Григорій Цисс (1869-1934)
Григорій Цисс…Нині призабутий полтавський художник, чиє ім’я відомо хіба що вузькому колу художньої інтелігенції. А у 20-30-х роках минулого століття він користувався в місті неабиякою популярністю. Учень Іллі Рєпіна і Григорія Мясоєдова став продовжувачем традицій Василя Волкова, виховував молоде покоління полтавських художників.
Для тодішньої плеяди полтавських живописців і графіків, а це була досить потужна група: Іван Орлов, Соломон Розенбаум, Марко Брукман, Антон Федоренко, Дмитро Ангельський, брати Бутники, Матвій Донцов, Леонід Векштейн, Павло Горобець, Григорій Цисс був добрим порадником, наставником, вчителем. Тоді ще ніхто не знав, яка трагічна доля чекає на кожного з названих художників. Чимало цікавого вони могли б розповісти про відомого у той час в місті портретиста Григорія Цисса, але одних забрала війна, інші потрапили під колесо репресивної сталінської машини, а дехто, аби зберегти життя, змушений був покинути місто, а то й Батьківщину.
Усе, що сьогодні ми знаємо про Григорія Цисса, відомо завдяки коротким спогадам його племінниці Ангнеси Сердюк, уродженої Золотницької, поодиноким спогадам Павла Горобця, його учня, окремим архівним джерелам і 25 картинам Полтавського художнього музею.
Григорій Іванович Цисс побачив світ 12 (24) квітня 1869 року у місті Рівне. Він походив з дворянської родини Івана Даниловича та Матрони Іванівни Циссів. Батько був викладачем математики у рівненській чоловічій гімназії. До речі, у той час там навчався Володимир Галактіонович Короленко. У середині 80-х сім’я переїздить до Полтави. Тут Гриць, так називали Григорія в родині, навчається у реальному училищі, але за переказами рідних, завершити навчання йому завадив прикрий випадок. Григорій, що рано виявив нахил до малювання, намалював на класній дошці шарж на вчителя і не встиг його стерти, коли той з’явився на порозі. Саме це і стало приводом для виключення Григорія Цисса з шостого класу училища. У родині, де добре розуміли консерватизм системи навчання того часу Григорія не покарали, але гостро встало питання про його подальшу освіту. Він починає серйозно займатися малюванням. І в 1889 році подає прохання до ради викладачів Московського училища живопису, скульптури та архітектури про зарахування його вільним слухачем. Через рік подає подання про зарахування його до третього класу, щоб стати дійсним учнем, але з невідомо, з яких причин йому відмовляють, як і не відомо, хто був його учителями. Але ми достеменно знаємо, що саме в цей час у Полтаві оселяється Григорій Мясоєдов. Видатний художник-передвижник приязно поставився до молодого таланту і ми можемо робити серйозне припущення, що саме за його рекомендацією у 1896 році Цисса зараховують до класу Іллі Рєпіна.
До періоду перебування у Петербурзі належить портрет Григорія Цисса, виконаний його товаришем по Академії мистецтв Олександром Мурашком. Скромний, навіть дещо невпевнений у собі молодий чоловік. Таким він і був у житті, за спогадами сучасників. Цисс навчався настільки успішно, що рада професорів Академії мистецтв у квітні 1898 року постановляє просити дозволу президента Академії перевести учнів Іллі Рєпіна Григорія Цисса, Івана Куликова, Олександра Мурашка до дійсних учнів. Можливо, Григорій Цисс досяг би таких самих вершин у мистецтві, як і Олександр Мурашко, але закінчити навчання йому не вдалося. За рекомендацією Іллі Рєпіна він їде до Англії, де на замовлення заможної родини пише серію портретів, а потім повертається до Полтави. Чому він не закінчив академічний курс – не відомо, скоріше за все йому завадили сімейні обставини.
