Тетяна Яблонська і класики українського малярства ХХ століття

190

Виставка з фондів Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка «Тетяна Яблонська і класики українського малярства ХХ століття» присвячена 100-річчю від дня народження Тетяни Яблонської – видатного живописця, народного художника України, Героя України.
В експозиції представлені твори прославлених майстрів живопису, чиї імена давно увійшли в історію українського образотворчого мистецтва: Тетяни Яблонської, Василя та Федора Кричевських, Йосипа Бокшая, Володимира Бернадського, Онуфрія Бізюкова, Павла Волокидіна, Гаврила Глюка, Костянтина Елеви, Антона Кашшая, Карпа Трохименка, Олексія Шовкуненка.
Більшість з 16 демонстрованих творів не потребують додаткової інформації, можна навіть не читати назви до них. З першого погляду зрозуміло, що вони відображають розмаїття життя середини – другої половини ХХ ст. І це природно, тому що колекція музею формувалась протягом десятиліть з картин художників-свідків подій, а вони талановито і самобутньо, часом пафосно, часом простодушно, переносили на полотно те, що бачили навколо.
Важко назвати тему чи жанр, які б не були представлені на цій виставці: тут і спогади про війну, і прості радощі мирного життя, де неоціненними є і перші кроки дитини, і лагідна посмішка жінки. Тематичні картини, портрети, пейзажі, натюрморти – полотна, створені в епоху, що відійшла, продовжують захоплювати своєю правдивістю і емоційною глибиною.

Т.Яблонська

Тетяна Нилівна Яблонська (1917-2005) народилася 11 лютого 1917 р. у Смоленську, в Росії, в родині доглядача Смоленської картинної галереї Ніла Яблонського.  У 1928 році родина Яблонських переїхала в Одесу, у 1930 році — у Кам’янець-Подільський, потім у Луганськ, де у 1933 році Тетяна Яблонська закінчила сім класів неповної середньої школи і вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, з 1935 по 1941 рік навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту, майстерня професора Федора Кричевського (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

У 1944–1952 роках — викладач рисунку, живопису та композиції Київського державного художнього інституту. Народний художник України (1960). У 1966–1967 роках — викладач, у 1967–1973 роках — професор, у 1966–1968 роках — завідувач кафедри композиції, керівник майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту. У 1951–1958 роках — депутат Верховної Ради УРСР. У 1956–1962 роках — член правління Спілки художників України, з 1963 року — член правління Спілки художників СРСР.

Тетяна Яблонська прийшла у мистецтво в 1940-х роках й одразу показала себе талановитим, самобутнім живописцем. Творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно у сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т.Н. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).

Відомі твори: «Хліб» (1949), «У парку» (1949), «Весна» (1950), «Над Дніпром» (1954), «На будові» (1957), «Наречена» (1966), «Життя йде» (1971), «Вечір. Стара Флоренція» (1973), «Італійський краєвид» (1977), «Венеція. Гранд Канал» (1977), «Стара яблуня» (1986), «Липовий мед» (1993).

У 1960-х роках звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерними напрямами сучасності: «На ярмарку в Солотвині» (1960), «Разом з батьком» (1962), «Весілля» (1963), «Травень» (1965) та інші.

Учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1998) за серію живописних робіт 1993–1997 років. Герой України (2001).

У фондовій збірці Полтавського художнього музею зберігаються два живописні твори Т.Н. Яблонської – «Ворог наближається» (1945) і «Гончар» (1964) – які гідно представляють доробок художниці різних періодів її творчості.
Картина «Ворог наближається» є першою післявоєнної роботою, яка стала відображенням особистих спогадів про війну. Сюжет присвячений трагічним подіям 1941 року. Головна тема полотна – відчуття війни. Про неї говорить кожна деталь: колона біженців, обличчя, суворе небо з лиховісними хмарами. Картина вся пройнята скорботою, гнівом і обуренням. Глядач занурюються у тяжкі випробування, які випали на долю людей у перші дні війни. Полотно витримане в темному строгому колориті, який цілком відповідає ідейному задумові художниці. Уперше в цій картині Т. Яблонська використала прийом діагональної побудови композиції, який потім буде присутній у багатьох її полотнах. Картина «Ворог наближається» була високо оцінена не лише пересічними глядачами, а й критиками  та урядом.

Т. Яблонська «Ворог наближається» (1945)
Т. Яблонська «Ворог наближається» (1945)

«Гончар» (1964) належить до періоду захоплення художниці етно-декоративним живописом. Композиція роботи, яку можна віднести до портретного жанру, цілком підпорядкована синьо-вохристому колориту.

