7 листопада виповнюється 205 років від дня народження Платона Семеновича Тюріна (1816-1882), академіка імператорської Академії мистецтв, живописця, портретиста, іконописця, монументаліста
Одним з найвитонченіших зразків академічного портретного мистецтва XIX століття, що зберігається у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, є портрет невідомої пензля Платона Тюріна, написаний на полотні олійними фарбами у 1844 році. Датування, як і підпис автора, знаходимо у лівому нижньому куті роботи.
Платон Семенович Тюрін народився 7 листопада 1816 року у селі Архангельське Бохтюгської волості Вологодської губернії у родині кріпака. У 1830 роках він навчався у приватній художній школі Бориса Єгоровича Монакова. У 1843 році поміщик О.О. Холмов звільнив його з кріпацтва. Значна роль у справі визволення та подальшій підтримці Тюріна належала Олександру Тирану – ротмістру лейб-гвардії Гусарського полку. Саме завдяки йому у серпні 1844 року Тюрін став вільним учнем Імператорської академії мистецтва. Його вчителем був художник Олексій Тарасович Марков. У 1850 році Тюрін отримав атестат зі званням вільного художника з історичного та портретного живопису. З 1850 по 1860 роки брав участь в академічних виставках, експонуючи портрети. За цей жанр у 1857 році художник отримав від Академії диплом академіка портретного живопису і чин титулярного радника. З 1861 року і до смерті Платон Тюрін жив у Вологді. Писав замовні портрети місцевих дворян. Створив низку портретів відомих жителів Вологди та священнослужителів. Окрім того, протягом життя брав участь у декоративно-монументальному оздобленні храмів. У 1857 році розписував плафон у церкві Святої Катерини при Академії мистецтв за ескізами професора В.І. Шебуєва під керівництвом Ф.А. Бруні. У 1860-х роках працював у Вологді над розписами та іконами Володимирської, Антипівської та Олександра Невського церков. Колишня власниця художника – поміщиця В.М. Холмова – у 1862 році запрошує його для розпису Нікольської церкви на Святій Горі Грязовецького монастиря у Тотьмі. Тюрін також розписував церкву Архангела Михаїла у селі Архангельське. Створив розписи у храмі Кирика та Уліти у селі Толстіково Вологодського повіту. У 1876-1877 роках брав участь у монументально-декоративних роботах у Храмі Христа Спасителя в Москві. Для цього храму було написано 34 ікони.
У 1865 році Платон Тюрін одружився з селянкою Агнією Карабановою, яка походила з рідного села художника – Архангельське. Невдовзі в них народилася донька. У 1868 році Тюрін написав автопортрет з донькою та дружиною.
Життєвий шлях художника, як і його шлях у мистецтві, не був легким. Дослідники творчості майстра припускають, що напружена фізична робота над розписами церков підірвала до кінця здоров’я Тюріна. Після 1877 ім’я його у звітах Академії вже не згадується. Очевидно, останні п’ять років свого життя він тяжко хворів.
6 серпня 1882 року художник помер від сухот. На Горбачовському кладовищі міста Вологди збереглася його могила.
В цілому у мистецькому доробку Тюріна велика низка портретів, ікон та монументальні розписи в багатьох храмах Російської імперії. Твори художника експонуються у музеях Вологди, Санкт-Петербургу, Москви, Череповця, Кінєшми, Єкатеринбургу, Твері, Орла та Полтави.
В історії мистецтва Платон Семенович Тюрін (1816-1882) залишився першим художником Вологодської губернії, який отримав звання Академіка Імператорської академії мистецтва (1857).
Жіночий портрет з фондової збірки музею, написаний Платоном Семеновичем Тюріним у 28-річному віці, має невеликий розмір, але велику силу впливу на глядача.
Твір (Жіночий портрет. 1844. Полотно, олія 44,5х35,5. Інв. № ж 176) надійшов до музейної колекції у 1950 році з Київського державного музею російського мистецтва; раніше робота знаходилася у зібранні Г.Я. Сологуба.
Картина має прямокутний вертикальний формат. Жінка зображена з поворотом на три чверті ліворуч від глядача. Вона сидить на стільці з різьбленою спинкою. Одягнена у білу сукню з мереживом на горловині та оксамитову накидку з вишивкою. Накидку оздоблено шовковою тасьмою на відкладному комірі та манжеті, а також шовковим крученим шнуром, що зав`язаний на вузол. На шиї жінки – триярусне намисто з великих перлів. У вухах – сережки з краплеподібними перлами. Волосся розчесане на прямий проділ.
