Параска Миколаївна Павленко

12
Параска Миколаївна Павленко (1881-1983) разом із Тетяною Патою, Надією Білокінь, Поліною Глущенко, Ориною Пилипенко належить до старшого покоління петриківських майстрів (30-х рр. ХХ ст.), для яких характерний образотворчий фольклор, коли пишні квіти на стіні, печі, а пізніше на папері були невід’ємною частиною декорування тодішнього житла. Спільною рисою цих майстринь є простота, безпосередність, щирість. Вони будують свої композиції на контрасті основних і додаткових квітів, досконало володіють технікою розпису яєчною темперою.
Параска Миколаївна згадувала, що її мати ще малювала квіти прямо на комині й стінах, і коли хату білили, то квіти не забілювали, і вони зберігалися на стінах по 2-3 роки. Її саму мати привчила малювати років з шести. Деякі фарби купували, інші виготовляли самі. Наприклад, коли не було зеленої купованої фарби, то її робили з молодого зеленого жита – розтирали його качалкою, сік відціджували, розмішували з жовтком – і фарба була готова.
Параска Павленко малювала так, як малювали у Петріківці у довоенні роки й раніше, її твори є взірцем старої, традіційної Петріківської школи розпису.
Майстриня була учасницею республіканських – з 1935 р. та міжнародних виставок – з 1938 р.
У роботах Параски Павленко зберігається багато спільного з давніми настінними розписами. Елементи розпису – квітки, листки, пуп’янки, ягідки, грона винограду. Улюблена композиція – горизонтальне прямокутне панно з центральним полем і вужчою чи ширшою облямівкою. Якщо на килимку зображені птахи, то вони сидять, повернуті головами один до одного, ніби дзьобаючи ягоди винограду. Якщо на панно намальовані квіти, то обов’язково у центрі розташована більша квітка (завжди кругла), навколо якої компонуються трохи менші квіти, листя й пуп’янки. Характерна риса – майстриня ніколи не з’єднує їх спільними стеблами, почуття цільності, єдності композиції досягається завдяки їх розміщенню.
Параска Павленко накладає мазки не щільно, між ними завжди проглядає біле тло, і це вносить у розписи художниці мереживну прозорість і легкість.  Найчастіше Параска Павленко користувалася п’ятьма чистими аніліновими фарбами – червоною, малиновою, синьою, зеленою і жовтою, ніколи не змішуючи їх. Колірні контрасти пом’якшувала тим, що центр квіток робила жовтим. Вмілі руки майстрині створювали гармонійні композиції поєднуючи усе це анілінове багатоголосся.
Параска Миколаївна Павленко прожила 102 роки і майже до останніх днів не випускала з рук пензля, створюючи традиційні петриківські орнаментальні композиції. Майстриня – мати відомих майстрів петриківського розпису Віри Павленко (1912–1991) та Галини Павленко-Черниченко (1919–2008), що жили і працювали у Києві. Вони розвивали традиції розпису по порцеляні на Київському експерементальному кераміко-художньому заводі.