Пам’яті Фотія Красицького

228

Фотій Красицький – художник і педагог

До 150-річчя від дня народження
Фотій Красицький посідає надзвичайно потужне місце серед зачинателів української мистецької школи першої половини ХХ століття. Яскравим підтвердженням тому є творчий доробок митця, особливо в галузі Шевченкіани та його тривала й самовіддана педагогічна діяльність.
Фотій Степанович Красицький народився 24 серпня 1873 року на Черкащині в селі Зелена Діброва (в той час Звенигородського повіту, Київської губернії) у селянській родині Степана Антоновича Красицького – сина рідної сестри Т.Г. Шевченка – Катерини Григорівни Красицької. Малював змалку, скільки себе пам’ятав, вочевидь успадкувавши художній дар Великого Кобзаря. Життя його минало серед української інтелігенції,  видатні представники якої відіграли в його долі визначну роль.
Микола Мурашко, в школі якого майбутній художник починав опановувати основи мистецької грамоти познайомив Красицького з Миколою Лисенком, коштом якого він згодом продовжив навчання в класі Миколи Пимоменка. Вже зрілим майстром Фотій Красицький продовжить співпрацю з видатним композитором, створивши ескізи декорацій до його опери «Різдвяна ніч».
В Одеському художньому училищі, де Красицький навчався протягом 1892-1894 років його наставником був Киріак Костанді, а в Петербурзькій академії йому поталанило потрапити до майстерні самого Іллі Рєпіна. Фотій Красицький був особисто знайомий з багатьма діячами української культури, серед яких Іван Франко, Леся Українка, Володимир Короленко, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, родини Косачів, Грушевських, Матушевських.
Отримавши блискучу художню освіту та диплом із правом викладання малювання, Фотій Красицький зосередив свою увагу на підготовці молодого покоління українських митців, без останку віддаючи серце учням. З 1903 року викладав малювання в середніх навчальних класах художньо-друкарської школи у Києві, а від 1910 року завідував цією школою. У 1912 – 1920 роках навчав живопису в Київському художньому училищі, а в 1927-1939 (з 1927 р. – професор) – у Київському художньому інституті. В період 1922-1926 років його життя було пов’язане з Полтавщиною, де він був викладачем Миргородського художньо-керамічного технікуму. Відчуваючи гостру необхідність творення української школи, у бурхливі часи видав перший український методичний посібник «Рисування й малювання. Методична техніка навчання навиків для шкіл та самонавчання» (Харків-Київ, 1929) та присвятив ряд інших праць означеній темі.
Необхідно зазначити, що він був обізнаний з європейською друкарською традицією, з якою ознайомився у Празі, де вийшли листівки з восьми його картин. Від 1904 року друкував свої твори на листівках власного видавництва «Квітка», для якого створив фірмовий знак. Малював політичну карикатуру в 1905-1907 роках для київського сатиричного журналу «Шершень», який навіть редагував у 1906 році.
Основними жанрами в яких працював Фотій Красицький були історичний жанр, тематична картина з побуту селян, портрет, пейзаж. Широко відомі поціновувачам виконані ним портрети – Михайла Старицького (1893), Лесі Українки (1904), Олени Пчілки (1927) . З 1895 року, за сприяння НТШ почав працювати над Шевченкіаною, яка стала провідною темою його творчості. Про вдалий початок експозиційної діяльності художника свідчить публікація часопису «Киевская старина» присвячена виставці в Полтаві, яку Опанас Сластьон назвав «Першою українською художньою виставкою». У передмові до репринтного видання «Каталогу художньої виставки в пам’ять І.П. Котляревського» 1903 року, підготовленого Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) у 2003 році Світлана Бочарова зазначає, що водночас з роботами Порфирія Мартиновича, Сергія Васильківського відзначені глядацькою увагою й твори Фотія Красицького. На виставці були представлені кращі жанрові і пейзажні картини художника та його етюди, а саме розміщені в каталозі під номерами:
«127. Пейзаж. Дорога в село Майданівку Київськ. губ. 128. Жанр. На пасіці гість з Запоріжжя. 129. «Як би ви не панич». 130-132. Етюди».
Пізніше митець брав участь у відомій Львівській виставці сучасного українського живопису 1905 року, також його твори були експоновані на виставках у Києві 1918 року, та Харкові 1936 року.
У сучасних дослідженнях «надчасності героїки України», серед творчого спадку видатних майстрів, які присвятили козацькій темі свою любов, ім’я Фотія Красицького, мистецький критик Григорій Міщенко ставить на перше місце. Героїка у його творах історичного жанру ввібрала якісне тлумачення усвідомлення власної національної ідентичності.
Роботи художника зберігаються у НХМУ, Національному музеї імені Тараса Шевченка, літературно-меморіальному музеї Лесі Українки в Києві, музеї театрального музичного та кіномистецтва України в Києві, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Миргородському краєзнавчому музеї, Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Фотій Красицький. Портрет Людмили Яківни Усик. 1920-ті рр. Полотно_олія. 88_5х70,5
Фотій Красицький. Портрет Людмили Яківни Усик. 1920-ті рр. Полотно_олія. 88_5х70,5
У портреті доньки відомого миргородського різьбяра, маляра і скульптора-аматора Якова Олександровича Усика, Людмили Яківни Усик із зібрання ПХМГМ імені Миколи Ярошенка, майстер демонструє класичний зразок портретного жанру. Вишуканий букет квітів, на другому плані, розкриває сутність особи світловолосої молодої жінки. Елегантність рішення твору передається через композиційний прийом, що розкриває внутрішню динаміку. Тривимірність простору автор підкреслює через дзеркало, символом якого у християнстві є Діва Марія, яку називають «Дзеркалом Праведності».
Надійшов цей портрет до музею від родини Усиків у 1962 році. Неодноразово публікувався у музейних виданнях й сьогодні належить до кращих творів в колекції портретного живопису Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Алла Тимошенко