19 червня у малій виставковій залі (прес-центрі) музею відкрито персональну виставку Олега Перця “Український наївний романтизм”. Виставка приурочена до 55-ліття художника та 25-ліття його викладацької діяльності.
Олег Олександрович Перець народився 9 січня 1964 р. у м. Полтаві.У 1979 р. з «відзнакою» закінчив Полтавську дитячу художню школу, класний керівник Б.І. Красюк. У 1980 – 1982 р. навчався у доцента Київського художнього інституту Б.М. Піаніди, як вільний слухач інституту та учень художньої студії при Київському будинку архітектора. Перебуваючи в 1987 – 1988 р. у Ленінграді, відвідував художню студію при Будинку медичного працівника, якою керував В.І. Суворов, та інші художні студії, як вільний слухач навчався в майстерні 1-го курсу живописного відділення Інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю. Рєпіна (нині СПбДАІЖСА ім. І.Ю. Рєпіна), де викладав В.В. Загонек.
У 1988 – 1993 р. навчався та з «відзнакою» закінчив Санкт-Петербурзьке Вище художньо-промислове училище ім. В.Г. Мухіної (нині СПбДХПА ім. О.Л. Штигліця). Викладач з фаху та керівник дипломної роботи – В.М. Циганков, викладач малюнку – Р.П. Куриляк, викладач живопису – Б.І. Шаманов.
Мешкаючи в Ленінграді – Санкт-Петербурзі у складі гурту художників-українців, лідером якої був Ф.М. Гуменюк, став засновником Братства українських митців Ленінграду „Кобзар” (БУМ), брав участь у виставковій та культурологічній діяльності Братства.
З другої половини 70-х р ХХ ст. бере участь у художніх виставках і мистецьких заходах різного рівня.
В 1994 – 1996 р. очолював молодіжне об’єднання при ПООНСХУ.
Член Національної спілки художників України, кандидат мистецтвознавства (доктор філософії).
Працює в різних галузях образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Напрямок власних творчих пошуків називає Українським наївним романтизмом (УНР) – це прагнення до новітнього художнього прочитання архетипових образів української нації, з метою, в умовах глобалізації, поширювати позитивне світовідчуття, яке притаманне європейським спільнотам із давнім етнічним корінням. Ідеї гуманізму, що стали підмурком європейського та національного українського мистецтва, набувають новітнього прочитання у сучаснійаксіологічній естетиці та, перегукуючись із постулатами нової життєвої філософії (гуманістичної психології), зберігають актуальність і повинні використовуватися у протидії деструктивним проявам сучасної масової культури.
У 1997, 1998, 2000 р. брав участь у роботі симпозіумів-практикумів із монументальної кераміки, що проводилися Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному. Опрацьовує власну концепцію монументально-декоративного твору як «середовищного художнього знаку традиційної естетики». Вирішення цієї творчої задачі полягає у створенні об’ємно-просторових композицій, які б у формі візуальних метафор якомога повніше віддзеркалювали принципи художньої організації предметно-просторового середовища даного регіону.
З 1994 р. викладає у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка. Ініціатор створення сучасної полтавської школи художньої кераміки. В 1994 – 1995 р. висунув концепцію регіональної художньої школи вищого рівня, що функціонує в умовах незалежної України. Ця школа формує митця, здатного розвивати таку філософію художнього творення, що зберігає та збагачує національну культурну традицію в умовах глобалізаційних перетворень. Митець мусить володіти творчим методом, у якому інтегруються способи формотворення, що притаманні окремо архітектурі, скульптурі, графіці, малярству на основі всеохоплюючого принципу декоративності – органічного зв’язку кожного елементу композиції з довкіллям. Це майстер декоративно-вжиткового мистецтва, котрий також оперує засобами дизайну. Регіональна художня школа повинна увібрати досягнення місцевих ремісничих осередків, у яких збереглися вікові традиції українського декоративно-вжиткового мистецтва, розвиваючи принципи художньої організації середовища українських регіонів у контексті сучасної європейської культури. На основі запропонованої концепції було розроблено обґрунтування для відкриття в 1995 р. художньої спеціальності, а пізніше, в 1998 р. створено кафедру образотворчого мистецтва ПНТУ ім. Юрія Кондратюка.
Автор наукових публікацій, присвячених питанням художньої організації предметно-просторового середовища на ґрунті національних традицій, відтворення та розвитку регіональних мистецьких шкіл, методики викладання композиції для фахівців образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
Мистецькі твори знаходяться у збірках Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Полтавського художнього музею, приватних колекціях України, Росії та США.
На думку Олега Перця, у слова «наївний» є багато значень, і це не означає «придуркуватий». Простий – так. А ще – натхненний, невгамовний, неосяжний, непохитний. Національні традиції – серце української культури. Не може бути якоїсь абстрактної масової культури. Відомий український художник Опанас Заливаха, він чітко казав – культура може бути тільки народною. Немає народу – зникає культура.
В експозиції представлено близько 40 полотен: пейзажі, портрети, твори на біблійну тематику ( «про ікони», як каже сам автор, адже «богомазом» себе не вважає).
Фото Ігоря Лотиша
