9 січня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження Никанора Харитоновича Онацького (1875-1937), певний період життя якого був пов’язаний з Полтавою. На превеликий жаль ім’я Никанора Онацького тривалий час залишалося у забутті. Навіть після офіційної реабілітації у 1956 році десятиліттями не досліджувались або замовчувалися факти його біографії, залишалась поза увагою науковців багатогранна діяльність цієї високоталановитої особистості. Завдяки наполегливим пошукам перших дослідників біографії митця Геннадія Петрова та Бориса Ткаченка, плідній багаторічній роботі співробітників Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького, вцілілому родинному архіву, відкриттю у 1990-х роках архівів колишнього КДБ з матеріалами «Справи Онацького», вдалося встановити хронологію його життя і діяльності. Художник, поет, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, мистецтвознавець, музейник, педагог, громадський культурно-просвітницький діяч – такий масштаб діяльності цієї людини.
Народився Никанор Онацький 9 січня (28 грудня за ст. ст.) 1875 року на хуторі Хоменкове Гадяцького повіту Полтавської губ. (тепер – село Московське Липоводолинського р-ну Сумської обл.) у багатодітній родині козака-хлібороба. Рано втратив батька. У 1880-1891 роках навчався спочатку у сільський, а потім у Гадяцькій повітовій школі. З 16-ті років працював на різних випадкових роботах, у вільний час багато малював. Мріяв стати художником, тому у 1899 році вступив до Московського строганівського училища, яке залишив через рік. У 1900-1905 роках навчався в Одеському художньому училищі Товариства витончених мистецтв, де одним із викладачів був відомий художник і педагог К.К. Костанді. По закінченню отримав диплом учителя малювання та чистописання. Продовжив навчання у Вищому художньому училищі при Санкт-Петербурзькій академії мистецтв у класі І. Ю. Рєпіна. Студентом брав участь у революційних подіях 1905 року. Щоб уникнути арешту, повернувся на Полтавщину до Гадяцького повіту, де продовжив розповсюджувати нелегальну літературу серед селян, писав вірші революційного змісту. Роки навчання у великих містах сформували світогляд юнака та вплинули на його переконання.
В 1906 – 1913 роках Онацький працював педагогом у чоловічій та жіночій гімназіях у Лебедині на Сумщині. Цей період позначився активною культурно-просвітницькою діяльністю Никанора Харитоновича. Розроблену ним методику викладання образотворчого мистецтва було відзначено на виставці-конкурсі в м. Харків у 1913 році. Серед 38 гімназій, що брали участь, Почесний відгук отримала Лебединська жіноча гімназія за кращі художні роботи її учениць. Онацький ініціював створення національно-патріотичного гуртка, який отримав назву «Шевченківський». До нього входили учні гімназій та патріотично налаштовані місцеві мешканці, серед яких Стефан Таранушенко, на той час студент Харківського університету. Гуртківці пропагували українську мову, твори українських письменників, вивчали побут і звичаї свого народу, співали українські пісні. Тоді ж Онацький почав друкувати свої вірші в журналах та альманахах. Як художник брав участь у Першій Українській артистичній виставці 1911 року у Києві, де представив п’ятнадцять творів. Сталася подія і в особистому житті майстра. Він одружився із Надією Василівною Кривошеєвою. У Лебедині народилися двоє з трьох дітей подружжя: Наталка (1910) та Андрій (1911). Донька Оксана (1914) народилася в селі Мала Павлівка біля Охтирки.
У 1913 році Онацький отримав призначення на педагогічну роботу в Суми, де впродовж двох десятиліть викладав образотворчі дисципліни у різних закладах міста. Ці роки були найбільш плідними в житті Никанора Харитоновича. Він вступив до лав Всеукраїнського товариства «Просвіта» і впродовж 1917-1932 років був головою Сумського осередку. Пленум Всеукраїнського археологічного комітету обрав його уповноваженим з охорони пам’яток культури на Сумщині, а згодом – кореспондентом Українського Комітету Охорони пам’яток культури при «Укрнауці Н.К.О. УРСР». Брав участь в археологічних експедиціях відомого науковця і мистецтвознавця М.О. Макаренка, робив етнографічні розвідки та замальовував мотиви народних вишивок та орнаментів. Організував у 1914 році першу в історії міста художню виставку, на якій експонувалось понад 50 його робіт.
Втім, найголовнішим доробком Онацького стало створення та відкриття у 1920 році Сумського художньо-історичного музею (нині – Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького). Основу музейного зібрання склала художня колекція київського промисловця та мецената Оскара Гансена, виявлена в одному із сумських маєтків. Протягом 11 років Никанор Харитонович очолював цей заклад. За цей період значно збільшилась кількість музейних предметів за рахунок знайдених і врятованих під час наукових експедицій та розвідок мистецьких скарбів з маєтків заможних родин Сумщини, взірців сакрального та народного мистецтва, художнього скла, порцеляни, старовинних кахлів, стародавніх видань. У 1927 році Онацький видав брошуру «Сім років існування Сумського музею», у 1931 – надрукував наукові дослідження музейних фондів «Українська порцеляна», «Межигірський фаянс», «Українське гутницьке шкло». Заснував при музеї художню студію та був її першим викладачем.