Портрет написано на теплому тлі коричнево-рожевої гами. На полотні ми бачимо вродливу жінку з великими сірими очима. Вони ніби спрямовані у бік глядача, але, при ретельному спостереженні, стає зрозуміло, що жінка зосереджена на власних думках. Її образ досить романтичний. Вона виглядає тендітною завдяки вдалому композиційному вирішенню портрета. Здається, що Тюрін навмисно зменшує розмір фігури жінки у пропорції до розміру твору. Завдяки такому прийому автор створює у глядача відчуття мініатюрності, беззахисності моделі. Загальне враження посилюється, коли погляд зосереджується на її великих, ніби вологих, очах.
Добре простежується емоційна складова портрету. Крізь час перед нами постає образ вродливої смиренної жінки, приємної за характером – про що свідчить загальний вираз обличчя – але, ніби розгубленої та трішки сумної. Тюріну, без сумніву, імпонує жінка, яку він увічнив на портреті. Це видно з того, як ретельно і водночас легко він вибудував її складний образ. Вираз обличчя жінки дозволяє нам стверджувати, що їй не заважає художник. У його присутності вона може дозволити собі замислитися, заглибитися у свої думки, бути невимушеною. Цікавий факт, який не завжди зустрічається у портретному мистецтві, особливо періоду середини XIX століття. Тюріну вдалося створити невимушений образ. І, вочевидь, невідома жінка на полотні – залишається невідомою лише для глядача. Безперечно, що Тюрін знав чий портрет створював, але не залишив відомостей про це. Зазвичай, так буває у випадку, коли портрет залишається у портретованого.
Звернімо увагу на жіночу руку (ліву). На її безіменному пальці ми бачимо дві золоті весільні каблучки (свою та покійного чоловіка) і перстень з бірюзою. У православній традиції XIX століття дві весільні каблучки на лівій руці носили вдови. Таку символіку зустрічаємо на портретах цього періоду з визначеними особами. Перстень з бірюзою міг бути подарований жінці на заручини, або ж просто виконував функцію утримання чоловічої весільної каблучки на тендітному жіночому пальці. Таким чином, можемо отримати першу ознаку щодо характеристики жінки, яку зображено: з великою вірогідністю на момент написання портрету вона була вдовою.
Загальний аналіз одягу та прикрас свідчить про заможність моделі. На ній триярусне намисто з перлів, модні на той час сережки-краплі. Прикраси з перлів, які свідчать про неабиякі статки, зустрічаємо на портретах красунь російських художників-академістів кінця XVIII-XIX століть: В. Боровиковського (1757-1825), О. Кіпренського (1782-1836), О. Брюлова (1798-1877), И. Макарова (1822-1897), Т. Нефа (1805-1876) та інших.
Мода на перли у Російській імперії з`явилася ще у XVI столітті. Шведський мандрівник XVII століття Іоган Філіп Кільбургер зі здивування писав: «Перли в Росії вживали більше, ніж в усій Європі». Перли вважалися розкішшю, тому ними рясно прикрашали ікони та церковне начиння, царське вбрання. Окрім імпортованих зі Сходу, Російська імперія мала власний видобуток річних перлів у Архангельську, на узбережжі Білого моря, де у великій кількості існували колонії звичайної перлівниці.
Річні перли у великій кількості увічнені на російських «провінційних портретах», які зберегли образи купчих та багатих селянок XVII-XIX століття Архангельської, Оленецької, Тверської, Новгородської та Псковської губерній. Протягом століть ціна на перли постійно зростала: на початку XVIII століття вона збільшилася втричі, а наприкінці XIX – перли займали перше місце серед інших коштовностей. У середині XIX століття Російська імперія постачала за кордон перли на суму 182 тисячі рублів, але під кінець століття видобуток зійшов нанівець. Причиною цього був хижацький спосіб видобування.
Починаючи з XIX століття, перлами вражають портрети імператриць, життя яких повинно було засліплювати своєю розкішшю. Намагалися наслідувати коронованих осіб і красуні тих часів. Вони залюбки носили прикраси з перлів, які не тільки мали вишуканий вигляд, а й слугували красномовною ознакою заможності та соціального статусу.