Т. Яблонська "Гончар" (1964)
Т. Яблонська “Гончар” (1964)

У контексті виставки «Тетяна Яблонська і класики українського малярства ХХ століття » ми згадуємо імена ще декількох українських митців-ювілярів, чиї роботи є у фондовій збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

В. Бернадський
В. Бернадський

Валентин Данилович Бернадський (1917-2011) – живописець, один із засновників кримської живописної школи, якому у 2017 р. виповнилося б від дня народження 100 років. На виставці представлено його полотно «На винограднику» (1961).

В.Д. Бернадський народився в с. Озеряни Черніговської області. У період 1940-1950-х рр. навчався у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури (нині Інститут імені І.Ю. Рєпіна при Російській академії художеств). На час навчання припали нелегкі воєнні роки: художник, перебуваючи в евакуації в м. Самарканд, закінчив училище зв’язку і до 1945 р. перебував на фронті.

У 1950-1952 рр. працював викладачем Кримського художнього училища імені М.С. Самокиша в м. Симферополь. З 1958 р. член Національної спілки художників України. У 1970-1980 рр. – голова Кримської організації Спілки художників СРСР. Народний художник України (1989). Заслужений діяч мистецтв АР Крим (2007). Лауреат Державної премії Автономної Республіки Крим.

Споглядаючи роботу представника кримської школи живопису В. Бернадського («На винограднику» (1961), насолоджуєшся сонцем, ефектами світла і тіні. Композиція твору проста і лаконічна, проте глибоко символічна. Автор кольором і пластикою фактури створює образ щедрої української землі.

В. Бернадський "На винограднику" (1961)
В. Бернадський “На винограднику” (1961)
П. Волокідін
П. Волокидін

Серед ювілярів також варто згадати ім’я видатного портретиста, представника одеської художньої школи Павла Гавриловича Волокидіна (1877-1936). Він народився в с. Архарово у Росії. У 1898-1905 рр. навчався в Одеській рисувальній школі (нині – Одеське художнє училище), а у 1905-1906 рр. – у Петербурзькій академії мистецтв. З 1907 р. жив в Одесі. Професор Одеського художнього інституту (1922-1934). В останні роки життя викладав у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Окрасою експозиції є твір видатного представника одеської школи живопису П. Волокидіна «Портрет Анни Гулевої» (1927). Автор милується темпераментом, яскравою індивідуальністю молодої жінки. Виразна насиченість твору, його психологічний зміст, виявляються співзвучними живопису, побудованому на багатих світлових рефлексах.

П. Волокидін "Портрет Анни Гулевої" (1927
П. Волокидін “Портрет Анни Гулевої” (1927
О. Бізюков
О. Бізюков

До експозиції увійшли чотири полотна художника Онуфрія Терентійовича Бізюкова (1897-1986). Пейзажист, портретист, автор натюрмортів, він продовжував у своїй творчості традиції «бойчукістів». Закінчив Миргородську художньо-промислову школу (1918; серед учителів був О.Г. Сластьон). У 1923-1930 роках навчався у Київському художньому інституті у М.Л. Бойчука. Ще під час навчання – з 1917 року – почав брати участь у виставках. У колекції Полтавського художнього музею, крім представлених робіт періоду 50-60-х років: «На хвилях», «На Україні. Трипілля», «Натюрморт» та автопортрет 1946 року, знаходяться ще 7 творів.

О. Бізюков "На хвилях" (1953)
О. Бізюков “На хвилях” (1953)
О. Бізюков "На Україні. Трипілля" (1956)
О. Бізюков “На Україні. Трипілля” (1956)
О. Бізюков “Натюрморт” (1960)
О. Бізюков. "Автопортрет" (1946)
О. Бізюков. “Автопортрет” (1946)

Уперше за багато років виставлені твори О. Бізюкова покинули межі фондосховища, надавши потужний поштовх до глибокого дослідження творчості цього майстра.

К. Єлева
К. Єлева

Пейзаж «Заповідник Т. Шевченка» належить пензлю Костянтина Миколайовича Єлеви (1897-1950) –  живописця, графіка і педагога, який за життя набув слави найзначнішого рисувальника України. Учень М.Л. Бойчука, він працював у галузі малюнку, плаката, а також театрально-декораційного мистецтва та станкового живопису. Був членом Асоціації революційного мистецтва України (1925). Входив до першого складу Одеського українського музично-драматичного театру (серед робіт – оформлення вистави «97» М. Куліша) До 1941 р. К.М. Єлева викладав у Державній художній середній школи імені Тараса Шевченка. З 1949 р. – професор Київського художнього інституту. Учитель Т.Н. Яблонської.
Краєвид К. Єлеви «Заповідник Т. Шевченка» (1947) – незаперечний здобуток видатного митця.

