Віртуальна виставка “Митці, обпалені війною” із фондів Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка підготовлена до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Вона представляє 17 творів, різних за жанрами, серед них є портрет, пейзаж, тематична картина, натюрморт, створених в 1940-х, 1950-х, 1970-х та 1980-х рр., власне, в різні періоди нашої історії. До числа авторів цих робіт належать художники, чий талант і творчість здобули світове визнання і митці, популярність яких не вийшла за межі регіонального рівня. Одні з них демонстрували в своїх творах високий професіоналізм та академічний вишкіл, інші — так і залишилися закоханими в свою справу аматорами. Проте всіх їх поєднала епоха, приналежність до покоління, на плечі якого ліг страшний тягар Другої світової війни. Змінивши пензель на зброю, більшість із них опинилася на фронті. Так, полтавський художник Володимир Євгенович Павлюченко (1920-2008), у складі 20-ї армії воював на семи фронтах, був учасником Сталінградської битви, а Перемогу зустрів під Прагою. Всю війну пройшов і Василь Іванович Забашта (1918-2016). Воював на Південно-Західному, Брянському та 1-му Українському фронтах. Побував в пеклі Орловсько-Курської дуги і дійшов до Берліна та Праги. Окупанти розстріляли його матір, з війни не повернулися п’ятеро чоловіків з їхньої великої родини – двоє братів і троє зятів.
Лейтенанту Матвію Борисовичу Коган-Шацу (1911-1989) довелося служити художником при штабі 20-ї армії, Леонід Васильович Лабенок (1927-2000) ще підлітком став зв’язківцем партизанського загону, що діяв в окупованому Криму.
З самого початку війни на фронті були й Павло Матвійович Горобець (1905-1974), Євген Володимирович Любімов (1925-2005), Борис Микитович Піаніда (1920-1993) та Корній Сидорович Посполітак (1916-1979). Здолавши всі її випробування, взявши участь в кривавих битвах під Ржевом, Кенігсбергом, Сталінградом, Москвою, Ленінградом, після Перемоги, вони доклали чимало зусиль до відновлення школи полтавського мистецтва.
Міра спричинених війною страждань, аж ніяк не залежала від безпосередньої участі в бойових діях, в тилу, особливо на окупованій території, часом було важче ніж на фронті. Хіба могла коли-небудь забути народна художниця України, Герой України Тетяна Нилівна Яблонська (1917-2005), як 1941 року, щойно завершивши навчання в Київському державному художньому інституті, була змушена вагітною евакуюватися до Саратова. Там, в умовах війни, народити доньку і, не роздумуючи, на кілька років перекваліфікуватися на колгоспницю одного із прилеглих сіл. Усі свої переживання, біль усіх матерів Вітчизни, художниця виразно втілила в картині “Ворог наближається”, яку написала після повернення до Києва у 1945 році. Співзвучною піднятій Т.Н. Яблонською темі є створена того ж 1945 року багатофігурна композиція Леоніда Івановича Чернова (1915-1990), на той час директора Харківського художнього училища, згодом заслуженого художника України – “З евакуації”. Схожа колірна гама, і такі ж численні групи людей, як красномовне свідчення того, що головним героєм твору є народ. Але пройнята вже не напруженим рухом у безвість, а статичністю, повільного, впевненого пересування по визволеній землі її щасливих господарів.
Аналогічний приклад певної трансформації в часі дають також полотна Петра Васильовича Жарова (1915-1970) – “В забороненій зоні”(1945) та Карпа Дем’яновича Трохименка (1885-1979) – “Площа Богдана Хмельницького у Києві” (1945). На обох картинах, практично з одного ракурсу, показана відома київська площа з величним монументом Богдану Хмельницькому. Але якщо П.В. Жаров акцентує увагу на жахах війни, то К.Д. Трохименко утверджує прості цінності мирного життя, наповнюючи картину ясним сонячним світлом, підкреслюючи дивовижну прозорість чистого неба.
У перші повоєнні роки в українському образотворчому мистецтві переважали образи війни, домінувала героїзація народного подвигу на фронті і в тилу. Вона проникала у творчість навіть тих живописців, хто, як М.П. Коган-Шац, віддавали перевагу виключно пейзажу. Його твір “На трофейній виставці” (1945) закарбував один із куточків пам’ятної виставки німецької зброї, розгорнутої на алеях Пушкінського парку в Києві.
І, може, тільки Микола Петрович Глущенко (1901-1977), що нарешті, після тривалого перебування на чужині, оселився в Києві, не помічав нічого довкола, окрім мінливої мальовничої української природи. Одна із його картин цього часу – “Зима у Львові”(1945), що зберігається у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, засвідчує новий, блискучий етап його своєрідної, неперевершеної творчості.
