Унікальні малюнки юної художниці Сашеньки Путрі не залишають байдужими до її долі тисячі людей. Саме ці, по-дитячому простодушні картинки насичують духовністю сучасне мистецтво. Мова її малюнка зрозуміла і дорослим і дітям. У неповторній красі її творчості кожен знаходить щось своє. Дана експозиція містить лише невелику частку цієї спадщини.
Саша Путря народилася 2 грудня 1977 року у сім`ї митців: мати – Вікторія Ємець – викладач і хормейстер, батько – Євген Путря – художник.
З раннього дитинства Сашенька вирізнялася природною обдарованістю, винахідливістю та веселою вдачею. Дівчинка рано навчилася читати й писати. Вже в чотири роки вона самостійно відсилала вітальні листівки знайомим і родичам. Знала напам’ять багато віршів та казок, артистично розповідала їх.
В три роки дівчинка почала малювати і вирішила, що буде художницею, як тато, бо ж на мамин шлях ступила її старша сестра – Валерія, яка чудово знається на мистецтві, та вибрала музику – стала скрипалькою. Дівчатка часто разом малювали та слухали класичну музику. Можливо, саме це спричинило ранній розвиток Саші, як творчої особистості.
Жива природа, а особливо беззахисні тварини, захоплювали дівчинку своєю казковістю і викликали співчуття. Сашенька одягала їх в казкові строї, і вони ставали щасливими і безтурботними в її малюнках. Оселя юної художниці нагадувала Ноїв Ковчег: сіамський кіт-красень Мітхун, ласкаве собача Альфа, папужки Тоша і Гоша, а в акваріумі – рибки, тритончикі, равлики.
Це був квітучий рай, та все зів`яло, коли в січні 1983 року Сашенька захворіла на лейкемію. Зупинити хворобу лікарі не могли. Почався новий відлік часу. Залишалося зовсім мало – шість років. Та весь цей час Сашенька продовжувала малювати, перемагаючи виснаження і біль. Хвороба змінила дівчинку. Колір в композиціях став яскравішим, а лінії – чіткіми і співучими. Портрети передавали психологічний стан, настрій, душу.
Пішовши до школи, Сашенька стала улюбленицею вчительки за відмінні оцінки, а однокласники лагідно називали її «наш професор». Та безжальна хвороба потребувала постійної опіки лікарів з чтким дотриманням режиму. Навчання продовжили вдома.
На той час Саша визначилася в мистецьких вподобаннях. Окреслилося коло її улюблених художників: Веласкес, Рєпін, Білібин, Матейко, Гольбейн, Альтдорфер, Дюрер. Саме дюрерівські мідьйорити надихнули Сашеньку на створення особистої монограми.
Батько Євген Васильович працював вдома, не залишаючи доньку наодинці. Вони стали довірливими друзями, гуртом малювали, читали, готували їжу, в погожі дні виїздили велосипедом за місто, відвідували музеї, виставки, концерти, кіно. З мамою Саша залюбки готувалася до свят, допомагаючи на кухні. І навіть вироби з тіста ставали оригінальними витворами мистецтва.
Мимоволі це наївне дитя дорослішало. Її обтяжували питання, на які немає ні відповіді, ні пояснення:
-Мамо, за що люди нищать тварин? Татусю, чому люди такі злі? – дивувалося дівча, спостерігаючи реальний світ: війна в Афганістані, чорнобильська трагедія … І в своїх малюнках рятувала планету, як могла: покинутих тваринок поселяла в недосяжних пещерках, у підводних човнах, забезпечивши їх необхідним. Цей вигаданий світ був насичений любов’ю і злагодою, царили в ньому краса і гармонія.
Життєрадісна вдача Сашеньки не підкорялася безжалісній хворобі. Дівча зоставалося лагідним і терплячим, та тільки в оченятах виднілась глибока печаль.
Сашенька прожила 11 років, один місяць, 21 день і холодної січневої ночі залишила цей світ. Тіло юної художниці поховали на старому міському кладовищі, та душа залишилася в її віршах, листах, записничках та 2279 прекрасних малюнках.
Міністерство культури прийняло рішення про те, що вся мистецька спадщина Саші Путрі є надбанням держави. За життя художниці було проведено дві персональні виставки. Після її смерті було організовано 87 виставок у багатьох країнах: Австрії, Азербайджану, Англії, Німеччині, Греції, Індії, Латвії, Росії.
В Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка відкрито залу дитячої творчості імені Саші Путрі з постійною виставкою малюнків маленької художниці.
Посмертно Саша Путря нагороджена золотою медаллю Христа Спасителя «За життя, варте людини»; орденом Святого Миколая Чудотворця «За примноження добра на Землі»; міжнародною премією Індії «Неру бал саміті»; іконою «Господь Вседержитель» в срібному окладі.
Знято п’ять документально-публіцистичних фільмів. Полтавська поетеса Лідія Віценя написала художньо-документальну повість «Сашенька».
Дивовижний світ, створений Сашенькою, продовжує жити в малюнках, випромінюючи любов та гармонію.