Єлева К. Заповідник Т. Шевченка (1947)
Єлева К. Заповідник Т. Шевченка (1947)

До експозиції увійшли дві роботи корифеїв української культури – братів Василя і Федора Кричевських.

В. Кричевський
В. Кричевський

Василь Григорович Кричевський (1873-1952) – живописець, архітектор, графік, художник театру і кіно, дослідник мистецтва, один із засновників українського архітектурного стилю, а також Української академії мистецтв у Києві (1917 р. – професор), Миргородського художньо-промислового інституту (1918-1919 – директор).

Був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей.  Крім малярства, у якому В.Г. Кричевський був представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов’язував сучасність із здобутками книжкових орнаментів 17-18 століть, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі – українського модерну.

В. Кричевський «Пейзаж на палітрі» (1903)
В. Кричевський «Пейзаж на палітрі» (1903)

«Пейзаж на палітрі» (1903) В. Кричевського, незважаючи на свою мініатюрність, опрацьований з усією ретельністю і носить цілком закінчений характер. Усі його плани художник трактує методично, детально і без тіні натуралізму. У цьому краєвиді особливо вартий уваги чіткий горизонт, що  не розчиняється у просторі.  Твору властиві бадьорість, мальовничість природи, сонячність, безмежність зображуваної перспективи.

Ф. Кричевський
Ф. Кричевський

Федір Григорович Кричевський (1879-1947) – художник і педагог, доктор мистецтвознавчих наук (1939), професор, заслужений діяч мистецтв України (з 1940). Один з засновників і перший ректор української Академії образотворчого мистецтва. Учитель Т.Н. Яблонської.

Здобував художню освіту в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1901). Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (1910), після чого здійснив річну подорож по Східній Європі, під час якої також навчався у Відні в Ґустава Климта, вплив якого помітний як в філософії, так і в технічній манері Ф.Г. Кричевського. З 1913 Кричевський працював у Києві: викладав у художньому училищі (1913–1917), Українській академії мистецтв (1918–1922, був її першим ректором), у Київському художньому інституті (1924–1932, 1934–1941).

Полотну «Запускають змія» (1947) Ф. Кричевського притаманне органічне поєднання декоративної звучності палітри з реалістичною формою, гострою лаконічною композицією, чітким вишуканим малюнком. Пагорб українського села, сонячна погода, високе небо і далекий обрій, підлітки, сповнені мрій, які отримують величезне задоволення під час спостереження за польотом керованого ними змія. Автор немов запрошує подивитись в небо, помітити, що усі життєві проблеми відступають перед його вічністю й отримати внутрішню свободу.

Ф. Кричевський "Запускають змія" (1947)
Ф. Кричевський “Запускають змія” (1947)

Вагоме місце на виставці класиків українського живопису посідають полотна таких представників київської художньої школи, як Олексій Шовкуненко та Карпо Трохименко.

О. Шовкуненко
О. Шовкуненко

Олексій Олексійович Шовкуненко (1884-1974) – портретист, аквареліст, майстер пейзажу, педагог. Мистецьку освіту здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917). Викладач Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв (з 1926), Одеського художнього інституту (з 1929) і професор Київського художнього інституту (1936-1965). У 1913-1919 роках брав участь у виставках Товариства південноросійських художників. Автор численних портретів письменників, акторів, архітекторів; краєвидів України та натюрмортів. 1937 року за акварелі із серії «Дніпробуд» здобув золоту медаль на паризькій міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті». Ім’я художника носить Херсонський художній музей.

У роботі «Бандуристка» (1946) талановитого портретиста О. Шовкуненко майстерно поєднує індивідуальну неповторність жіночого образу з багатством живописної палітр, виявляє рідкісне вміння бачити прекрасне в буденних речах.

О. Шовкуненко "Бандуристка" (1946)
О. Шовкуненко “Бандуристка” (1946)
К. Трохіменко
К. Трохименко

Карпо Дем’янович Трохименко (1885-1979) – педагог, історик образотворчого мистецтва. Навчався в Київському художньому училищі,  Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, Петербурзькій академії мистецтв. У 1915 році у складі учнів М. Самокиша виїздив на Західний, а згодом на Чорноморський і Кавказький фронти для виконання етюдів і замальовок. З 1918 року працював у Києві в Комісії охорони пам’яток старовини і мистецтва; член і секретар АХЧУ (1926–1931). Викладач в Київському художньому інституті (1933–1974). З 1938 р. – завідувач кафедри композиції і керівник майстерні батального та історичного живопису, з 1939 року  професор. Працював у різних жанрах (у т. ч. розписи церков, зокрема у Полтаві на Шведській могилі). Автор праць з історії українського та російського образотворчого мистецтва.

