10 листопада – Всесвітній день вишивальниці. Вишивка — найважливіший виражальний засіб у художній системі народного вбрання є одним з найдавніших і найпоширеніших видів українського народного мистецтва, який надзвичайно багатий мотивами, композицією, колоритом і технікою виконання. У Решетилівці зародився унікальний і знаний у всьому світі вид вишивання — «білим по білому», або «біллю». Ця вишивка створює рисунок високого рельєфу з світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то поглинає світло, створюючи його багату гру. Вишивка «білим по білому» — своєрідний художній прийом. Вона асоціювалася у народі з красою морозних візерунків. «Я навіть не можу сказати, чому саме у нас вона виникла, — розповідає Ніна Іпатій, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, мешканка Решетилівки. — Ми передаємо цю традицію споконвіку, наші матерi уміли вишивати, і наші діти навчилися від нас». Унікальність цього мистецтва полягає у тому, що вишивати білими нитками по білому полотну — дуже важко, насамперед для очей. Тому й коштують такі вироби значно дорожче за кольоровi вишиванки. Важливий момент: орнамент ніколи не наносять на тканину. Спочатку майстриня малює свою «картинку» на папері, а потім, шляхом складного підрахунку, переносить малюнок на полотно. Та й підготовка ниток для вишивок «біллю» — складна, копітка праця. Для більшої контрастності додають суворі небілені нитки або ж підфарбовані в попелясті тони («куниці»). Три роки тому «Технологія вишивки «білим по білому» була внесена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини і номінується на статус світової спадщини ЮНЕСКО.
Творчість таких майстрів, як Лариса Пілюгіна, заслужена майстриня народної творчості, свідчить, що сучасна вишивка зберігає вплив на духовну культуру народу, поглиблює образну змістовність творів мистецтва і доводить, що народне мистецтво — це велике надбання української культури.
