих і розумних людей. До нестями любив життя. А говорити про себе не любив. Про нього говорили його картини, оповідання, фейлетони і щоденники. Правдa, він називав ці щоденники «Зошитами для сміття». Скарбниці його роздумів.
«Сел и калякаю, а что делать. Хотя я знаю, что дневник не получится, да он и не нужен. Это довольно скучное занятие – писать дневник, посему эта тетрадь и названа «Зошит для сміття». Меня с детства так и тянет писать. В пятом классе написал повесть, правда, не окончил. После этого, как ни странно, почти все хлопчики из моего класса тоже начали писать повести, а один – даже роман. Однако все это им скоро надоело. Но я был не такой. В шестом классе я написал довольно приличный рассказ (разумеется фантастика, что может писать сорванец, который только три года назад спотыкался о собственные сопли, как не о пиратах или космонавтах), и вынес его на суд старших. Рассказ учителям понравился, и они сказали, что я его откуда-то списал. Я несказанно обиделся. Я вообще очень обидчивый и мнительный, и больше своих творений никому не показывал, за исключением близких друзей ( «Зошит для сміття», 1969 г.).
Правда, пізніше, вже в старших класах, він писав від руки газету «Яківчанський веснік» і журнал «Мечтатель». Зміст і ілюстрації були Леоніда і цього разу він мав визнання вчителів. Саме так починав Леонід.
У творчому доробку Леоніда Гусака, крім представлених робіт у каталозі, є також афіші, плакати, мапи, ілюстрації до книг та власних снів, більше сотні етюдів, виконаних олією, аквареллю, олівцем, гуашшю, тушшю.
Роботи Леоніда експонувались на міських та обласних художніх виставках м. Полтави (1976-1995 р.р.), на 5-й Всесоюзній виставці плаката в Москві (1985 р.), республіканській виставці в Києві (1990 р.), в «Музеї однієї вулиці» на Андріївському узвозі в Києві (1995 р.), та на міжнародній виставці «Україна-95» в Мюнхені (1995 р.).
Леонід брав участь у створенні експозицій музеїв м.Полтави та області. Серед них:
-Полтавський краєзнавчий музей;
-державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»;
-Полтавський літературно-меморіальний музей І.П. Котляревського;
-Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного;
-Миргородський краєзнавчий музей;
-Диканський державний історико-краєзнавчий музей;
-Кременчуцький державний історико-краєзнавчий музей;
-Чорнухинський державний історико-краєзнавчий музей;
-Заповідник-музей М.В.Гоголя;
-Музей-садиба А.Макаренка.
Незбагненно, але у кожного з нас своя мірка життя. Леонід не дожив до свого п’ятидесятиліття лише один рік. Поховали його на Терновщанському кладовищі, недалеко від Старого хутора.
Він у далекому Всеcвіті. Та тут, на землі, Леонід, хоча він любив, коли його називали Льоха, залишився в нашій пам’яті, у творчій спадщині. За ці роки було багато його виставок: три персональні у м. Києві, дві у Полтаві, у Миргороді, Кременчуці, Лубнах. Репродукції робіт друкувались у літературно-мистецькому журналі «Криниця», науково-публіцистичному художньо-літературному альманасі «Рідний край», у книзі «Велесова книга» та актуальність прадавніх учень», в місцевих газетах та в газетах далекого зарубіжжя.
«Какое это благо – мыслить. И как умно поступила природа, сохранив тайну мышления одного индивида от другого. И как тонко и как мудро: мыслями можно делиться с помощью слов, ценными мыслями» («Зошит для сміття»,1972 г.).
Ми прожили з Леонідом двадцять п’ять неповторних і щасливих у відчутті кожної миті років. Для нас з сином він був і зостається невичерпним джерелом.
Доторкніться до того часу, до тієї епохи, в якій жив і творив художник. Пориньте в дивовижний світ митця, і, можливо, одна з граней його таланту озветься і у вашійдуші.
Храни Вас, Господи!
Алла Гусак,
вдова художника