Наприкінці 1920-х років стався, нав’язаний владою, ідеологічний поворот в українському мистецтві. У галузі художньої творчості запанував соцреалізм, а до музеїв надходили рекомендації щодо створення відділів «революційного», «пролетарського» напрямку. Ворожим вважалося національне мистецтво і література. Ці зміни відчув на собі і Онацький. Органи ГПУ звинуватили його в «українському буржуазному націоналізмі», встановили за вченим постійний нагляд, викликали на допити. Обстановка навколо музею стала нестерпною. Усі спроби його директора відстояти заклад лише погіршили становище самого Онацького. Тому він прийняв рішення про звільнення з музею за власним бажанням, у грудні 1931 року відбулася передача музейних фондів іншій особі. Родина важко пережила в Сумах ще два роки принижень та голоду, а наприкінці 1933 року переїхала до Полтави.
Онацький отримав посаду заступника директора з наукової роботи у Полтавському краєзнавчому музеї ( тоді Центральному пролетарському музеї Полтавщини). Йому було доручено роботу зі створення нової експозиції відділу феодалізму, виправлення «ворожих поглядів на висвітлення історії» попередніх музейників, які вже були репресовані. Але і в Полтаві на Онацького одразу було відкрито справу під кодовою назвою «Експонат», до якої надходили доноси та звинувачення, серед яких «націоналістична пропаганда музейними засобами». Тричі його заарештовували. Перший арешт відбувся у 1934 році, у 1935 Онацького звільнено з роботи як класового ворога та заарештовано вдруге. Останній арешт стався у вересні 1937 року, остаточний вирок був такий: «бувший эсер, 1934-1935 гг. арестовывался за к-р деятельность, участник к-р националистической организации… Расстрелять». Вирок виконано 23 листопада 1937 року.
Довгі роки дружина та діти Никанора Харитоновича не мали жодної звістки про чоловіка та батька. Тільки у 1956 році родина отримала офіційне повідомлення про припинення карної справи двадцятирічної давнини без пояснень про долю Онацького. Вважалося, що він помер від хвороби у таборах в 1940-х роках. Але сім’я протягом десятиліть наполягала на встановленні справжньої дати і причини смерті Никанора Харитоновича. Правду лише у 1989 році дізналися діти митця. Дружина, Надія Василівна, до 1970-х років жила у Полтаві, на вулиці Фрунзе (нині – Європейська), 63. Вона зберігала спадщину свого чоловіка: мистецькі твори, друковані і рукописні вірші, листи, фотографії, документи. Серед віршів та малюнків пронизують болем ті, що таємно народилися у тюремних камерах на клаптиках листів у 1934, 1935 роках. Завдяки зусиллям дружини та дітей ім’я Никанора Харитоновича Онацького з його трагічною загибеллю не зникло в небуття. У 1960-1980-х роках родина передала до художніх музеїв Сум, Лебедина, Полтави, Харкова живописні та графічні твори митця. У Сумах (1972) відбулася ретроспективна виставка його робіт, у 1985 році опубліковано каталог художніх творів Онацького, які зберігаються в музеях України.
Як художник Никанор Онацький належав до представників українського реалістичного мистецтва другої половини ХІХ – початку ХХ століття. В той час самостійного розвитку набув український пейзаж, який формувався під впливом західноєвропейських пленерних течій і національного забарвлення. Никанор Харитонович, з притаманною його натурі ліричністю та щирістю, віддав перевагу цьому жанру мистецтва. Його роботи експонувалися на виставках поряд з полотнами майстрів українського пейзажу – С. Васильківського, І. Труша, В. Кричевського, М. Бурачека.
Полтавському художньому музею належить сім живописних творів і дві графічні роботи Никанора Онацького. П’ять з них були передані до музейного зібрання донькою художника Наталією Никанорівною Онацькою у 1975-1976 роках. Невеликі за розміром, невибагливі за сюжетом, вони привертають увагу поетичністю, гармонійністю навколишнього світу.
Художник майстерно поєднує пейзаж із життям людини, підкреслює їх органічний зв’язок. Він зображує сільське подвір’я, вітряки, предмети народного побуту на тлі знайомих та близьких його серцю краєвидів.
Етюд «Три тополі» датується 1933 роком виконання. Це важкий період в житті Онацького та його родини. Того року він втратив рідного брата Омеляна, який помер від голоду. Напевно, живопис став ліками від нестерпного душевного болю, а споглядання природної краси давало спокій стомленій душі.
Твір «Соняшники» був придбаний у доньки художника 1975 року за умови, що буде знаходиться у постійно діючій експозиції музею. Сама Наталія Никанорівна вважала цю роботу однією з кращих у творчому доробку батька. Твір експонується у залі українського мистецтва кінця ХІХ – першої половини ХХ століття поряд з полотнами відомих майстрів В. Орловського, М. Пимоненка, С. Васильківського, О. Сластьона.
Графіка митця представлена двома малюнками, виконаними олівцем та датованими 1923 роком. На обох зображено будинок, у якому народився художник І.Ю. Рєпін. Вони відрізняються тільки за розміром і свідчать про впевнене володіння майстром графічними техніками.
В музеї зберігається документальний фонд Онацького. До нього увійшли матеріали з його біографії, занотовані другом Надії Василівни, М.А. Мацевичем, 13 рукописних аркушів із вибірковими віршами Никанора Харитоновича, фотопортрет майстра та групове фото художників 1928 року, листи від дочки Наталії Никанорівни, графічний відбиток авторського малюнка «Хата біля Тарасової гори в Каневі Київської губернії» – дар дітей Онацького.
