Ольга КУРЧАКОВА: «Полтавський художній музей мав найтрагічнішу долю серед українських музеїв»
Полтавський художній музей заснували у 1919 році. Відтоді й до Другої світової війни за цінністю та кількістю експонатів заклад посідав друге місце в Україні та входив у десятку найкращих на теренах Радянського Союзу. Війна перекреслила все. Унікальна численна збірка була частково знищена, а частково вивезена до Німеччини. Перелік втрачених полотен вражає. Вразив він і нещодавніх гостей закладу – делегацію німецьких мистецтвознавців, бібліографів та істориків
За офіційною версією, вони прибули до Полтави «для налагодження діалогу з фахівцями музейної справи, адже це допоможе дізнатися більше інформації про втрачені цінності, скласти загальну базу даних, а відтак, можливо, і знайти ці шедеври». – Хочемо розвіяти ваші сумніви щодо наших добрих намірів. І зокрема, Полтавський художній музей «Галерея мистецтв» ми обрали для візиту не випадково. Передусім, з огляду на те, що експонати, вивезені з Німеччини, виставляються тут і зберігаються. Але ми приїхали не для того, аби їх вилучити. Просто нам важливо знати, які саме твори мистецтва та бібліографічні цінності є у музеях України. Тому ми були б раді поговорити з вами про це без будь-яких упереджень з вашого боку. Ми вже побували в Київських музеях, реставраційному центрі, після Полтави їдемо до Сум та Львова» – сказала керівник групи, Мартіна Верт-Мюлль, співробітник мультивекторного бюро культури та засобів масової інформації (ЄС, Рада Європи, ЮНЕСКО), захисту і реституції цінностей, член спільної німецько-української комісії.
До війни Галерея мала експонати, варті Лувра та Ермітажа
– Лише творів західноєвропейських майстрів налічувалося 75, – розповіла заступник директора з наукової роботи Полтавського художнього музею Світлана Бочарова. – Зокрема, полотна Т’єпполо, Франческо Гварді, Баканегра, Міхеля Ван Міравельта, Яна Венікса, Пітера Пауля Рубенса, Мельхіора де Гондекутера, Адріана ван Остаде, Віже-Лебрен, Марчелло Бачареллі, Жана Батіста Грьоза, полотна з флорентійської школи Леонардо да Вінчі. Була в музеї «Мадонна» – не підписана, але датована 1529 роком, яку вважали роботою Лукаса Кранаха-старшого, музей мав прижиттєвий портрет Петра Першого пензля французького художника Ніколя де Лажильєра, усі роботи М. Ярошенка, що не увійшли до збірок російських музеїв. А також картини І. Крамського, Г. Мясоєдова, та кращі твори його сина І. Мясоєдова (всього 50). Окрім того, солідну збірку гравюр авторства Ілларіона Мігури, А. Дюрера, А. Венеціано. Мали також колекцію скульптур (серед них копії античних статуй Венери та Флори, 15 творів Л. Позена, копію Вандомської колони в Парижі тощо).
Вражала збірка порцеляни саксонських, російських заводів, меблі червоного дерева та карельської берези. 1939 року музей перевели до будинку колишнього губернського земства. Тоді ж краєзнавчий музей передав до збірки художнього музею понад 18 тисяч предметів. У 1941 році, коли наступали війська, в евакуацію вивезли тільки шосту частину колекції (4 тис. 167 одиниць). Усе, що залишилось, пішло на розграбунок. Деякі цінності використали для оформлення помешкання Адольфа Гітлера, коли він зупинявся у Полтаві. 1945 року до Полтави речі, що були евакуйовані, повернулися, і тоді ж підрахували збитки, що шокували науковців. Документ свідчить, що було втрачено 779 картин, 1895 ікон, 2 030 гравюр, акварелей 1 0032, 205 скульптур, згоріла бібліотека музею (70 тисяч томів, серед них книги XVIII-XIX століть та стародруки). Художніх меблів – 144, керамічних виробів 2 932, килимів та вишивки 3 871, різьблених речей – 3 419 одиниць. 2 тисячі писанок, порцеляна – 7 910 одиниць, усього разом – 25 тис 127 предметів. Згоріли й обидва будинки музеїв (пам’ятки архітектури). Повністю втрачені безцінні архіви і бібліотека. Це – трагедія нашого народу, найдраматичніша сторінка в історії вітчизняної культури, – підсумувала Світлана Бочарова.
«На жаль, ми не маємо можливості провести дослідження у Німеччині, які пролили б світло на долю зниклих шедеврів»
– Історично склалося так, що на теренах Полтавської губернії жили найзаможніші роди колишньої Російської імперії. Кочубеї та Галагани були найвідомішими колекціонерами мистецтва західної Європи. Саме тому наш музей до війни був настільки потужним. Ті одиниці експонатів, що лишилися, не могли відшкодувати жахливих втрат. Це для нас надзвичайно болюча тема, ця війна жива в народній пам’яті. Україна переживає важкі часи, тому останнім часом збірки поповнюємо винятково за рахунок благодійних подарунків. Більшість – це художники сучасні. Зрідка – старовинні майстри. На сьогодні маємо близько 9 тис. експонатів. Було б цікаво дізнатися про долю наших експонатів, які ми вважали втраченими назавжди. І, на жаль, Україна, на відміну від Німеччини не займається подібними пошуками, – говорить директор Галереї мистецтв Ольга Курчакова. – Так, втрати полтавського музею страшні. Цю інформацію ми візьмемо до уваги. Цей візит став можливим завдяки побажанню багатьох зацікавлених осіб у мистецьких колах обох країн. Досі глибокого діалогу і співробітництва не було між музеями. Але важливо, аби він почався і тривав у рамках міжнародного права. Скажімо, Росія категорично заперечує таку можливість. Натомість, ряд інших східноєвропейських країн діалог ведуть вже кілька років, і є прецеденти повернення культурних цінностей, – зауважила в свою чергу Мартіна Верт-Мюлль.
Алла ШИРОКОВА
Джерело: podii.com.ua
