«Якби я жив не в Полтаві, то не став би художником. В ній таке все дороге, таке рідне…»
Євген Путря
1 листопада 2021 року виповнюється 85 років Євгену Васильовичу Путрі – відомому полтавському художнику-графіку, члену Національної Спілки художників України, лауреату премії імені Самійла Величка (2003), премії імені Панаса Мирного (2009) та премії імені Миколи Ярошенка (2017), батькові талановитої та знаної майже у всьому світі художниці Саші Путрі (1977-1989).
Народився Євген Васильович 1 листопада 1936 року в с. Дмухайлівка Магдалинівського району Дніпропетровської області в інтелігентній родині агронома Василя Костянтиновича та вчительки Таісії Семенівни Путрі. Через рік сім’я повернулась до Полтави.
У родині завжди шанували мистецтво, любили музику та співи. Батько захоплювався поезією, мав жагу до пізнання та володів багатьма талантами. Його вірші друкували в студентській газеті. Їх зміст не подобався владі, за що автор поплатився десятьма роками заслання на Колиму. Життя батьку в засланні врятувала професія агронома: у таборі треба було доглядати теплиці.
Ще дитиною хлопець вирішив, що стане художником. На вибір Євгена вплинув рідний дядько – Олександр Семенович Горобець, який захоплювався образотворчим мистецтвом. Навіть у дні фашистської окупації Полтави юний художник не полишав малювання, а по закінченню війни спочатку відвідував художній гурток при Полтавському художньому музеї, в якому викладав відомий полтавський художник Павло Матвійович Горобець, а через два роки – художню студію при Палаці піонерів, керівником якої був Костянтин Гнатович Кузема. Саме у цьому колективі Євген Путря знайшов друзів на все життя та однодумців – Віктора Батуріна, Анатолія Щербака та Валерія Мозока. Юнаки відвідували дитячу студію до призову на військову службу і цим навіть тішилися, називаючи себе «піонерами».
У лавах Радянської Армії Євген Васильович прослужив три роки. Поряд завжди був близький друг – Віктор Батурін. Разом пішли служити, разом і демобілізувалися. Після служби Євген Васильович вступив до Харківського художнього училища (1960-1965), потім – на історичний факультет Харківського університету. Встиг навіть з’їздити на археологічні розкопки. Не тільки творчість і жага до історії наповнювали його серце та душу, а й кохання, як виявилося, на все життя. Дівчину звали Вікторією. Вона з юних років захоплювалась музикою, співами та малюванням. Пара одружилася. Не лише почуття, а й взаєморозуміння, спорідненість поглядів і водночас повага до персонального вибору кожного, поєднали молодих. Євген зупинив свій вибір на малюванні, хоча і сам володів прекрасним голосом та співав у знаному полтавському хорі під орудою Валентина Юхимовича Міщенка. Вікторія після закінчення Харківської консерваторії присвятила себе музиці.
Повернувшись до Полтави, Євген Васильович Путря спочатку працював у художньому комбінаті, а згодом занурився з головою у роботу «славної бригади». Це – творча група художників, яка виникла для створення музейних експозицій. Крім Євгена Путрі, до колективу входили Анатолій Щербак, Віктор Батурин та Борис Головко. Діяльність художників охоплювала величезний діапазон експозиційних завдань: науково-дослідницька, проектні, реставраційно-оформлювальні роботи. Творчість приносила не тільки задоволення авторам, а й користь рідному місту. Завдяки цій бригаді були оновлені експозиційні зали Полтавського літературно-меморіального музею І.П. Котляревського, музей-садиба Панаса Мирного, музей-садиба В.Г. Короленка, історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Слава про митців швидко поширилась спочатку по Полтавській області, а потім і по Україні. Взагалі митці оформили дванадцять музеїв. Це і садиба М. Гоголя у с. Василівка, музей А. Макаренка в с. Ковалівка, музей О. Суворова в Очакові, Державний музей театрального, музичного і кіномистецтва УРСР на території Києво-Печерської лаври та ще багато інших проєктів, в які Євген Васильович вклав свої знання, душу та любов до рідного краю.
Твори художника Євгена Путрі вирізняються своєю технікою виконання та пластичними формами. Його карбування по міді, латуні та алюмінію славляться по всій країні. Найвпізнаваніша робота митця – зображення знаменитої полтавки Марусі Чурай, виконана 1974 року. Цей портрет у свій час був широко поширений на теренах Радянського Союзу. Художник виконав цілі серії карбованих портретів великих історичних постатей: Опанаса Сластіона, Тараса Шевченка, Василя Кочубея, Давида Гурамішвілі та ін.
Окрім карбування, Євген Васильович знаний і своєю графікою. Для роботи використовує олівці, туш та акварель. Художник – автор численних портретів близьких і рідних йому людей, видатних політичних, громадських і культурних діячів, а також дружніх шаржів на товаришів і колег, яким властивий влучний та тонкий гумор. Євгену Путрі належить велика кількість графічних композицій та заставок для журналів, газет і книжкових публікацій. Для творчих колективів художник розробив ескізи жіночих та чоловічих костюмів.
Діапазон його творчості митця величезний. Окрім вище вказаних творів, художник вирішив відобразити 400 своїх снів, в яких до нього приходить покійна молодша донька Саша. Її у віці одинадцяти років забрала у батьків невиліковна хвороба. Але невербальний зв’язок між рідними існує і по цей час. Усе, що наснилось, Євген Васильович ретельно замальовує або записує у свої щоденники.
Творчість Євгена Васильовича Путрі було широко представлена на різноманітних міських, обласних, республіканських та міжнародних виставках.
Твори митця зберігаються у багатьох музеях і приватних колекціях України та зарубіжжя. Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенко не виняток. У збірці нашого музею зберігаються дев’ять графічних робіт художника, які поступили з 1978 по 2012 роки та медаль за його ескізом до 40-річчя від дня смерті художника Мясоєдова Івана Григоровича (1881-1953) 1993 року.
