Художник Опанас Сластіон і Полтавщина

215
Нині навіть уявити важко Полтавщину трьох перших десятиліть ХХ століття без діяльної фігури Опанаса Георгійовича Сластьона (1855-1933)
2 лютого 1900 року Опанас Сластьон звільняється з Воєнного міністерства,  де він працював на посаді художника з проєктування обмундирування військ і вирішує залишити Петербург та переїхати на Полтавщину, до Миргорода. Цей вчинок став визначальним не тільки для самого художника.
Опанас Сласьон був потрібен Україні і, насамперед, Полтавщині. Сповіщаючи новину Панасові Мирному, письменник
Василь Горленко писав: „Ви знаєте художника Сластьона? Він поступає викладачем малювання в Миргородську гоголівську школу… Він усією душею відданий Малоросії і розуміється на малоросійському стилі й старовині. Викладач малювання він хороший і буде там дуже корисний”.
Нині навіть уявити важко Полтавщину трьох перших десятиліть ХХ століття без діяльної фігури Опанаса Георгійовича Сластьона.
Самовідданий дослідник української старовини, невтомний етнограф і фольклорист, якому ми завдячуємо пам’яттю про цілу плеяду українських    кобзарів і лірників; талановитий живописець і графік, творча спадщина якого продовжує викликати захоплення, один із перших ілюстраторів творів Тараса Шевченка; архітектор, що виступив серед засновників і вірних послідовників українського архітектурного стилю, автор, поміж інших проєктів, водолікарні в Миргороді, зображення якої стало емблемою курорту, шанований педагог і громадський діяч. І все це Опанас Сластьон. На жаль, його особистий внесок у розвиток нашої національної культури ще й досі залишається недооціненим. Насправді ж це – благодатний пласт, що чекає своїх дослідників, особливо на ниві образотворчого мистецтва.
Живопис Сластьона зворушливий, щирий, правдивий. Учень Івана Крамського, Павла Чистякова і Іллі Рєпіна, Сластьон ще студентом Петербурзької академії мистецтв пройнявся ідеями Товариства пересувних виставок і протягом всього життя міцно стояв на позиціях реалістичного, демократичного мистецтва.
Студентські роки сприяли й формуванню його як національного художника, прагненням якого став показ трудового життя народу України, розкриття самобутності народних характерів та традицій.
У Петербурзі Сластьону пощастило познайомитись та потоваришувати з Порфирієм Мартиновичем, а той привів його до студентського гуртка, до якого окрім Мартиновича входили майбутні українські художники: Кузнецов, Васильківський, Ткаченко, Самокиш, Чирка, Селезньов та інші. Всі вони захоплювались поезією Шевченка, читали й перечитували його полум’яний „Кобзар”. Вечорами сперечалися про мистецтво і його завдання, багато малювали. І кожного року під час канікул Сластьон разом з Мартиновичем вирушали в Україну. Їздили по селах, містечках, відвідували ярмарки, зарисовували типи селян, чумаків, кобзарів, лірників, селянські хати, записували народні думи, пісні. Неодноразово бували вони й на Полтавщині. Ось під час цих поїздок і спалахнула у художника думка розшукати і зобразити невідомих кобзарів, які були для нього співцями козаччини, невіддільною часткою української історії.
Він виконав поставлене перед собою завдання, створивши цілу портретну галерею українських кобзарів.
Поміж тим увагу художника привертали й інші образи – простих сільських трудівників, милої серцю рідної природи. І в пейзажах і в жанрових картинах Сластьон залишався вірним собі і обраному напрямку в мистецтві. Його твори не надумані, вони відверті й щирі, прості, на перший погляд, але по-справжньому
величні, адже спрямовані на піднесення людини, яка в своїй щоденній, буденній, тяжкій праці і є головним творцем історії.
Полтавському художньому музею належать лише дві картини пензля Опанаса Сластьона. Та вони яскраво характеризують всю творчість художника.
Опанас Сластьон (1855-1933). Жниці. Кін. 1870-поч.1880рр.
Опанас Сластьон (1855-1933). Жниці. Кін. 1870-поч.1880рр.
Його „Жниці” – одна з картин цілого циклу художника, присвяченого красі української      жінки – селянки. Ось вона молода вродлива, підвелась, на мить випросталась на повен      зріст, щоб витерти піт з лиця, перепочити.
Художник не лише милується її зграбною  фігурою, він надає образу узагальненого звучання. Певне саме таким уявляв художник образ неньки-України — невтомної трудівниці, сильної, лагідної, натхненої і прекрасної.
Впевнене володіння малюнком, вдале композиційне та колористичне рішення, глибока відповідність життєвій правді надають картині неперехідної цінності, ставлять в один  ряд з найліпшими взірцями національного мистецтва.
Опанас Сластьон (1855-1933). На річці Рось
Опанас Сластьон (1855-1933). На річці Рось
До кращих малярських полотен Сластьона належить і пейзаж „На річці Рось”. Мимоволі милує зір мальовнича краса української природи – стрімкої річки, села, що розкинулось на її берегах і ніби занурилось у м’які сонячні промені тихого, літнього надвечір’я.
Опанас Георгійович Сластьон прожив довге щасливе життя. Щасливе насамперед тим, що свій хист і талант повністю присвятив служінню Україні, яку любив палко і самовіддано.
Народився майстер 1855 року на березі Азовського моря, у Бердянську в сім’ї художника, реставратора іконопису, зріс в Ногайську (нині — Приморськ Запорізької області), художню освіту здобув у Санкт-Петербурзі і майже 33 роки поспіль прожив у Миргороді, що став для нього рідним містом. На Полтавщині Опанаса Георгійовича Сластьона з гордістю називають полтавським художником, гідно вшановують пам’ять митця та щиро пишаються його творчим доробком.
Світлана Бочарова