Збережене мистецтво. Оклад Євангелія гетьмана Івана Самойловича

268
У православній релігії нараховується 12 головних – дванадесятих – свят. Серед них – свято Благовіщення. В писанні розповідається, що саме в цей день непорочна Діва Марія побачила Архангела Гавриїла. Він сповістив їй звістку про зачаття від Святого Духа та народження нею Сина Божого, який стане Спасителем людства. Подія отримала назву «Блага Звістка». Багато богословів вважають, що Блага Звістка стала першим випадком звернення Бога до людства після того, як Адама і Єву було вигнано з Раю за гріхопадіння. Це надало святу ще одного особливого сенсу – надію на спокутування скоєних гріхів та всепрощення.
Тема «Благовіщення» близька Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Серед експонатів групи «Церковне начиння» у постійно діючій експозиції особливе місце посідає срібний оклад Євангелія гетьмана Івана Самойловича (Срібло, картон, литво, карбування, гравірування, позолота. Вага – 4340 г. 403х273х85. Україна, II половина XVII ст. Акт від 15.06.1940 від Краєзнавчого музею). Цей золотарський виріб, автор якого, на жаль, невідомий, на спідній дошці має зображення євангельської сцени Благовіщення. Оклад було виготовлено на кошти Івана Самойловича. Іван Самойлович (1630-ті – 1690) – гетьман Війська Запорізького,   політичний  та військовий діяч, очільник  Гетьманщини   Лівобережної України  та «Обох боків Дніпра» (від 1674 року) був реформатором. Парсуна з його зображенням експонується у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Період гетьманства Самойловича припав на 1672 – 1687 роки – епоху староукраїнської культури. Мистецтво цієї доби розвивалося у стилі бароко, на засадах якого сформувався унікальний стиль «українське бароко», який з часом проник в усі культурні сфери: мистецтво, архітектуру, літературу.
Саме козацтво стало носієм нового художнього смаку. Існує чимало творів живопису, архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва цього періоду, які були створені на замовлення козацької старшини. Іван Самойлович не був винятком і часто виступав у ролі багатого замовника художніх цінностей.
Оклад Євангелія, що належить збірці Полтавського художнього музею, відрізняється особливою пишнотою.
Коштовний виріб, який датується другою половиною XVII століття, виготовлено в епоху піднесення українського прикладного мистецтва, зокрема золотарства. Декоративно-ужиткові предмети цієї доби відрізняються високим художнім рівнем: чіткими композиціями, новими прийомами оздоблення, вишуканою орнаменталістикою; культове срібло наслідує архітектурні форми, на виробах з`являються герби власників та донаторів. Оклад Євангелія гетьмана Івана Самойловича заслуговує на окреме наукове дослідження. У форматі даної публікації зупинимося на вирішенні автором сцени Благовіщення.
Як і весь оклад, композиція цього євангельського сюжету, створена за допомогою техніки лиття, карбування та гравірування.
Майстер-золотар був обмежений в кольорі на відміну від іконописця, але теж керувався іконописним каноном.
Звернімося до іконографії. В «Ермінії» (1730-1733) – повчанні в мальовничому мистецтві, складеному афонським ієромонахом і теоретиком іконопису Діонісієм Фурноаграфіотом у XVIII ст. на основі Візантійського іконописного канону, написано, як потрібно зображати сцену Благовіщення: «В храмині пресвята Діва стоїть, трохи нахиливши голову, в лівій руці тримаючи клубок шовку, а праву простягаючи до ангела. Перед нею стоїть Гавриїл і правою рукою благословляє її, а в лівій тримає розквітлу лілію. Над храминою видно небо. Звідти на чоло пресвятої діви падає промінь, що означає осяяння Святого Духу». І хоча, невідомий майстер-золотар, що створив оклад Євангелія Івана Самойловича, не міг читати саме ці повчання з приводу розбіжності в часі – книга «Ермінії» була написана пізніше – він витримав сцену в рамках візантійського іконописного канону.
Сенс даної євангельської події у її сюжеті – в благовісті архангела Гавриїла і прийнятті цього благовістя Богородицею.
Автор окладу передає цей діалог двома декоративно-прикладними шляхами. По-перше, він гравірує відповідні тексти на тлі сцени. Вгорі розташовує цитату старослов’янською мовою зі стихири, яка читається у святковій літургії на Благовіщення, «Совет превечный открывается тебе…». Біля зображення Діви Марії на смужці пише «Се раба Господня». Над головою Марії, у чотирикутниках, згідно правил іконописного скорочення: в одному розташовує слово «Марія», в іншому – «Діва».

Другий шлях, яким майстер передає діалог, полягає в зображенні учасників сцени у відповідних позах. Ми знаємо, що християнська культура виросла з культури античної, то ж багато елементів античності, очищені від язичництва, увійшли в  християнське мистецтво. В нашому випадку Архангела Гавриїла зображено з рукою, що простерта в бік Богоматері. Пальці його руки складено певним чином – цей ораторський жест з часів античності, означає пряму мову і в прямому розумінні – благу вість. В іншій руці Архангел Гавриїл тримає лілію – квітку, що символізує невинність і чистоту. На православних іконах лілія – символ Благовіщення і святих дів. Вона уособлює довіру Господу, яку справила Діва Марія. Над головами Архангела і Марії зображено Бога в оточенні херувимів і святих. Нижче – голуб сягає до долу, символізуючи Святий Дух. Жест Діви Марії трактується як прийняття нею благої вісті.
Дослідження окладу Євангелія Івана Самойловича може стати окремою науковою працею, враховуючи велику кількість інформації, яку воно містить у собі. У даному форматі зупинимося ще лише на одному цікавому місці композиції, що розташоване під сценою Благовіщення, а саме: зображенні гетьмана Самойловича. Він тримає в одній руці книгу, в іншій – шаблю. Навпроти нього зображено трибанну церкву, характерну для архітектури XVII ст.
Посередені, між постаттю гетьмана й спорудою, вигравірувано стебло з написом: «Жезл правоты, венець славы, жезл силы». Навколо нього літери «І С Г В Є Ц П В З» – «Іван Самойлович гетьман військ його царської пресвітлої величності запорізьких». З умовного неба на стебло вказує рука (длань Божа). Від руки Бога летить стрічка у бік гетьмана, на якій вигравірувано напис: «Праведна помощь от Бога». Ця настанова, свого роду, теж блага вість, але вже для гетьмана.

Загальна композиція окладу Євангелія гетьмана Івана Самойловича таїть у собі ще багато таємниць, які потрібно ретельно досліджувати. Сьогодні ми лише доторкнулися до вивчення прекрасного зразка золотарства другої половини XVII ст. Безумовно, що надихнуло нас на це Свято Благовіщення, яке уособлює в собі надію на краще. Існує думка, що в цей день «відкривається небо» і всі живі істоти на землі приходять до умиротворення. Умиротворення і надії на краще бажає своїм друзям Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Сідак Лариса, науковий співробітник музею
Фото автора
Література:
  1. Петренко М. З. Українське золотарство XVI-XVIII ст. [Електронний ресурс] / М. З. Петренко. – К. : Наукова думка, 1970. – 120 с. – С. 208.
  2. Полтавський художній музей : Альбом \ Авт.-упоряд. К.Г. Скалацький – К.: Мистецтво. – 1982. – С-151.
  3. Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка : Альбом \ Авт.-упоряд. С.І. Бочарова – К.: Мистецтво. – 2009. – С-231.