Триярусне намисто на шиї портретованої жінки, що зобразив Платон Тюрін, у середині XIX століття коштувало не дешево. Дозволити собі придбати подібну прикрасу могли лише аристократи, представники тогочасної буржуазії, купці. Враховуючи цей факт, можемо стверджувати, що портретована жінка була заможною, що додає ще один значущий штрих до її характеристики.
Її сукню майже не видно, зате ми можемо бачити синю оксамитову плащ-накидку – мантилью, підбиту білою атласною тканиною. Подібні накидки у середині XIX століття вважалися модними та мали різновиди – тальма, салоп, мантилья та інші, які відрізнялися кроєм та декоруванням. На початку століття вони мали досить скромний вигляд, близько до середини – вже вражали своїм різноманіттям та розкішшю. Їх шили з різних видів тканин – атласу, оксамиту, тафти, твіду та ін. Прикрашали вишивкою, шнурами, мереживом, коштовним камінням. Вибір тканини залежав від розміру статків замовника. Особливо дорогими вважалися накидки з тканини, оздобленої шовковим шиттям, зразок якої знаходимо на полтавському портреті пензля Платона Тюріна.
Жінка на портреті має класичні пропорції у будові обличчя, тонке перенісся, пухкі губи, великі очі, райдужні оболонки яких частково ховаються під повіками. Зовнішні краї брів опущені до низу. Кути рота підняті до гори відносно горизонтальної осі. Високе чоло обрамлене темним, майже чорним волоссям, що, можливо, свідчить про присутність східного коріння в її крові. Інтелігентний і розумний погляд жінки насичений внутрішнім благородством і гідністю.
Сподіваємося, що згодом ми зможемо дізнатися справжнє ім`я прекрасної «панночки» середини XIX століття, портрет якої написав колишній кріпак, академік Санкт-Петербурзької Академії мистецтва Платон Семенович Тюрін.
Лариса Сідак
Література:
1. Даен М. Е. Академик живописи портретной и исторической Платон Семенович Тюрин: Монография. — Вологда: Древности Севера, 2017. — С. 215.
2. Из истории реализма в русской живописи. Составители: К.В. Михайлова, Г.В. Смирнов, З.П. Челюбаева. — М. : Изобразительное искусство, 1982. — С. 200.
3. Полтавський художній музей. Альбом. Автор-упорядник: Кім Григорович Скалацький. Київ. Видавництво «Мистецтво», 1982. — С.151
4. Мира Даен. Інтервью 2016 года: В ХХ веке мы потеряли не только Тюрина, но и целый ряд талантливых художников, которых теперь надо заново открывать. [Електронний ресурс] // Cultinfo – Режим доступу:interview/interviews-2016/mira-daen-in-the-twentieth-century-we-have-lost-not-only-turin.php (дата звернення 27.07.2021).
5. Изобразительное искусство. Персоналии. Тюрин Платон Семёнович. [Електронний ресурс] // cultinfo – Режим доступу:art/painting-and-schedule/platon-turin.php (дата звернення 12.04.2021).
6. Список русских художников портретистов. [Електронний ресурс] // wikiwand – Режим доступу:ru/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2-%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2 (дата звернення 12.05.2021).
7.Официальный портал правительства Вологодской области. Историческая справка города Вологда. [Електронний ресурс] // vologda-oblast – Режим доступу:pda/municipalitety/g_vologda/istoricheskaya_spravka/ (дата звернення 13.06.2021).
8. Публикации раздела музеи. Статья. Любовь к жемчугу: перлы в русском искусстве. [Електронний ресурс] // culture – Режим доступу:materials/119163/lyubov-k-zhemchugu-perly-v-russkom-iskusstve (дата звернення 01.06.2021).
9. Публикация: На пальце какой руки носят обручальное кольцо. [Електронний ресурс] // karatov – Режим доступу:blog/na-paltse-kakoy-ruki-nosyat-obruchalnoe-koltso/ (дата звернення 18.04.2021).
10. Энциклопедия русского быта XIX века. Женская городская одежда.[Електронний ресурс] // Аcademic – Режим доступу:
dic.nsf/enc_rus_mod_of_life_xix/77/%D0%96%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F (дата звернення 25.04.2021).
-
Светлана Гурова: Лебединая песня реконструктора. Статья Накидки (Часть 2): тальма, салоп, мантилья и др. История. Подлинники. [Електронний ресурс] // lebedinajpesnja1.blogspot – Режим доступу:2017/11/blog-post.html?m=1#more (дата звернення 30.04.2021)
-
Русское придворное платье. [Електронний ресурс] // m.wikipedia – Режим доступу:
