21 листопада 2024 року виповнюється 130 років від дня народження Івана Олексійовича Гопкала (1894-1984), художника, кераміста, графіка та педагога. Мистець народився у с. Панфіли Переяслав-Хмельницького району на Київщині, у багатодітній родині хліборобів. З дитячих літ мріяв про малювання. Перші творчі уроки отримав у 12-річному віці в іконописця Пінчука та живописця Трастовського(?) з Переяслав-Хмельницького, з яким у 1908 році розписував церкву.
Протягом 1910-1915 рр. Іван навчався у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. В. Гоголя. Навчання у закладі проходило плідно та цікаво. Юнак вперше як експонет взяв участь у Всеросійській промисловій виставці, що відкрилася у Києві 1913 р., де представив акварельну роботу «Крашення яєць перед Паскою». Молодий художник мав кого наслідувати, адже серед його викладачів були відомі й талановиті постаті – художник та етнограф Опанас Юрійович Сластьон (1855-1933), мистець-кераміст Рудольф Андрійович Пельше (1880-1942). Справжні інтелігенти та знані діячі культури, вони майстерно вибудовували творчу атмосферу, надихали своїх учнів, надавали ґрунтовні знання.
Отримавши по завершенні навчання фах вчителя малювання і креслення, Іван Гопкало на довгі роки сам став наставником і викладачем для творчої молоді. Він писав про власну викладацьку методику наступне: «Моя методика базувалась на народних зразках оздоблення гончарних виробів, та орнаменту що оздоблювали писанки, який дуже добре пасував до художнього оздоблення художньої кераміки». Працював у Яготині шкільним учителем малювання та креслення (1918-1928), в Опішному – інструктором художньої кераміки, учителем малювання, креслення та ліплення керамічної кустарно-промислової школи (1928-1930). Стояв біля витоків створення музею художньої кераміки.
З 1930 року розпочинається полтавський період художника. Іван Олексійович Гопкало згадував: «Знаний полтавський період для мене був особливо насиченим творчою працею різного характеру, я рівнобіжно працював над собою в галузі малярства». У Полтаві Іван Гопкало був інструктором художньої кераміки і викладачем рисунка в технікумі промкооперації та в середніх школах №№ 10 і 20.
З 1933 по 1941 рр. працював художником клубу Полтавської військово-політичної школи. Там він познайомився з Григорієм Івановичем Циссом. «Разом з ним я працював у ПВПШ, але тільки рік. Знаю, що він вчився у Рєпіна. Це був чудовий майстер пензля. Григорій Іванович почав, але не закінчив писати мого портрета – помер, про що дуже шкодую. Він був зразком скромності і культурності», – писав Іван Гопкало.
Нові знайомства з місцевими художниками, викладачами, мистцями – М. Донцовим, С. Розембаумом, І. Орловим, Б. Піанідою, Ю. Кушніренком, М. Станом, В. Магденком та М. Голівніном – дали творчий поштовх для виставкової діяльності художника. Йому також пощастило приятелювати з В. Кричевським, М. Бурачеком та Г. Світлицьким.
У повоєнні роки доля закинула Івана Олексійовича спочатку до Івана-Франківська, де він працював художником у редакції газети «Прикарпатська Правда» (1945-1948), а згодом і до Херсона. Таврійське місто стало для нього домівкою на подальші 36 років. Він викладав креслення у гідро-метеорологічному технікумі (1948-1952) та малював у майстерні «Товариства художників» (1952-1956) до виходу на пенсію. До повномасштабного вторгнення 2022 року документи херсонського періоду життя Гопкала зберігалися у Державному архіві Херсонської області. Наразі про їх збереження та цілісність нічого не відомо.
Іван Гопкало був активним експонентом виставок різних рівнів: ІІ осіння художня виставка (Харків, 1938); Полтавська обласна художня виставка (1940); Республіканська виставка в Києві (1941, 1972); виставка творів художників п’яти міст – Дніпропетровськ, Полтава, Сталіно (Донецьк), Чернігів та Прилуки (1941?); Московська виставка (1950); персональна виставка художника (Херсон, 1962); Республіканська виставка до 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка (1964); Київська виставка робіт художників-акварелістів (1969).
Вдало склалося особисте життя художника. Разом з дружиною Марією Іларіонівною виховали сина Вадима. Вадим Іванович Гопкало (1917-1995) – заслужений архітектор УРСР (1982), лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка (1985).
Твори Івана Олексійовича Гопкала знаходяться у багатьох музеях України. Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенко не виняток. У збірці нашого музею зберігаються дві живописні роботи автора «У вечірній час», «Дачні місця» та графічна «Лужок» (1972р.), які були подаровані автором у 1975 році. Полотна демонструють тонке відчуття автором природи у будь яку пору. Градації переходів вохристої трави та зелених дерев до холодних кольорів неба є мовою літнього пейзажу, а драматизм та напруженість зимового вечора автор підсилив кількома рожевими мазками заходу сонця.
Матеріал підготувала Вікторія Гуржій