Полтавцям не потрібно переповідати історію підпільної організації “Нескорена полтавчанка”. Вона їм добре відома, як і пам’ятник Нескореним полтавцям та імена розстріляних німецькими нацистами підпільників — Сергія Сапіго, Лялі Убийвовк, Сергія Іллєвського, Бориса Серги, Валентина Сороки, Леоніда Пузанова. Показ діяльності цієї організації став сюжетом для полотна, тоді ще аспіранта Київського художнього інституту, а згодом його професора, народного художника України В.І.Забашти – “У роки окупації” (1955). Сьогодні віртуальна виставка представляє ескіз 1953 року до цієї роботи, уже з досить грунтовно опрацьованими завданнями та, що особливо цікаво, з більшою кількістю фігур, ніж на остаточному варіанті картини.
З роками на авансцені українського мистецтва змінюються образи героїв, поступово на перший план виходять посивілі ветерани, з’являється тема пам’яті. Митці прагнуть засобами живопису втілити відоме гасло “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”. Для художників-фронтовиків, це завдання стає першочерговим.
Роздуми про фронтові роки солдата-зв’язківця В.Є. Павлюченка постійно проникали на його полотна. Заслужене визнання йому принесла картина “Проліски. 1945” (1974). Проста композиція з розстеленою на землі шинелею, на якій знаходиться повна каска яскравих провісників весни — синіх пролісків, виявилася близькою і зрозумілою чи не кожному. Художник зміг поєднати в ній безліч символів і почуттів — головним з яких була нездоланна сила життя. Картина розійшлася в численних репродукціях і листівках, стала справді народною і посіла чільне місце в колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Ще одна робота про війну без показу сцен війни, яка так само глибоко проникає в душу — це твір народного художника України Л.В. Лабенока – “Тато” (1971). Художник довго намагався розкрити сприйняття людьми війни. І йому це вдалося. Цегляна стіна, в отворі якої видніється купол храму, а на стіні – виконаний крейдою дитячий малюнок – портрет молодого чоловіка в солдатській пілотці. Поблизу довгонога дівчинка-підліток. Це вона намалювала свого батька і зашарілася від збентеження. Усі почуття, що огорнули дівчинку передаються глядачеві. Так показати війну міг тільки той хто її пережив.
У портретному жанрі, як свідчать і роботи, що увійшли до виставки, кожен художник намагався самостійно вирішити, яким чином відобразити війну. Кілька портретів з цієї виставки дають приклади розмаїття авторського підходу при вирішенні конкретних завдань. Ще в далекому 1944 році Б.М. Піаніда створив портрет своєї однокласниці Тетяни Титаренко. Вона у формі лейтенанта, яка їй безумовно пасує, однак емоційний, темпераментно написаний портрет молодої полтавки, передусім, спрямований на показ юної краси, а не на героїзацію образу.
Людяність і теплота, лікарський досвід, тисячі врятованих людей відчуваються в образі генерал-майора медичної служби В.І. Попова, створеного народним художником СРСР Віктором Михайловичем Орєшніковим (1904-1987). Художник Є.В. Любімов роздуми про пережите зміг втілити в глибоко психологічному портреті своєї матері — Наталії Гнатівни Любімової. Цілком справедливо розглядати його як узагальнений портрет жінки її покоління, так само як і скульптурний чоловічий портрет, виконаний полтавцем К.С. Посполітаком.
Настрій, переживання, почуття можна показати не лише в жанрі чи портреті, про них можна яскраво розповісти й засобами пейзажу, як це прекрасно вміли робити полтавські живописці — П.М. Горобець і О.П. Журбій. Зокрема і в картинах – “Початок весни” (1970) та “Травневий день” (1984) .
Представляючи свій віртуальний проєкт “Митці, обпалені війною”, Полтавський художній музей (галерея мистецтв ) імені Миколи Ярошенка щиро переконаний в тому, що вдумливий глядач високо оцінить твори класиків нашого мистецтва, які були свідками і учасниками жорстокої і кривавої Другої світової війни, які належали до покоління, обпаленого цією війною і які, до кінця своїх днів зберігали в пам’яті її події і не могли інакше, бо вона проникала у всі справи, до всієї діяльності, і, безумовно, в твори мистецтва, яку б тему вони не відображали. Можливо, саме ця виставка спонукає до переосмислення тих подій, допоможе сформувати новий погляд на величний день Перемоги.
