З давніх часів людина використовувала маски як інструмент трансформації, спілкування, залякування або захисту. Спочатку маска виконувала роль культового атрибуту. Ритуальні маски зображували тварин, духів, міфологічних персонажів чи природні сили, і їх використовували в різноманітних обрядових дійствах. Вони були поширені серед багатьох народів і племен ще з найдавніших епох. У ході культових ритуалів маска слугувала своєрідним мостом для взаємодії з духами та містичними силами природи. Її символічна енергія мала надзвичайну силу, адже під час обряду її носій тимчасово втратив свою особистість і ставав уособленням сутності, яку маска зображала. І донині в народних традиціях збереглася віра в магічну та трансформаційну силу масок. З цієї “чарівної” сили черпало натхнення й мистецтво: приклади масок із каменю, які дійшли до нас, мають вік понад тринадцять тисяч років. Для виготовлення використовували найрізноманітніші матеріали: рослини, пір’я, дерево, шкіру, тканину, метал або папірус. Золото ж застосовували лише у виняткових випадках, як-от для створення знаменитої поховальної маски фараона Тутанхамона. Роль закріплення за маскою культурного значення вперше чітко проявилася в Європі за часів давніх греків. В античному театрі маски не лише відображали радість чи смуток — вони символізували різноманітні людські характери та емоційні стани. Християнство поступово витіснило античну культуру разом із її божествами й парадоксальними ідеями, включаючи концепцію єдності особи та її маски. У цей період предмет, що приховував обличчя, отримав нову назву. Ймовірно, слово “маска” має арабське коріння, де воно означало “блазень” або “учасник маскараду”. Згодом термін потрапив у сицилійську арабську мову, а звідти — в італійську і далі поширився по всьому світу. Так у слово “маска” було вкладено нове значення — асоціація з приховуванням справжнього обличчя або навіть із неправдою. Середньовічна Європа забула про доброзичливість і драматизм античних масок та винайшла свої символи. “Ганебні маски” з металу використовували для публічного покарання сварливих дружин чи неправедних чоловіків, наголошуючи на їхній безчесті. Непослух школярів карали особливими масками з “віслючими вухами”. Водночас легендарну маску чумного лікаря носили під час епідемій добровільно. Її страхітливий вигляд із довгим дзьобом мав відганяти хвороби, але головною функцією було забезпечити захист (схожий на сучасні респіратори). У дзьоб вкладали ароматні трави, які покращували повітря і захищали медиків від чумного смороду.
Матеріали для створення масок варіювалися від рослин і пір’я до дерева, шкіри, тканини, металу чи папірусу. Золото використовували лише у виняткових випадках, таких як виготовлення похоронної маски давньоєгипетського фараона Тутанхамона. У європейську культуру маску ввели стародавні греки. В античному театрі вони слугували не просто символами сміху чи плачу, а представляли десятки різноманітних людських типажів і емоційних станів. Згодом християнство витіснило античну культуру разом із її богами та ідеями, зокрема концепцією єдності особистості та маски. Об’єкт, що приховував обличчя із певною метою, отримав нову назву, яка, ймовірно, походить із арабської мови, де слово “маска” означає “блазень” або “учасник маскараду”. Цей термін міг бути засвоєний сицилійськими арабами, потім потрапити до італійської мови й поширитися по світу. Згодом маска набула нового значення, відсутнього в античності: вона почала асоціюватися зі спробою приховати справжнє обличчя за фальшивою личиною, тобто з обманом. Середньовічна Європа відмовилася від античних усміхнених і заплаканих масок, винаходячи власні. У них пронизливо відображалися реальні емоції: жінок-базік чи зрадників серед чоловіків прилюдно карали, надягаючи на них металеві “ганебні маски”, які символізували безчестя. Неслухняним школярам надягали маски із віслючими вухами. Водночас чумні лікарі використовували характерні страшні маски з довгим дзьобом під час епідемій. Ці маски мали відлякувати хвороби та захищати медиків. У дзьоб клали запашні трави, що пом’якшували чумний сморід і частково виконували функцію захисту, подібно до сучасних респіраторів. Відродження інтересу до масок у культурі відбулося в епоху Ренесансу завдяки італійській комедії дель арте. У фарсах цього жанру актори в напівмасках виступали все своє життя під одним персонажем. Тоді ж костюмовані бали стали популярною розвагою аристократії: гості носили маски, які дозволяли поєднувати свободу поведінки з прихованою ідентичністю. У буденному житті маски також допомагали мандрівникам аристократичного походження подорожувати інкогніто. Маскарадна традиція дожила й донині, зберігшись у формах венеційського та інших карнавалів.
На майстеркласі Алли Тимошенко учасники Сімейної неділі зможуть власноруч зробити ескіз та виготовити оригінальну карнавальну маску.
Запрошуємо родини вимущених переселенців (безкоштовно) та усіх охочих (за музейним квитком).