У Полтаві Григорій Цисс жив спочатку у відомому будинку Абази, а пізніше – у власному, у провулку Кирпичному, 6, де мав невелику ділянку землі, на якій плекав рідкісні сорти троянд. Тут він займався своєю улюбленою справою – писав портрети, пейзаді. Коло портретованих становили рідні, близькі, знайомі. Його можна було б вважати щасливою людиною, якби не тяжке трикратне горе у сімейному житті: родина мала трьох діток – двох доньок і сина – і усі вони померли, якщо не у дитячому, то у дуже молодому віці. Болісна втрата рано припорошила сивиною коси дружини. З надійного друга перетворила її майже на відсторонену особу. І Григорій Цисс шукав порятунку у творчості. Він не уявляв, що можна заробляти на власних творах, щедро даруючи їх усім, хто виявляв до них хоч яку цікавість. Так здебільшого вони і розлетілися по світу. Велику кількість втрачено під час Другої світової війни. Якби Полтавський художній музей цілеспрямовано не зайнявся пошуком картин, то на сьогодні ми могли вести мову лише про поодинокі твори маловідомого автора. У музеї зберігається 25 творів художника. За ними можна скласти уявлення про творчість Цисса, а майстер він був першокласний. Розглядаючи портрети Цисса, ніби повертаєшся до Полтави початку ХХ століття. Портрет лікаря, портрет Ольги Печерської, портрети членів родини, портрет героя Шипки Магденка. Особливе місце у творчому спадку художника належить портретам митців, чиє життя було пов’язано з Полтавою – Василя Волкова і Григорія Мясоєдова. Вони виконані приблизно в один і той же час. Обидва портрети невеликі за розміром, обидва класичні за композицією, вони несуть цінну інформацію про останні роки життя митців. У цих портретах втілились риси основних творчих засад передвижництва, які базувались на демократичному реалізмі, але вони набагато глибші за психологічною характеристикою внутрішнього стану портретованого. А це вже риси нового мистецтва, що зароджувалось на зламі століть. Портрети Золотницької, дочки художника, Кондратьєвої, художника Магденка виконані у період 1912-1916 років. І тут вже потрібно відзначити, що вони зумовлені подальшим розвитком творчості самого митця. Вони дають розуміння того, що Григорій Цисс не лише успішно засвоїв засади реалістичної рєпінської школи, але й у процесі життя не припиняв удосконалювати свою майстерність. Якщо у портретах доньки та племінниці Цисс ще використовує улюблений у ранній творчості прийом погрудного портрета, то у двох інших він абсолютно змінює свої усталені погляди. Портрет Кондратьєвої виконаний в інтер’єрі. Це не було новаторським рішенням. Інтер’єрні портрети були досить поширеними Але в ньому розкривається сам автор, який виходить за межі портрету, використовуючи допоміжні засоби на кшталт заповненої книгами шафи, номерів популярного мистецького часопису «Аполлон». Тобто автор зумисно підкреслює наближену до мистецтва атмосферу будинку. І зовсім по іншому він подає портрет фотографа і художника, автора краєвидів, в яких реальна місцевість поєднується з майже фантастичним переплетінням покручених дерев. У портреті немає і натяку на твори митця, головний персонаж – він сам, його природний артистизм та неабияка імпозантність.
До останніх творів художника належать портрети Ірини Персіянової, Лялі Бокій, Павла Горобця.
Створення вишуканого образу молодого художника засвідчує високу оцінку учня вчителем, які тривалий час мали дружні, приязні взаємини. У портреті Лялі Бокій помітний вплив модерну. Її шифонова сукня, яскравий жовтий капелюшок за умови класичної композиції створюють образ безжурної молодості, яскравої квітучої весни.
Твори Цисса зберігаються у Національному художньому музеї України , Київському музеї Тараса Шевченка, представлені у постійній експозиції Полтавського художнього музею. І це підтвердження справжнього визнання скромного провінційного портретиста – Григорія Цисса.
Світлана Бочарова