 У «Весні» (1947) К. Трохименко за композиційної свободи переносить акцент з виразності самого натурного мотиву, з предметної реальності зображуваного, на мінливий стан природи і переживання, які  резонують з ним. Художнику притаманна вільна живописна манера, висока майстерність у відтворенні нюансів природи, повітряного середовища.

К. Трохименко "Весна" (1947)
К. Трохименко “Весна” (1947)

Прагнення до оновлення національної культури, її зближення з західноєвропейською, характерне для майстрів закарпатської школи живопису. Живописно-пластичні ідеї французького постімпресіонізмму і пізнього східноєвропейського романтизму, втілені на закарпатській землі Й. Бокшаєм отримують новий імпульс і трактування в роботах його учня і послідовника А. Кашшая. Їх роботи виконані в дусі естетики реалізму.

Й. Бокшай
Й. Бокшай

Йосип Йосипович Бокшай (1891-1975) – видатний художник Закарпаття. Народився на Рахівщині в родині священика. Навчався в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті (1910-1914). З 1918 працював в Ужгороді як митець і педагог, багато уваги приділяючи вихованню мистецької молоді. Разом з Адальбертом Ерделі вперше на Закарпатті організував художню школу. Входив до складу Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі.

Пейзаж Й. Бокшая «Село Кваси» (1964) – дзеркало, в якому бачимо опоетизований образ закарпатської природи. Твір віртуозно опрацьований за усіма законами жанру: враховані світлові й тіньові ефекти, хроматичні розтяжки й контрасти. Глядач потрапляє у полон загостреної експресії кольору, надзвичайно чуттєвого, емоційного ставлення до навколишнього світу, оптимізму і життєрадісності.

Й. Бокшай "Село Кваси" (1964)
Й. Бокшай “Село Кваси” (1964)
Г. Глюк
Г. Глюк

Гаврило Мартинович Глюк (1912-1983) – закарпатський живописець і графік, заслужений діяч мистецтв УРСР. Народився в м. Сігеті в Трансильванії, що на той час входила до складу Австро-Угорщини. Навчався у Вищій школі образотворчих мистецтв у Будапешті. Згодом пов’язав своє мистецьке життя з Кишиневом, став членом Спілки художників Молдавії. 1947 року Г.М. Глюк переїхав на Закарпаття. Жив і працював в Ужгороді, де до 100-річчя від дня народження йому відкрито пам’ятник, іменем художника названо площу.

В картині «Свято» (1949) Г. Глюк  інтегрує засади постімпресіоністичного колориту в сюжетний простір соцреалізму. Щаслива мати наряджає дитину в святкове вбрання!  Цілісний та віртуозно промальований образ створили неспокійні ритмічні лінії та контрастні яскраві кольорові плями. Твір переконливо доводить, що митець – чудовий портретист, який володіє унікальною майстерністю: декількома мазками передати  настрій, характер, зовнішність людини.

Г. Глюк "Свято" (фрагмент) (1949)
Г. Глюк “Свято” (фрагмент) (1949)
А. Кашшай
А. Кашшай

Антон Михайлович Кашшай (1921-1991) – український живописець, пейзажист. Здобув освіту в Ужгородській гімназії. Учень Й.Й. Бокшая. Понад 15 років (з 1961 року) очолював Закарпатську обласну організацію Спілки художників України. Його іменем названо Спілку незалежних закарпатських художників. Член Спілки художників України (1946). Заслужений діяч мистецтв України (1960). Народний художник України (1964).

Пейзаж А. Кашшая «На Чорній Тиссі» (1961) відзначається реалістичною  манерою письма, розкутістю і графічністю живописної техніки, незначним впливом імпресіонізму, досконалою композицією, ліризмом і згармонійованим  колоритом.  Цілісний та віртуозно прописаний образ створений неспокійними ритмічними лініями та контрастними барвистими кольоровими плямами.

А. Кашшай. "На Чорній Тисі". 1961
А. Кашшай. “На Чорній Тисі”. 1961

Виставка з фондової збірки «Тетяна Яблонська і класики українського малярства ХХ століття» демонструє складний і неоднозначний пласт художньої культури ХХ століття. Доводить, що навіть за умов тоталітарної епохи українські митці знаходили можливості до  самореалізації, уникали ідеологічного тиску. Усі картини – це твори художників, кожен з яких – яскрава індивідуальність. Кожне полотно унікальне, тому що в ньому автори зуміли увічнити невизначену і скороминущу стихію буття. Увічнити – для нас.